Книга спогадів Ігоря Качуровського (1918–2013) – сьомого неокласика, лауреата Шевченківської премії 2006 року – втілення давнього задуму автора, який він плекав на схилі віку. Ця «малоформатна» мемуарна проза (нариси, статті, нотатки…) віддзеркалює найяскравіші епізоди життя Ігоря Васильовича: від школярських бувальщин, місце дії яких – Ніжин початку 1930-х, через гіркі вигнанницькі дороги «неблагонадійної» в очах радянської влади родини (російський Курськ, після короткого повернення в рідні місця під час Другої світової війни – австрійські табори Ді-Пі, далі – життя, а радше виживання української колонії в Буенос-Айресі) аж до респектабельного Мюнхену, де Качуровський нарешті досягнув повноти творчо-інтелектуальної самореалізації, та вражень од відвідин України за доби Незалежності. Чимало сторінок видання присвячено талановитим, непересічним особистостям – людям культури й науки, з якими авторові пощастило спілкуватися у еміґрації. Публікується також «Автобіографія творча» – хроніка літературного шляху письменника і водночас його естетичний маніфест.

Видання приурочено до 100-ліття від дня народження Ігоря Качуровського і адресовано шанувальникам його творчости та всім, хто любить і цінує мемуарну літературу.