У книзі розглянуті практики виживання російських вчених в умовах громадянського протистояння (1917–1920 рр.). Територіальні рамки дослідження – регіони Росії, більшу частину часу перебували під владою контрреволюційних режимів, що стали центрами масової міграції столичного населення, в тому числі і вчених. Вироблений аналіз щоденників, мемуарів, особистого листування вчених, документів вузів, науково-дослідних установ, періодичної преси дозволив зрозуміти, як люди науки відповідали на виклики Громадянської війни. Показано, що «перебуваючи за умовами часу в провінції» (далеко від столичних і закордонних наукових та освітніх установ, бібліотек, музеїв), вчені все-таки намагалися професійно вдосконалюватися і сприяти просуванню науки. Значну увагу приділено взаємодії біженців зі столиць і їх провінційних колег в області формування вузівської та наукової інфраструктури, збереження культурної та природної спадщини; солідарним і індивідуальним способам подолання фізичної, матеріальної та психологічної загроз, а також політичної поведінки вчених в умовах частих змін влади.