Монографія присвячена історії читання в чернечих обителях Львівської єпархії ранньомодерного часу, що була південно-західною частиною Київської митрополії, територією культурного обміну між латинськими Заходом і Північчю та православними Сходом і Півднем. У XVII ст. «споживання слова» залишалось інтегрованим у церков не правило та келійну молитву, виконуючи функції «духовної вправи». Із середини XVIII ст. у василіянській моделі освіченого благочестя, окрім богослужбового і трапезного, з’являється «медитаційне» читання, а там, де діяли чернечі студії, – і «шкільне». Василіяни намагалися внормувати практики звернення до літератури за зразком латинських моделей lectio librorum – із чіткими вказівками, що, де й коли читати. Поширення однакової літератури в латинській Європі та Київській митрополії сприяло творенню єдиного «цивілізаційного простору», а можливо, опосередковано й утвердженню спільного християнського етосу на основі релігійної культури, однією зі складових якої і були читацькі практики монахів.