Михайло Старицький і Одеса: життя, творчість, театр та тріумф на узбережжі Чорного моря
Михайло Петрович Старицький (1840–1904) — одна з найяскравіших постатей української культури ХІХ століття, видатний романіст, поет, драматург, театральний діяч і директор першого українського професійного театру. Його творчість, громадська діяльність і театральні здобутки посіли вагоме місце не лише в історії українського мистецтва, а й у культурному житті Одеси, яка стала одним із центрів успіху та визнання митця.
Джерело / Портрет М. П. Старицького. Фото А. М. Іваницького, Харків, 1890 р. [МИСЛЕНЕ ДРЕВО]. - URL.: https://www.myslenedrevo.com.ua/uk/Lit/S/Starycky/Gallery/Starycky1890.html
Михайло Старицький народився 14 грудня 1840 року в селі Клішенці на Полтавщині у дворянській родині. Рано залишившись без батька, зазнав відчутного впливу діда — 3ахарія Йосиповича Лисенка, колишнього полковника, людини дуже освіченої для свого часу. У роки навчання у Полтавській гімназії, коли Старицький залишився круглим сиротою (1852 р.), турботу про його виховання взяв на себе двоюрідний брат його матері — Віталій Лисенко, батько композитора Миколи Лисенка. У 1858 році разом із родичем, він вступив до Харківського університету, а згодом продовжив навчання у Києві на фізико-математичному та юридичному факультетах.
У подальшому двох майбутніх титанів української культури, чиї імена згодом стали невід’
Комишанченко М. П. Михайло Старицький / Максим Павлович Комишанченко. – Київ : Дніпро, 1968. – 111 с. (VII> 10970)
Свої перші вірші Михайло Петрович написав в сумні для України часи Валуєвського циркуляра (1863 р.). Вустами ліричного героя вірша “Ізнов нудьга, непрохана кума!..” передано атмосферу зневіри, в якій жила тоді українська інтелігенція.
Незважаючи на категоричну заборону “малорусского языка”, якого, на думку царської влади, “не было, нет и быть не может”, повернувшись у 1871 році до Києва, Старицький повністю віддається літературній і громадській роботі. Разом з Миколою Лисенком він організував Товариство українських акторів, яке поставило низку яскравих вистав, опер і оперет. Серед найуспішніших творів — опера «Різдвяна ніч» та оперета «Утоплена» за мотивами творів Миколи Гоголя. Саме в «Утопленій» уперше прозвучала арія Левка «Ніч яка місячна» — пісня, яку часто помилково вважають народною.
Продуктивно працював Михайло Петрович як перекладач. У 1873 він перекладає й видає власним коштом “Казки Андерсена”, у наступних - “Байки Крилова”, повість “Сорочинський ярмарок” М. Гоголя, “Пісню про царя Івана Васильовича, молодого опричника та відважною крамаренка Калашникова” М. Лєрмонтова (1875), “Сербські народні думи і пісні” (1876).
Крилов І. А. Байки Крилова / вибрав і переклав М. Старицький. – Киев : тип. М. П. Фрица, 1874. – 48 с.
Після повернення у 1881 році з-за кордону Михайло Старицький видає перші свої поетичні збірки («З давнього зшитку. Пісні та думи»), п’єси «Як ковбаса та чарка, то минеться й сварка», «Не судилось», переклад трагедії Шекспіра «Гамлет, принц Данський». Значну частину літературної спадщини Старицького складають переробки, які формально цензурній забороні не підлягали. Малосценічні твори Я. Кухаренка «Чорноморський побут на Кубані» та І. Нечуя-Левицького «На Кожум’яках» він перетворив на динамічні комедії «Чорноморці» (1872 р.) і «За двома зайцями» (1883 р.) (до останньої тематично близький оригінальний водевіль Старицького «По-модньому», 1887 р.).
Інсценізація творів М. Гоголя («Тарас Бульба», 1880 р.; «Сорочинський ярмарок», 1883 р.), О. Шабельської («Ніч під Івана Купала», 1887 р.), І. Крашевського («Циганка Аза», 1888 р.), Е. Ожешко («Зимовий вечір», 1888 р.), обробка п’єси Панаса Мирного «Перемудрив» (комедія «Крути, та не перекручуй», 1886 р.), були не механічним пристосуванням їх до сценічних вимог, а творчим переосмисленням. Інколи із запозиченого сюжету виростає цілком оригінальний твір, як, наприклад, драма «Юрко Довбиш» (1888 р.), створена за романом К. Е. Францоза «Боротьба за право».
Українська драматургія XIX-XX століть. Михайло Старицький, Іван Карпенко-Карий, Іван Кочерга / ред. О. Б. Діденко, О. В. Осадча.– Київ : Наук. дум., 2006. – 406 с. (VII> 66106)
У 1882 році Старицький став директором і режисером трупи М. Л. Кропивницького та заснував перший український професійний театр, створення якого було своєрідним підсумком багаторічних його зусиль в організації театральної справи в Україні. Для матеріального забезпечення трупи у 1883 році Михайло Петрович продав свій маєток. Очоливши трупу, він створив новий хор і оркестр, обновив декорації, костюми та реквізит, подбав про розширення репертуару, а також поліпшив умови життя акторів та працівників.
Микола Садовський (Микола Карпович Тобілевич) детально описав перший склад самостійної української трупи в своїх театральних згадках. До трупи входили: М. Л. Кропивницький, М. К. Заньковецька, А. І. Маркова, А. І. Вірина, Н. В. Жаркова, М. К. Садовський, К. І. Стоян-Максимович, Свєтлов-Стоян, Бурлака, Байда та ін. Вистави українського театру мали такий успіх, що були заборонені в Києві й усьому генерал-губернаторстві. Але трупа продовжувала працювати й виступала в Житомирі, Ростові-на-Дону, Воронежі, Харкові, Кишиневі, інших місцях. Особливо зустрічали Старицького та його театр в Одесі, де він гастролював у 1883-1886 рр. та у 1888-1891 рр.
Садовський М. К. Мої театральні згадки, 1881-1917 / М. К. Садовський ; заг. ред. і вступ. ст. М. Рильський. – Київ : Держ. вид-во образ. мистец. і муз. літ-ри, 1956. – 202 с.: іл. (XIV 22294)
Перебування відомого діяча театральної справи залишили помітний слід на сторінках одеської преси, а також місцевих видань, що друкували твори драматурга та рецензії на них. Одеса кінця XIX століття була великим культурним центром із розвиненим театральним життям. У місцевих газетах — «Одесском листке», «Новороссийском телеграфе», «Одесских новостях», «Одесском вестнике» — активно обговорювали гастролі артистів, зокрема трупи Старицького, яка вперше прибула в причорноморське місто у серпні 1883 року.
Глядачі та критики неодноразово із захватом зустрічали роботи Михайло Петровича. Після показу «За двома зайцями» у 1884 році рецензенти писали про «шумні овації», багаторазові виклики автора та неймовірний успіх постановки. Особливу увагу одесити звертали на дотепні сцени, тонку комічність і яскраві характери.
«На свій бенефіс пан Садовський поставив нову, ще не показувану в Одесі, п’єсу пана Старицького “За двома зайцями”… Автора викликали багато разів після кожної дії, і йому влаштували такі гучні овації, які випадають на долю небагатьом сучасним драматургам… У п’єсі така кількість дотепних і комічних сцен, що публіка сміється до нестями від початку й до кінця вистави, а подекуди сміх і оплески навіть переривали гру акторів”.(К. Мариинский театр // Ведомости Одес. градоначальства. – 1884. – 14 янв.; № 11.)
Старицький М. За двома зайцями. Вибране : збірка / М. Старицький ; відп. за вип. О. В. Приходченко. – Харків : Книж. Клуб "Клуб Сімейного Дозвілля", 2020. – 317с. (VII> 90788)
У 1890 році трупа відкривала гастролі в Одесі оперетою «Сорочинський ярмарок». Преса відзначала вдалі адаптації гоголівських сюжетів, жвавість сцен і злагодженість колективу.
«Оперетка “Сорочинський ярмарок”… привернула велику кількість глядачів. Театр був заповнений. У саду також було відведено місце для публіки. Оперетка мала такий самий успіх, як і вперше. Артистів викликали на поклони. Багато окремих номерів і хорових сцен на вимогу публіки повторювалися. Загалом вистава пройшла дуже жваво». (Новорос. телеграф. – 1890. – 12 июня, № 4792)
«Уся оперетка побудована на народних сценках, а відтворити їх художньо, реалістично й осмислено в усіх деталях — нелегко… Власне “ярмарок” у другій дії постав у такому типовому й безумовно натуральному вигляді, що вже з підняттям завіси публіка вибухнула оглушливими й тривалими оплесками. На сцені все жило, кожен персонаж був саме таким, яким його створив безсмертний Гоголь». (Новорос. телеграф. - 1892. - 26 янв.,( № 5346)
М. П. Старицький в Одесі : бібліогр. покажчик / упоряд. О. Г. Нуньєс ; ред. І. С. Шелестович. – Одеса : ОННБ им. М. Горького, 2010. – 126 с. (XVI> 8602)
На одеській сцені неодноразово з великим успіхом ішли п’єси Михайло Петровича:
- «Утоплена» — преса відзначала майстерність лібрето та надзвичайну живість виконання.
- «Ой не ходи, Грицю, та на вечорниці» — п’єсу вимагали повторювати багато разів; у деяких сценах публіка аплодувала настільки гучно, що актори змушені були зупиняти гру.»
- «Кривда і правда» — її визнали однією з найкращих драм Старицького у той період
- «Циганка Аза» — спектакль з участю Марії Заньковецької збирав повні зали, а квитки продавали завчасно.
- «Юрко Довбиш» — п’єса стала основою бенефісу Старицького у 1890 році; преса називала її вагомим внеском в українську літературу.
Попри загальне захоплення, іноді з’являлися гострі та критичні відгуки, проте навіть вони визнавали масштабність постаті українського митця та значення його творчості.
«Учора до Одеси приїхав автор більшості малоросійських п’єс, плідний драматург М. П. Старицький. Уже сама присутність Старицького на репетиціях у Новому театрі забезпечує сценічний успіх тим п’єсам, що належать його перу й будуть поставлені цими днями. Але перебування пана Старицького в Одесі, очевидно, не обмежиться лише цим.
На виставі 6 лютого публіка, дізнавшись, що автор драматичного етюду «Зимовий вечір», який ішов того вечора, присутній у театрі, після закінчення п’єси зажадала його виходу на сцену. І коли пан Старицький з’явився разом із пані Заньковецькою та паном Садовським, пролунали оглушливі оплески та вигуки «браво».
Бажано було б побачити пана Старицького у виставі «Талан», запланованій на 9 лютого, у ролі редактора газети. Як відомо, ця роль написана без жодних умовностей: редактор зображений у дуже симпатичному світлі. До того ж, поява пана Старицького в улюбленій одеситами п’єсі «Талан» стане справжнім святом для шанувальників малоросійської сцени…» (Новорос. телеграф. – 1895. – 8 февр.( № 6364)
Одеса стала однією з головних сцен, де розкрився масштаб таланту Михайла Старицького. Його зв’язок з Південною Пальмірою — це історія успіху, визнання і взаємної любові. Завдяки йому та таким діячам українська сцена вийшла за рамки провінційності й стала невід’ємною частиною культурного простору Європи кінця XIX століття.
Попадинець О. О. Історична романістика Вальтера Скотта і Михайла Старицького: проблема типологічного підходу : монографія / О. О. Попадинець. – Кам'янець-Подільський : ПП Буйницький О. А., 2011. – 238 с. (VII> 75796)
У нашому місті Михайло Петрович бував неодноразово. Тут він мав відданих друзів та однодумців. Найпершим серед них був бібліограф Михайло Федоровичо Комаров. Їхня дружба виникла під час першого візиту до Одеси. У 1892 році М. Комаров задумав видати альманах творів українських та російських авторів "Запомога" на користь голодуючих. Дізнавшись про це, Старицький обіцяв надіслати повість "Облога Буші" та добірку поетичних творів. Свою обіцянку Михайло Петрович виконав, але цензура заборонила видання. В архіві Михайла Комарова залишилися поезії "Всьому кінець... надії вже нема", "Поштар", "Виклик" (Ніч, яка, господи, місячна, зоряна), "Край коминка".
М. Л. Кропивницький в Одесі : бібліографічний покажчик / упоряд. О. Г. Нуньєс; наук. ред. Р. Я. Пилипчук; ред. І. С. Шелестович. – Одеса : ОДНБ ім. М. Горького, 2006. – 218 с. (XVI>7613)
Варто згадати ще один цікавий факт творчої діяльності Михайла Старицького, що пов'язаний з Одесою. У 1903 році тут виходить збірник "З-над хмар і з долин". Його упорядником та співавтором був поет Микола Кіндратович Вороний. Він залучив до участі в виданні Михайла Старицького та його дочку Людмилу. На прохання упорядника вони прислали свої твори. Батько - святковий жарт на одну дію "Чарівний сон" та поезії - "До бурів", "Буря на морі", Людмила Михайлівна опублікувала уривок з драматичної картини "Сапфо".
За два роки театр М. П. Старицького здобув собі широкої популярності та гучної слави. Але надмірно розрісся акторський колектив за рахунок запрошених молодих акторів. Бюджет театру почав потроху тріщати. Почались непорозуміння, боротьба за ролі, інтриги. Внаслідок цього основний кістяк трупи на чолі з Кропивницьким вийшов з театру. Після відокремлення трупи Кропивницького, Старицький віддав багато сил роботі з творчою молоддю.
Корифеї українського театру в Одеській пресі : бібліогр. покажчик / упоряд. О. Г. Нуньєс ; ред. І. С. Шелестович ; наук. ред. Р. Я. Пилипчук. – Одеса : ОДНБ ім. М. Горького, 2011. – 277 с. (XVI> 8817)
У 1893 через хворобу Старицький полишив театр, однак літературну діяльність не припинив до кінця життя. У цей час були написані драми “Маруся Богуславка” (1897), “Оборона Буші” (1898), “Остання ніч” (1899), “Крест жизни” (1901). Особливо активно працює письменник у жанрі історичної прози - завершує трилогію “Богдан Хмельницький” (1895-1897), пише дилогію “Молодість Мазепи”, “Руїна” (1899), романи “Останні орли” (1901), “Розбійник Кармелюк” (1903). Для альманаху “Нова рада”, який готував Старицький у 1903, призначалася повість “Байстря” (пізніша назва “Безбатченко”). На сторінках періодичної преси (“Зоря”, “Дзвінок”, “Киевская старина”, “Киевское слово" та ін.) було надруковано більш як тридцять його оповідань.
Старицький М. На прю! : вибране / М. Старицький ; упоряд. і передм. В. Поліщук. – Черкаси: Видавець Ю. А. Чабаненко, 2016. – 379 с. (VII> 84619)
Письменник був одним з організаторів і активних членів Всеросійського театрального товариства, на І з’їзді якого (15 березня 1897 року) виголосив доповідь про потреби й стан українського театру. Він звернувся до з’їзду з проханням допомогти українському театрові позбутися адміністративних і цензурних перепон. На боротьбу з цензурою йшло багато часу та зусиль.
Творчість М. Старицького завжди привертала увагу літературної громадськості та навколо нього точилася боротьба між прогресивною та консервативною критикою. В останні роки життя письменника на нього посилилися напади. Намагаючись дискредитувати Старицького, поширювалися наклепницькі твердження про неоригінальність його драматичної творчості. На його захист виступили українські прогресивні вчені Олександр Потебня, Микола Сумцов, Дмитро Багалій, а також видатний письменник Іван Франко, який у статті «Михайло Петрович Старицький» вперше обґрунтовано підійшов до оцінки творчості митця.
У 1903 році Михало Петрович Старицький взяв участь в урочистостях з нагоди відкриття пам’ятника першому класикові української літератури Івану Котляревському в Полтаві, де читав уривок з “Енеїди” і свої нові вірші. Це був останній публічний виступ письменника.
Цибаньова О. С. Лаври і терни... : життєвий і творчий шлях Михайла Старицького / О. С. Цибаньова ; відп. за вип. В. В. Половенко ; ред. О. Ющук.– Київ : Український державний центр культурних ініціатив, 1996. – 185 с. (VII> 58736)
Михайло Старицький помер 27 квітня 1904 року в Києві. Він був із когорти тих діячів, які заклали основи українського національного народного театру, піднявши його рівень до кращих зразків світового театрального мистецтва того часу. Висловлюючись сучасною мовою, він був, чудовим імпресаріо, актором, автором і перекладачем. Це була людина талановита, захоплююча, пристрасна, віддана своїй справі, своїй країні. Своє життєве кредо він висловив поетичними рядками в поемі «Morituri»
Нехай Україна у щасті буя —
У тім нагорода і втіха моя.
© 2025 Одеська національна наукова бібліотека. Всі права захищено. При використанні матеріалів посилання на офіційний веб-сайт Одеської національної наукової бібліотеки обов'язкове.
