На літературній мапі Одеси з’явилися Курсаки

13 квіт­ня 2024 ро­ку Му­зей кни­ги від­ді­лу рід­кіс­них ви­дань і ру­ко­писів Одеської на­ціо­наль­ної на­у­ко­вої біб­ліо­те­ки лед­ве вмі­стив ба­жа­ю­чих відві­да­ти пре­зен­та­цію но­во­го ви­дан­ня ав­тор­ства Єв­генія Во­ло­кі­на і Аль­бер­та Єзе­ро­ва «Кур­са­ки, або Міс­це, яко­го не­має на кар­ті» (Київ, 2024).

За сло­ва­ми ав­то­ра проєк­ту «Ста­ра Оде­са у фо­то­гра­фіях» Єв­генія Во­ло­кі­на, книж­ку по­ча­ли пи­са­ти ще до по­в­но­мас­штаб­но­го російсько­го вторг­нен­ня, і да­ла­ся во­на най­важ­че за всі по­пе­ред­ні сім ви­дань проєк­ту «Ста­ра Оде­са у фо­то­гра­фіях». На­віть бу­ла дум­ка від­мо­ви­ти­ся від на­пи­сан­ня книж­ки че­рез брак істо­рич­них до­ку­мен­тів про цей ма­ло­вив­че­ний ку­то­чок Оде­си, що впер­ше пись­мо­во зга­дуєть­ся у 1905 ро­ці. Хо­ча ця ча­сти­на Оде­си не асо­ці­юєть­ся з ві­зи­тів­кою мі­ста, во­на теж опо­ви­та опо­від­ка­ми і мі­фа­ми, як і мі­сто у мо­ря в ці­ло­му. То­му справж­нім ви­кли­ком бу­ло пе­ревіри­ти їх, спи­ра­ю­чись на біб­ліо­теч­ні ар­хіви, під­шив­ки ста­рих га­зет, до­від­ни­ки і спо­га­ди меш­кан­ців Кур­са­ків, роз­по­вів Спі­вав­тор кни­ги Аль­берт Єзе­ров.

Ре­зультат при­с­кіп­ли­во­го до­слід­жен­ня ав­то­ра­ми істо­рич­но­го ку­точ­ка Оде­си по­ра­ду­вав пер­ших чи­та­чів, особ­ли­во меш­кан­ців Кур­са­ків, чи­ма­ло яких прий­шло на пре­зен­та­цію під­т­ри­ма­ти сво­го ро­ди­ча, Аль­бер­та Єзе­ро­ва. Вихід у світ книж­ки став особ­ли­вим бо­ну­сом для чи­сель­ної ро­ди­ни Єзе­ро­вих, що, за сло­ва­ми при­сут­ніх на пре­зен­та­ції, зай­ма­ють пів квар­та­лу у цьо­му мік­ро­районі Оде­си.

У книзі опи­сані де­я­кі події, що від­бу­ва­ли­ся від по­чат­ку ХІХ до по­чат­ку ХХІ століт­тя в районі Кур­са­ки та сусід­ніх – Ближ­ні і Дальні Мли­ни, Черьо­муш­ки. На слу­ху в оде­си­тів та­кі на­з­ви в Кур­са­ках: Іванівський шля­хо­про­від, ву­ли­ця С. Ріх­те­ра (ко­лись Щор­са), за­вод «Кра­ян», Се­лек­цій­ний ін­сти­тут, Стріль­бищ­не по­ле. Сьо­год­ні на­зи­ва­ють Кур­са­ка­ми та­кож се­ли­ще Ка­га­но­ви­ча та се­ли­ще Джу­то­вої фаб­ри­ки.

Хо­ча спі­вав­то­ри — Єв­геній Олек­сан­дро­вич Во­ло­кін, жур­наліст, фо­то­граф, ві­до­мий зна­ве­ць історії Оде­си, ав­тор книж­ко­во­го проєк­ту і он­лайн ре­сур­су «Ста­ра Оде­са у фо­то­гра­фіях» та Аль­берт Ана­толійо­вич Єзе­ров, суд­дя Вер­хов­но­го Су­ду, пра­возна­ве­ць Одеської шко­ли пра­ва, фахі­ве­ць з кон­сти­ту­цій­но­го пра­ва — на­го­ло­шу­ють, що не пре­тен­ду­ють на ви­черп­ність сво­го до­слід­жен­ня, на дум­ку чи­та­чів, во­ни впо­ра­ли­ся з ви­кли­ком. Історії ти­хо­го при­ват­но­го сек­то­ру на захід від мік­ро­райо­ну Черьо­муш­ки, що нині є ча­сти­ною Хаджи­бейсько­го райо­ну Оде­си, ви­яви­ли­ся не менш за­хо­плю­ю­чи­ми, ніж істо­рич­но­го цен­тру мі­ста. 

«Кур­са­ки, або Міс­це, яко­го не­має на кар­ті» – це вже вось­мий аль­бом з унікаль­ним ілюстра­тив­ним ма­теріа­лом, він вий­шов у рам­ках ав­торсько­го проєк­ту «Ста­ра Оде­са у фо­то­гра­фіях» ко­лек­цій­ним на­кла­дом у 300 при­мір­ни­ків. Йо­го ав­то­ри плід­но спів­пра­ц­ють з Одеською на­ціо­наль­ною на­у­ко­вою біб­ліо­те­кою, ви­ко­ри­сто­ву­ю­чи унікальні фон­ди найстарі­шої в Україні кни­го­з­бір­ні для роз­крит­тя й уточ­нен­ня фак­тів ма­ло­ві­до­мих сторі­нок історії Оде­си. Заступ­ник ге­не­раль­но­го ди­рек­то­ра ОННБ Лі­на Во­ло­ди­ми­рів­на Арю­пі­на у віталь­но­му сло­ві по­дя­ку­ва­ла ав­то­рам за ви­дан­ня і за­у­ва­жи­ла, що це приєм­ний по­да­ру­нок у фонд кни­го­з­бір­ні у рік її 195-річ­чя.

Ви­сту­пи при­сут­ніх і до­тич­них до ви­пус­ку аль­бо­му екс­пер­тів під­твер­ди­ли важ­ливість краєзнав­чих роз­ві­док. Так, спі­вав­то­ри по­чу­ли вітан­ня від Во­ло­ди­ми­ра Ген­на­дійо­ви­ча Су­ха­но­ва, про­фе­со­ра, заслу­же­но­го будівель­ни­ка Украї­ни, ди­рек­то­ра Ар­хі­тек­тур­но-ху­дож­ньо­го ін­сти­ту­ту Одеської дер­жав­ної ака­де­мії будів­ництва та ар­хі­тек­ту­ри, чий за­клад сво­го ча­су брав участь у проєк­ту­ван­ні ба­гатьох бу­дин­ків Кур­са­ків. Пред­став­ник освітян на­звав книж­ку «емо­цій­но піді­грітим істо­рич­ним до­слід­жен­ням» і при­на­гід­но по­ві­до­мив, що йо­го ака­де­мія з на­ступ­но­го ро­ку від­кри­ває но­ву спе­ціальність — ар­хі­тек­тор-ре­став­ра­тор.

А ві­до­мий ко­лек­ціо­нер, пуб­лі­цист, ав­тор чис­лен­них краєзнав­чих пуб­ліка­цій про Оде­су з ве­ли­ким об­ся­гом фак­тич­но­го й ілюстра­тив­но­го ма­теріа­лу Ана­толій Олек­сан­дро­вич Дроз­довський роз­по­вів, як йо­му вда­ло­ся до­по­мог­ти ко­ле­гам вийти з глу­хо­го ку­та на по­чат­ку ро­бо­ти над кни­гою. Це бу­ла ви­пад­ко­ва унікаль­на зна­хід­ка … у йо­го влас­ній ко­лек­ції, що зруй­ну­ва­ла нані­ве­ць один з мі­фів і да­ла по­штовх для по­даль­ших до­слід­жень цієї міс­ци­ни. Ви­яви­лось, що наз­ва так зва­но­го ко­лиш­ньо­го ху­то­ра Ви­шинсько­го на міс­ці ниніш­ніх Кур­сак (це бу­ла єди­на об­жи­та те­ри­торія на ве­ле­тенсько­му Стріль­бищ­но­му полі по­за кор­до­ном пор­то-фран­ко) ніяк не пов’яза­на з ідео­ло­гом сталінських ре­пресій в СРСР 1930-х ро­ків, про­ку­ро­ром Ан­дрієм Ви­шинським. Як вста­но­ви­ли ав­то­ри, зем­ля­ми ху­то­ра, на­зва­но­го на честь влас­ни­ка, во­лодів гу­бернський сек­ре­тар Ми­ко­ла Ви­шинський (мав цивіль­ний 12-й чин із 14-ти в Та­белі про ран­ги). Фо­то­гра­фії йо­го дру­жи­ни Ган­ни і до­чок на фо­то-віньєт­ці гім­на­зії (нині шко­ли №39) в Одесі, знай­дені А. Дроз­довським, ста­ли клю­чи­ком, що під­ка­зав по­даль­шу ло­гіку по­шу­ку.

Те­тя­на Ва­си­лів­на Щу­ро­ва, керів­ни­ця від­ді­лу ми­стецтв ОННБ, заслу­же­ний пра­ців­ник культу­ри Украї­ни, при­вітав­ши ав­торів, під­крес­ли­ла, що ця кни­га мо­же ста­ти від­прав­ною точ­кою для но­вих до­слід­жень, а подіб­ні, ство­рені кро­піт­кою пра­цею в ар­хі­вах і зав­дя­ки жи­во­му спіл­ку­ван­ню, книж­ки, – найбільш на­дій­ний спо­сіб на­род­жен­ня кни­жок, які жи­вуть дов­го. До сло­ва, окрім проілюст­ро­ва­них істо­рич­них фак­тів, від роз­стрілів на Стріль­бищ­но­му полі у 1944 р. до спро­би ви­ро­щу­ва­ти ли­мо­ни на Кур­са­ках піс­ля вій­ни то­що, ав­то­ри до­лу­чи­ли до краєзнав­чо­го до­слід­жен­ня імен­ний по­каж­чик і пе­релік зга­да­них ву­ли­ць з їх по­пе­ред­ні­ми на­з­ва­ми.

Найбільш до­пит­ли­вим що­до на­з­ви райо­ну «Кур­са­ки» Єв­ген Во­ло­кін на пре­зен­та­ції ви­дан­ня ска­зав, що наз­ва ще не від­кри­ла свою таєм­ни­цю. Іс­нує кілька ці­ка­вих вер­сій, ос­нов­ні – польська і гре­цька. Польська: наз­ва райо­ну мог­ла при­жи­ти­ся зав­дя­ки польським ім­мі­гран­там, які осе­ли­ли­ся тут у се­ре­дині ХІХ століт­тя. Польською «кур­сак» – це бі­гун, втікач, який за­ли­шив рід­ні зем­лі у по­шу­ках кра­що­го жит­тя. У гре­цькій вер­сії до­мі­нує зем­ле­влас­ник з пріз­ви­щем Кур­са­ки, який ні­би­то був влас­ни­ком зе­мель на ве­ли­чез­ній те­ри­торії від ае­ро­пор­ту до Черьо­му­шек.

Дя­кує­мо за гар­ну ор­гані­за­цію та мо­де­ра­цію пре­зен­та­ції Єв­генії Бе­ре­жок, заві­ду­ва­чу від­ді­лу краєзнав­ства ОННБ.

До ві­до­ма чи­та­чів: но­вий аль­бом мож­на по­ба­чи­ти як в Одеській на­ціо­нальній на­у­ко­вій біб­ліо­те­ці, так і в ін­ших біб­ліо­те­ках мі­ста, ку­ди ав­то­ри пе­ре­да­ли но­ве ви­дан­ня.