До 125-річчя від дня народження Володимира Михайловича Кубійовича (1900–1985)

За роки сучасної Незалежності вітчизняні науковці неодноразово звертали увагу на наукову спадщину Володимира Кубійовича. Він зумів у надзвичайно складних геополітичних умовах, коли національна територія була розділена між кількома державницькими утвореннями звести в єдине та проаналізувати географічні процеси, які формувалися навколо тріади «територія – нація – держава». Саме таке бачення України мало сформувати її як цілісну державу. На це була спрямована наукова діяльність ученого.

В. М. Кубійович народився 23 вересня 1900 року в українському селі Матієві на схід від польського міста Новий Санч, на окраїні Західної Лемківщини. Батько  походив з української селянської родини з Покуття, працював приватним домашнім учителем, дрібним службовцем податкової служби у м. Новий Санч. Мати походила з польської родини, яка мешкала в м. Новий Санч. Батьки говорили між собою польською мовою, проте з сином батько спілкувався лише українською. Батьки багато читали, і любов до читання  передалася синові.

З батьками. Володі 3 роки

Володимир Кубійович в однострої жовніра артилерії Української Галицької Армії (УГА) 1918

В. Кубійович

В. Кубійович навчався у місцевій народній школі, потім у польській гімназії. У 1918-1923 рр. з перервою (під час українсько-польської війни короткий час перебував у лавах Української Галицької армії в містах Коломия та Станіслав, після того як перехворів на тиф був демобілізований)  навчався на відділах географії, геології та історії філософського факультету Яґеллонського (Краківського)  університету. Після закінчення  університету захистив докторську дисертацію за темою «Антропогеографія Горганів».   Працював в університеті та двох гімназіях. Займався географією України.  У 1928–1939 pp. працював доцентом Яґеллонського університету.  Активно прилучав студентів-українців до вивчення географії, організовував наукові виїзди в Карпати. У 1931 році став дійсним членом НТШ у Львові і головою його Географічної комісії. Наприкінці 1920-х – у 1930-х рр. його дослідження були зосереджені на географії демографічних процесів в Україні та в  окремих її регіонах. Під час Другої світової війни йому вдалося опублікувати «Карту Лемківщина і Надсяння», «Фізичну карту Чорноморських країв», «Адміністративну карту Галичини» та «Географію українських і сумежних земель».

Праця українського історика і географа Володимира Кубійовича "Географія українських і сумежних земель" видана за життя автора 1943 року

У своїй «Географії України і сумежних країв» автор підкреслює, що держави та їх кордони змінні, а нації та території їх заселення – це природні, пов’язані зі своєю рідною землею організми. З цієї позиції беззаперечними виглядають його висновки про те, що політичні, суспільні, господарські та культурні відносини ґрунтуються, насамперед, на національних державних утвореннях, що є більш стійкими ніж поліетнічні держави. Саме за національними державами він бачив майбутнє, хоча і не відкидав співпраці та інтеграції, але із збереженням національної ідентичності.

В. Кубійович у своїх дослідженнях вважав, що за свою тривалу історію Україна сформувала потужну територіальну єдність та обґрунтовував етнічні межі українських земель : «… границі українських земель лежать там, де проходять межі українського народу, його мови, культури…»

Ще один важливий вектор у дослідженнях проф. Кубійовича геополітичних візій України – її етнічні кордони. Вони є невід’ємною ознакою суверенітету держави, обов’язковим елементом будь-якого державно-територіального організму, фіксують у просторі прагнення народу до консолідації та самоідентифікації. Автор закликав до вдумливого та науково обгрунтованого підходу до проведення кордонів між державами, таким чином можна уникнути в майбутньому конфліктних ситуацій у міждержавних відносинах.

1947 року В. Кубійович  разом з іншими науковцями ініціював відновлення діяльності НТШ в еміграції. У 1951 році створив український науковий осередок у Сарселі (Франція)  . У 1952-1985 роках був  головою Європейського відділу НТШ з осідком у цьому місті.

В.М. Кубійович – автор близько 80 праць з антропогеографії та демографії. Наукові праці В. Кубійовича-географа присвячені проблемам вивчення антропогеографії Українських Карпат, географії демографічних процесів в Україні та окремих її регіонах (Галичина, Карпати, Волинь та Полісся). У своїх дослідженнях вчений обстоював геополітичні інтереси України, за що у 1939 р. був звільнений із Краківського університету. Загально-національне та політичне значення мали його розвідки: «Українська національна територія» (1934), «Територія і людність українських земель» (1935), «Die Verteilung der Bevolkerung in der Ukraine» (1934), «Зміни в стані населення Совєтської України в роках 1927–1958» (1959), «Етнічні групи Південно-західньої України (Галичини) на 01.1.1939. Національна статистика і етнографічна карта» (1953 і 1983).

Завдяки працям з географії та демографії України («Атляс України й сумежних країв» (1937), «Географія українських і сумежних земель» (1938 і 1943), В. Кубійович вважається одним з засновників географії України. 

За роботою

Іван Раковський, Ярослав Падох, Володимир Кубійович (зліва направо). Початок роботи над ЕУ. Фото із 40-х років

Центральне місце серед доробку В.М. Кубійовича становить «Енциклопедія українознавства» (ЕУ). Майже 40 останніх років свого життя Володимир Кубійович присвятив українській енциклопедистиці, розробляючи концептуальні її засади та будучи впродовж багатьох років редактором і автором численних статей  до «Енциклопедії українознавства» та англомовної «Енциклопедії України», довкола яких об’єднав майже всіх відомих учених української діаспори, фахівців різних ділянок українознавства. І сьогодні «Енциклопедія Українознавства»  виконує своє головне завдання – бути джерелом інформації про минуле та сучасне України для громадян незалежної Української держави. Це було мрією В. Кубійовича.

В. Кубійович зі співробітниками «Енциклопедії українознавства» на присадибній ділянці НТШ у Сарселі (Франція)

Володимир Михайлович Кубійович помер 2 листопада 1985 року і  був похований у Франції, в склепі Наукового товариства ім.Шевченка (НТШ) в Сарселі, недалеко від Парижа.