У монографії розглядається діяльність істориків Імператорського Варшавського університету як окремої спільноти. Представлені їх долі, міжособистісні відносини, викладацького та наукового життя. Простежуються механізми формування прикордонної ідентичності університетської людини, причини і характер прийнятих рішень. Зокрема, висвітлюється робота таких видатних істориків, як Микола Карєєв, Адольф Павінський, Дмитро Петрушевський та ін. Автором обрано такий ракурс аналізу, який дозволив максимально зосередитися на професійних кар'єрах вчених, з одного боку, і на їх взаємодії з польським середовищем – з іншого.

Книга розрахована на фахівців в галузі гуманітарних наук, а також на всіх, хто цікавиться історією університетської освіти Східної Європи.