У кожного з нас вдома у шафі лежать сімейні альбоми. Частина фото дісталася від дідусів і бабусь, інші збирали батьки, потім настала наша черга – починали с «мильниць», поки не перейшли на мобільні телефони і ай фони. Так і зібрали ми свої сімейні фотоальбоми, які бережуть пам’ять про прожите життя, про найближчих родичів, які пішли у вічність, про перші кроки дітей, а потім і онуків, про те, як вони ставали дорослими, а ми – старими. Все це разом і називається життям, яке, на жаль, не вічне… Дуже важливо, вважає автор, хоча б і іноді відкривати сімейний альбом, садити поруч онуків або вже правнуків, і згадувати те, що ще пам’ятаємо. У надії, що вони потім про нас розкажуть своїм нащадкам. Це і робить життя безкінечним.