«Українське книговидання 2012». Круглий стіл

Учасники круглого столу: Тетяна Демченко, Ольга Ботушанська, Олександр Афонін, Микола Сенченко.

У ході роботи круглого столу «Українське книговидання 2012» були розглянуті проблемні питання та шляхи виходу з кризового стану, у якому перманентно перебуває українська книговидавнича галузь. Серед учасників засідання директор Книжкової палати України ім. І. Федорова, д-р техн. наук, проф. Микола Сенченко, представник Держкомтелерадіо України Тетяна Демченко, Одеської облдержадміністрації Ярослава Різникова, президент Української асоціації видавців та книгорозповсюджувачів Олександр Афонін, генеральний директор ОННБ ім. М. Горького Ольга Ботушанська, видавці, співробітники бібліотек міста Одеси, журналісти.

Головувала заступник генерального директора з наукової роботи Ліна Арюпіна.

Під час засідання

(Виступи подаються зі скороченнями).

Ботушанська О.Ф.: - Проведення круглого столу для нас є одним із найбільш важливих заходів форуму до якого ми особливо ретельно готуємось. Враховуючи складний стан із сучасним книговиданням і книгорозповсюдженням, недофінансуванням бібліотек, ми покладаємо певні надії на те, що такий захід може допомогти накреслити шляхи виходу з подібної неприйнятної ситуації. Вона є такою, що ми вже не маємо права мовчати, і мусимо говорити про це відверто, говорити на різних рівнях. Сьогодні не вирішені питання з комплектування нашої національної бібліотеки, ми не можемо придбати періодику, бракує примірників «Державні закупівлі України» тощо. Нам соромно перед читачами.

Без достатнього тиражу книг Україна не поверне собі статусу однієї із найбільш читаючої, якою ми її знали раніше, не зможе розвиватися культурно. Зрештою, ми не маємо прийнятого на законодавчому рівні Закону про меценатство.

У останній день роботи виставки-форуму до нас завітають представники Міністерства культури України, тому сподіваюся, що ми виробимо якесь спільне звернення, певні рекомендації по цим нагальним питанням.

Демченко.Т.Р., начальник відділу виставкової діяльності та книгорозповсюдження Держкомтелерадіо України: - Як представник влади повинна сказати, що усі ті одинадцять пунктів, що викладені у проекті звернення, є в концепції нашої урядової «Програми популяризації читання та книговидання на 2012-2017 роки», над якою ми напружено працюємо вже другий рік. Була зустріч книговидавців і представників Національної парламентської бібліотеки із прем’єром Миколою Азаровим, і за результати зустрічі було дано доручення винести на засідання уряду схвалення концепції - «а віз і нині там...». Тому я закликаю громадськість ще і ще раз звертатися до прем’єра, до президента, щоб дати цьому хід, бо ми не спроможні самі здвинути цей віз.

Різникова Я.О., заступник начальника управління культури і туризму Одеської облдержадміністрації: - Проблеми, які ми сьогодні розглядаємо, не може оминути жодне суспільство, але від того, як ми підходимо до їх вирішення залежить, значною мірою, наше майбутнє. Інтерес до книги не зникає, але книга, нажаль, стала менш доступною, бо поліграфія дуже дорога або тираж невеликий. Різнопланові моніторинги показують, що книгу переважно купують у містах. Згідно останнього перепису населення, у Одеській області проживає трохи більше 2 млн. жителів, з них мільйон в місті Одесі фактично, русифікованому. У зв’язку з цим ми маємо задуматися про стан української мови як на Одещині, так, і в цілому, по Україні, бо тенденція до урбанізації є всеохоплюючою. Ні для кого не секрет, що діти з українських родин, що проживають у селах, - а таких більшість, крім південних районів області, - потрапляючи у мегаполіс вже у другому-третьому поколінні, фактично, перестають бути носіями батьківської мови. До речі, ця ж проблема є актуальною і для представників національних меншин. Тому перед органами державної влади і суспільства стоїть питання збереження і розвитку державної мови, як об’єднуючого фактора, а також збереження мов національних меншин.

Однак, є ситуації, коли держава не може усе взяти на себе. Часто-густо самі батьки, потрапивши до міста, свідомо відмовляються від рідної мови. У такому разі має зростати роль громадських організацій, що популяризують здобутки національної культури. Було б прекрасно, коли на вулицях нашого міста, крім пропаганди «великого и могучого» (велич якого ніхто не оспорює), були плакати, які популяризують українську, болгарську, гагаузьку та інші мови, носії яких проживають на цих теренах. У цьому плані важливою є і роль книги. Мова має йти про зменшення податкового тягаря на книговидавничу галузь; про якусь дотацію, яка б знизила вартість книжкової продукції, зробила б її доступнішою для потенційних покупців, у тому числі менш багатих сільських жителів. Повністю підтримую підготовлене вами звернення до органів державної влади, до яких сама також належу.

Афонін О.В.: - Хочу наголосити на тому, що ми перестаємо бути читаючою нацією… В Україні у 2012 році було видано 46,5 млн. книжок, з них 18 млн. підручників і посібників. Маємо 28 млн. видань 20 тис. назв, які потрапили на полиці книгарень. З них 60% вийшли накладами менше 500 примірників. Це на 46 млн. жителів нашої держави. …Позавчора була конференція у Національній парламентській бібліотеці, виступала Т.І.Вилегжаніна і сказала, що за останні три роки кількість відвідувачів бібліотек скоротилася на 2 млн. 300 тис. Лише за минулий рік у сільській місцевості зачинено 100 бібліотек. Запитаємо себе: чому українці перестають читати? Середньостатистичний українець за минулий рік купив книжок на 2,5 дол. (я відповідаю за ці цифри), тобто на 20 грн., росіянин – на 19 дол., поляк на 45 дол., француз на 65 дол., німець – на 150 дол.(!) А коли розглядати процеси ширше, як рух держави на шляху до Європи, яка прагне бути конкурентоспроможною, ефективною, плато- і товароспроможною - це неможливо без оновлення виробництва та освоєння нових технологій! Сьогодні зруйновані фактично усі поліграфічні підприємства. Залишився ще «Глобус», кілька у Києві. Проблема більш всеосяжна. В українському суспільстві сьогодні убивають потребу у розумній, моральній, культурній, інтелектуальній людині… У цій ситуації ми продовжуємо робити надзвичайно важливу справу, ми з вами є чи не останнім бастіоном культури і знання. Ми повинні протриматися…

Сенченко М.І.: - Вже вісімнадцятий рік поспіль я працюю директором Книжкової палати України ім. Івана Федорова. Років десять тому ми з Олександром Васильовичем почали говорити про систему книгорозповсюдження в Україні. За приклад системи книгорозповсюдження я часто наводжу Нідерланди, де є централізована система. У нас вона знищена указом президента 1992 року.

Відновити її дуже просто. На базі одного книгосховища можна створити центральне книгосховище, куди будуть надходити видані в країні книги, і яке буде з’єднане з книжковими крамницями за допомогою комп’ютерної мережі. Таким чином книгарні перетворюються у виставкові залі, де представлені новинки книговидавництва, і де читач може замовити ту чи іншу книгу через комп’ютерну мережу. Голландія, населення якої 15 млн. жителів, розбита на 52 зони, які обслуговує 26 автомобілів (по дві зони на кожен). Замовнику книги пакують за назвами та вагою, і протягом доби вони надходять до нього. Враховуючи масштаби України, ми пропонуємо створити чотири таких книгосховища. Для цього потрібні гроші. Є пропозиція створити акціонерне товариство, в якому держава  викуповує 51% акцій, і на отримані кошти створюється інфраструктура - закуповуються комп’ютери, автомобілі та ін. Причому ці автомобілі можуть обслуговувати і бібліотеки, а в сільській місцевості перетворюватися у своєрідні пересувні крамниці. Гроші у масштабах держави невеликі – це 15-20 млн. грн. Вже десять років з цими пропозиціями ми звертаємося до голів комітетів ВР, але стикаємося з неготовністю депутатів здійснити подібну реформу.

Щодо надходження книг до бібліотек. Дуже ефективною є система Великобританії, де держава закуповує для бібліотек 30% тиражу. У наших умовах це приблизно 13 млн. Уявіть, наскільки за таких умов збільшились би тиражі книжок. Видавець гарантовано отримував би 30% коштів і спрямовував би їх на фінансування нових проектів. Бо виникає ситуація коли читач не може ні придбати книгу, ні знайти її у бібліотеці…

Алексеєнко І.Р., директор видавництва «Наукова думка» НАН України: - Маю честь представляти Національну академію наук України. Наше видавництво – це така сама структура, як любий інститут Академії наук. Для мене є аксіомою: якщо кадри управляють галузями неефективно, вони мають піти.

Сьогодні, 24 травня, має відбутися акція з пікетування ВР, Кабінету міністрів та адміністрації Президента. Хочу вам зачитати вибірково із «Звернення профспілки НАН України». «…Переважна більшість працівників Академії наук обурена відношенням влади до вітчизняної науки. 2012 року АН отримала лише 72% коштів від її мінімальних потреб… Цих коштів не вистачає навіть на оплату праці та зростаючі видатки на комунальні послуги. Нинішній правлячий режим шанує інші, перш за все силові відомства. Фінансування окремих з них зросло за останні 2,5 роки на 103%, тоді як АН – лише на 11%...». Складнощі, які переживає АН, ми, видавці, відчуваємо на собі. Сьогодні складалася ситуація, яка унеможливлює науковцям видати те, що вони напрацювали, що потенційно може стати проривом у майбутнє…

Своє бачення ситуації донесли до присутніх Ніна Прибєга, директор видавництва «Мистецтво», Галина Лазарєва, директор Центральної міської бібліотечної системи для дітей Одеси та інші виступаючі. Видавництво «Мистецтво» цьогоріч відзначило своє 80-річчя. Це найстаріше українське видавництво не лише зберегло свою інфраструктуру і кадри, але й модернізувалося. Але шлейфом тягнуться за ним пережитки «перехідного періоду». Зокрема, Ніна Прибєга звернула увагу на юридичну невідповідність форми власності і методу господарювання очолюваного нею видавництва (державна власність і госпрозрахункові відносини), що не є ефективним.

Галина Лазарєва, у підпорядкуванні якої перебуває 17 бібліотек міста, зробила акцент на соціальній ролі бібліотек, які допомагають адаптації дітям, у першу чергу із неблагополучних сімей, кількість яких за умов зниження рівня життя населення, має тенденцію до зростання. Вирішенню проблем бібліотек перешкоджає і ставлення апарату управління культури і туризму: «…Вони усі у роз’їздах, всі у «туристах», вони нас не бачать, і бачити не хочуть, а ми не бачимо їх. Бо хто працює, той, зрозуміло, заважає», - констатувала Галина Яківна. Це висловлювання значною мірою відображає настрої, які сьогодні охопили працівників бібліотечної системи, і ширше, суспільства у цілому.