Монографія присвячена церковно-адміністративній одиниці Київської православної митрополії другої половини XVIII cт. – Пирятинській протопопії. Автор спробував подивитись на її мешканців як на локальну спільноту, об’єднану не лише за військово-політичним принципом (полково-сотенний устрій), а й за релігійним. У книзі розглянуто простір протопопії, вивчаються особливості її церковного адміністрування. Окремо досліджено священно- й церковнослужителів, звертається увага на місцеву бюрократію: протопопа, намісників, канцеляристів. Аналізується складний механізм взаємодій, способи досягнення духовенством власних стратегій, підходи до успадкування парафій, посідання посад. Особлива увага приділена самій спільноті, яка розглядається з огляду на її соціальну структуру й демографічні показники. Вивчаються такі характеристики, як тип домогосподарств, структура й чисельність родини, особливості антропонімічної поведінки. Досліджуються головні елементи природного руху населення – шлюбність, рівень народжуваності та коефіцієнти смертності, з’ясовується очікувана тривалість життя.