Презентація перевидання агробестселера Євгена Чикаленка «Розмова про сільське хазяйство»

26 вересня 2024 року в Одеській національній науковій бібліотеці відбулася презентація перевидання праці Євгена Чикаленка «Розмова про сільське хазяйство». Захід був організований за підтримки Першого міжрегіонального територіального відділу Українського інституту національної пам'яті та Odesa Business Club.

Презентована книжка — перше за сто років перевидання праці видатного мецената та громадського діяча Євгена Чикаленка, який був однією з ключових постатей в українському національному русі початку ХХ століття. Він був не лише громадсько-культурним діячем, натхненником і засновником перших українських громадських та політичних організацій, преси, організатором національного руху, видавцем, публіцистом, популяризатором української друкованої продукції, автором мемуарів та благодійником, але й успішним аграрієм.

Важливі моменти життя Євгена Чикаленка тісно пов’язані з Півднем України, зокрема з Одесою. Навчаючись в Одесі у пансіоні англійця Рандаля, Єлисаветградській реальній школі (де сидів за однією партою з Панасом Тобілевичем, майбутнім актором Панасом Саксаганським), а також на природничому факультеті Харківського університету, Євген Чикаленко завжди розмовляв рідною українською мовою. Саме в Одесі розпочалася його активна громадська діяльність: у 1894 році Чикаленко приєднався до місцевої української громади та її словникової комісії. Тут він знайшов однодумців серед таких відомих українців, як М. Комаров, І. Липа, Ф. Шульга, І. Луценко, С. Шелухин, І. Бондаренко, Л. Смоленський та інші.

Переїхавши до Києва у 1900 році та маючи за плечима вже значний досвід громадської роботи, Євген Чикаленко зосередився на українській національній справі. Він приєднався до Старої Київської Громади, став співорганізатором перших політичних партій Наддніпрянщини та Товариства українських поступовців. Наприкінці 1905 року заснував першу українську щоденну газету «Громадська думка». Після закриття владою газета продовжила своє існування під назвою «Рада», яка виходила до середини 1914 року. Ця газета стала своєрідною соціальною платформою для українців, надаючи публічний простір для авторів, яких Чикаленко активно підтримував. Переконаний у її важливості для українського суспільства, він присвятив виданню всі свої сили та ресурси, навіть незважаючи на її збитковість. Видання припинило свою діяльність під час Першої світової війни, але у 1917 році воно відродилося під назвою «Нова Рада». Чикаленко об'єднав навколо газети свідомих українців, включаючи й одеських діячів. Крім того, завдяки його зусиллям українці отримали не тільки першу україномовну щоденну газету, але й «Історію України-Руси» Миколи Аркаса, він також надавав фінансову допомогу письменникам і театру, підтримував низку громадських та політичних ініціатив, що сприяли поширенню національної ідеї.

Поразка національно-визвольних змагань змусила Євгена Чикаленка виїхати до Галичини. Спочатку він сподівався, що це буде тимчасово, але виявилося — назавжди. Останні роки життя видатного українського землевласника, чиї землі були націоналізовані більшовиками, пройшли в бідності, до того ж він хворів. Спочатку він мешкав в Австрії, а потім — у Чехословаччині. Колишній власник газети працював редактором і складав спеціалізовані словники для Української аграрної академії у Подєбрадах. Ослаблений фізично тривалою хворобою та морально виснажений, Чикаленко дуже бідував, навіть доводилось збирати дрова в лісі для опалення. А для збору коштів на необхідну Чикаленку операцію на шлунку знайомі розмістили оголошення в газеті української діаспори в США, але він соромився приймати таку допомогу. Серце Євгена Чикаленка зупинилося 20 червня 1929 року. Він заповідав розвіяти його прах над рідними Перешорами, але, на жаль, цей заповіт так і не був виконаний.

Господарство Євгена Чикаленка у степах України вражало своїми високими показниками врожайності навіть під час жорстокої посухи. До його маєтку в селі Перешори (нині — село Куяльницької сільської громади Подільського району, Одеської області) приїжджали делегації з різних куточків імперії, щоб на власні очі побачити, як в умовах бездощів'я вдається збирати в десять разів більший врожай, ніж у сусідніх господарствах. Залізничну станцію Мардарівка навіть було включено до путівників Російської залізниці як місце зразкового аграрного успіху. За свої досягнення в розвитку сільського господарства Чикаленко був нагороджений імператорською медаллю.

У процесі ведення господарства та постійного спілкування з селянами, пов'язаного з методами обробітку землі та утримання худоби, Є. Чикаленко зрозумів, що потрібно доступно і докладно пояснити їм основні принципи сільськогосподарської діяльності. Результатом успішних новаторських практик господарювання на перешорських землях і стало створення серії невеликих книжечок під назвою «Розмови про сільське хазяйство».  Через те, що книжка була написана українською мовою, знадобилося п’ять років, щоб отримати дозвіл на її публікацію.

Перша книга «Розмови про сільське хазяйство: чорний пар і плодозмін» вийшла друком у 1897 році в Одесі накладом у 10 тисяч примірників і розійшлася за місяць. Успіх першої книжки надихнув автора написати наступні частини серії: «Худоба», «Сіяні трави, кукурудза та буряки», «Виноград», «Сад».  Усі вони стали справжніми народними бестселерами. Загальний наклад усіх цих книжок дійшов до пів мільйона примірників. У них Чикаленко доступно пояснював необхідність удосконалення сільськогосподарських методів, закликав до кооперації та придбання техніки, а також до впровадження нових технологій для підвищення врожайності. Його поради з утримання худоби, догляду за садом і виноградниками були цінними для багатьох українських селян.

У презентованому виданні, що вийшло у 2022 році в Харкові, зібрано всі п'ять частин «Розмов про сільське господарство». Книга є важливим джерелом знань з рослинництва та тваринництва, а також дає змогу побачити, яким було типове заможне господарство на межі ХІХ і ХХ століть: що вирощувалося, яку худобу і свійську птицю тримали та в якій кількості. Видання і досі залишається актуальним та корисним як для фермерів і власників великих господарств, так і для тих, хто має невеликі присадибні ділянки.

З вітальними словами до гостей заходу звернулися Ірина Бірюкова, генеральний директор Одеської національної наукової бібліотеки, заслужений працівник культури України та Олександр Городило, співробітник Першого міжрегіонального територіального відділу Українського інституту національної пам'яті. Вони наголосили на важливості повернення у публічний простір імен діячів, які радянська влада намагалася вилучити з історії. Серед таких постатей був і Євген Чикаленко.

Ініціаторка видання та краєзнавиця, яка опікується збереженням культурної й історичної спадщини різних регіонів України, Анжела Савченко зробила ґрунтовний екскурс у життя та діяльність Євгена Харлампійовича Чикаленка — розповіла про його вагомий внесок у розвиток громадського руху, української культури та національної преси. Особливу увагу вона приділила його аграрній діяльності, а також історії створення та перевидання «Розмов про сільське хазяйство».

У рамках презентації Одеська національна наукова бібліотека представила експозицію документів «Євген Чикаленко – державник, аграрій, меценат», яка включала видання його мемуарів, листів та праці про його життя і діяльність. Висловлюємо вдячність пані Анжелі Савченко за подарунок – примірник «Розмов про сільське господарство», який доповнить цю колекцію видань.

Присутні мали можливість віртуально відвідати с. Перешори, завдяки короткометражному фільму, підготовленому Першим міжрегіональним територіальним відділом Українського інституту національної пам'яті, та навіть почути самого Євгена Харлампійовича у відеороликах, які були створені завдяки використанню штучного інтелекту в рамках проєкту «Odesa Decolonization».

Кожна перевидана книжка, кожна виставка чи лекція, присвячені Євгенові Харлампійовичу, — це не просто спосіб вшанувати пам’ять, але й продовження його великої справи. Це наш внесок у збереження національної пам'яті та розвиток того, на що Чикаленко поклав усе своє життя, на розвиток української культури, мови та ідентичності. Пам’ятаючи про таких людей, ми підтримуємо вогонь української історії та передаємо його наступним поколінням.