Оповідання Іди Фінк — історія за історією, розповідь за розповіддю — немовби розгортають перед читачем звичайність і буденність зла й добра. У книжці не знайдемо слова Голокост — бо це окреслення з’явилося щойно після війни. Авторка повертається в той час, коли ще не було мови, здатної назвати те, що відбувається. Тексти Іди Фінк можна читати як хроніку знищення єврейського світу її рідного Збаража й околиць. «Написані пошепки», ці оповідання повертають жертвам Шоа імена й індивідуальні, неповторні людські риси. Тому творчість письменниці — важливе джерело знання про істо­рію наших міст і містечок. Мінімалізм і гранична точність розповіді переростає в універсальний запис людського досвіду в межових ситуаціях, коли доводиться вибирати між життям та смертю.