У монографії висвітлено філософські та соціокомунікаційні аспекти стратегічних комунікацій. Конкретизовано зміст та особливості стратегічних комунікацій як інструменту реалізації інтересів політичних суб’єктів. Проаналізовано підходи до дослідження стратегічних комунікацій в політичній сфері. Досліджено основні складові стратегічних комунікацій: публічну дипломатію, зв’язки з громадськістю, залучення лідерів думок, цивільно-військове співробітництво. Розглянуто суб’єктність політичної еліти у формуванні та реалізації стратегічних комунікацій. Проаналізовано досвід НАТО, ЄС, а також Франції, Німеччини, Польщі у використанні потенціалу стратегічних комунікацій в реалізації ключових інтересів на внутрішньому та зовнішньому рівнях політичної діяльності.