Тоталітарні та авторитарні політичні режими у сучас­ному світі

Повномасштабна російсько-українська війна є не тільки трагедією народу України, а й істотним підсилювачем ризиків регіональної та геополітичної дестабілізації, загрозою поширення збройної російської агресії на інші регіони Європи. Все це актуалізує проблему з’ясування суті політичних режимів, насамперед, у країні-агресорі та в інших недемократичних державах. Дайджест «Тоталітарні та авторитарні політичні режими у сучасному світі» присвячений аналізу наукових публікацій з цього питання. Він включає 17 грунтовних статей українських дослідників, опублікованих у виданнях провідних наукових закладів нашої держави – у «Віснику Національної академії наук України»; збірниках наукових праць Інституту держави і права ім. В. М. Корецького, Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України; Київського, Одеського, Харківського та інших університетів, у виданнях різних навчальних закладів гуманітарного спрямування. Авторами статей є дослідники з науковим статусом, члени НАН України, провідні фахівці у сфері політології.

У запропонованих шановним користувачам публікаціях здійснено глибокий аналіз як генези наукових концепцій феноменів тоталітаризму, фашизму, нацизму, рашизму, авторитаризму, так і конкретна специфіка проявів ознак цих режимів у різних державах світу за сучасних умов. Сподіваємося, що ознайомлення широкого кола користувачів із запропонованими науковими публікаціями сприятиме більш глибокому розумінню реальної сутності того чи іншого політичного режиму й формуванню критичного ставлення до спроб засобів пропаганди та дезінформації нав’язати своє розуміння аналізованих проблем.

Стародубець Г. Генеза західних концепцій тоталітаризму: історико-методологічний аналіз / Галина Стародубець // Наукові записки [Вінниц. держ. пед. уні-у імені Михайла Коцюбинського]. Серія: Історія. – 2025. – Вип. 52. – С. 154-163. – Бібліогр.: 37 назв.

Анотація. У ґрунтовній публікації здійснено глибокий аналіз генези наукових концепцій феномену тоталітаризму впродовж другої половини ХХ – першої третини ХХІ століття.

Автор – доктор історичних наук – звертає увагу на те, що після розвалу СРСР і падіння комуністичних режимів у Європі, проблема тоталітаризму, яка до того активно обговорювалася на сторінках філософських, політологічних, історичних наукових видань, здавалося, втратила свою актуальність. Однак події останнього десятиліття засвідчили посилення впливу держав з недемократичними формами правління і політичними режимами на світовий суспільно-політичний устрій. Російська збройна агресія проти України оголила не тільки низку безпекових проблем глобального рівня, а й проблеми ідеологічних та морально-ціннісних засад, які лежать у фундаменті сучасних європейських держав. Підкреслюється, що новітньою зброєю, яку використовує РФ у гібридній війні проти демократичного цивілізованого світу, є неототалітарна ідеологія у формі рашизму, а потреба у науковому осмисленні його сутнісних характеристик є однією із детермінант актуалізації теми тоталітаризму у сучасній науці.

У статті детально аналізується науковий доробок західних фахівців у дослідженні тоталітаризму – Дж. Амендола, З. Ноймана, Ф. Нойманна, Ф. Боркенау, К. Поппера, Х. Аренд, К. Фрідріха, З. Бжезінського, Ф. Хайєка, К.-Д. Хенке, Л. Пеллікані, Е. Епплбом, Ф. Буріна та ін. Істотну увагу також приділено дослідженням українських науковців – С. Кульчицького, М. Борисенка, А. Калініна, В. Розумюка, Л. Якубова, В. Андрусишиного та ін. При цьому підкреслюється, що у працях вітчизняних фахівців досліджуються не тільки загальні риси тоталітаризму, зокрема, сталінізму як окремого виду політичного режиму, а й визначаються джерела його формування, основні сутнісні характеристики, відмінності від демократичних режимів, а також з’ясовуються рівень його впливу на історичний процес трансформації режиму в ХХІ столітті у різновид неототалітаризму та рашизму.

Ключові слова: тоталітаризм, посттоталітаризм, ідеологічний дискурс, політичні режими, наукові дослідження, західна політологія, країни Європи.

Тарасюк В. М. Політичні режими: відмінності й спільні ознаки / Володимир Миколайович Тарасюк // Держава і право. – 2020. – Вип. 87 : Юридичні і політичні науки. – С. 319-330. – Бібліогр.: 21 назва.

Анотація. Досліджуються основні типології політичних режимів, їх спільні та відмінні ознаки. Підкреслюється, що основою класичних типологій політичних режимів є умови доступу до влади суб’єктів політики, мотивація політичних акторів і рівень залучення громадян до державного управління. Підкреслюється, що класичним є розподіл політичних режимів на тоталітарні, авторитарні та демократичні. Втім зазначається, що така класична типологізація політичних режимів не дозволяє чітко виокремити спільне й відмінне в методах і засобах здійснення державної влади в сучасних суспільствах. У статті підкреслюється, що політичні режими багатьох сучасних країн не можуть бути віднесеними до одного з класичних режимів і переважно межують між авторитаризмом та демократією.

Досліджуються спроби розуміння сутності та різноманітності форм політичних режимів з давніх часів до сьогодення. Зокрема, підкреслюється що Геґель одним із перших звернув увагу на те, що сутність політичного режиму визначається діалектикою взаємодії громадянського суспільства з державою. Автор вважає: коли держава виконує волю громадянського суспільства, то йдеться, як правило, про демократичний політичний режим. Другий тип передбачає такі відносини між громадянським суспільством і державою, за яких держава повністю поневолює суспільство, робить громадян «гвинтиками» державної системи, що є чіткими ознаками становлення тоталітарного політичного режиму. Третій тип взаємодії громадянського суспільства з державою характеризується існуванням певного балансу, рівноваги сил між громадянським суспільством й інститутом держави. Влада в такій державі має свої, відмінні від народних, інтереси, проте вимушена рахуватися з громадською думкою, допускаючи той чи інший ступінь індивідуальних прав і свобод. Такі ознаки зазвичай притаманні авторитарному режиму.

Дослідник підкреслює, що найбільш послідовний опис тоталітарної системи запропонувала Х. Арендт у праці «Витоки тоталітаризму». Родовими ознаками тоталітаризму вона визначила: терор як норму управління суспільством; контроль однієї політичної організації над усіма соціальними підсистемами (політика, економіка, культура та ін.); всеосяжна ідеологія як інструмент такого контролю. Проведений аналіз теоретичних досліджень дає підстави стверджувати, що сучасній світовій науці відомо і про гібридні політичні режими, і про транзитні/транзитивні, перехідні та інші.

Звертається увага на те, що сучасні наукові дослідження західних представників суспільних наук, коментарі експертного середовища, журналістські дописи, медійні публікації переконливо свідчать про загострення кризи сучасної демократії. Сформульований Р. Міхельсом на початку ХХ ст. «залізний закон олігархії» демонструє свою дієвість і актуальність. Популізм, радикалізація суспільних процесів, неконтрольований вплив соцмереж вже стали невід’ємною складовою політики ХХІ ст. Демократія потребує, а тоталітаризм вимагає високої політичної активності громадян, участі/залученості суспільства у публічних процесах. Єдина відмінність полягає у волевиявленні. У демократичних системах громадяни мають можливість обирати за власним бажанням, а у тоталітарних – за вказівкою правлячих суб’єктів. Хоча зовні все може виглядати однаково.

У статті аналізується проблема можливості впровадження у сучасних суспільствах тоталітаризму, замаскувавши його демократичними декораціями, тобто таким чином, щоб зовні й формально все мало ознаки демократичних процесів: громадян не треба примушувати чи залякувати, бо є можливість управляти їх політичним вибором, направляти бажання й думки, формувати пріоритети та цінності. Автор не залишає поза увагою і роль сучасних інформаційних технологій, що спрямовуються на поневолення свідомості громадян-виборців. За допомогою ЗМІ, соцмереж, реклами та пропаганди власники медіа та правлячі еліти перетворюють демократію на сюжети Джорджа Оруела.

Ключові слова: політичні режими, демократія, авторитаризм, тоталітаризм, політологічні дослідження, політологія.

Тесфайє Л. Поєднання старих і нових інституціональних підходів у дослідженні форм правління та політичних режимів / Лада Тесфайє // Грані. – 2021. – Т. 24, № 6. – С. 109-116. – Бібліогр.: 21 назва.

Анотація. Автор ретельно аналізує результати дослідження ефективності поєднання у політологічній науці «старого» та «нового» інституціоналізму при аналізі форм та режимів правління у сучасних державах. Тобто у центрі уваги статті є не лише методологічний інструментарій дослідження та особливості його застосування, а й глибокий аналіз сучасних глобальних реалій з урахуванням усього розмаїття кран світу за багатьма параметрами. При цьому наводиться порівняння результативності різних форм державного правління (парламентаризм, президенталізм та їх окремі варіанти); представляється нова класифікація держав за приналежністю до одного з типів політичних режимів тощо. При цьому підкреслюється, що в сучасній світовій політичній науці ще немає єдності стосовно категоріального позначення форм та режимів правління в окремих державах, отже недостатньо реальних фактологічних даних про зв’язок політичних режимів з формами державного правління, станом демократії тощо.

У статті підкреслюється, що з позиції політичних наук варто розмежовувати дві частини сучасного світу — світ демократії (109 відносно великих країн) і світ авторитаризму (57 відносно великих країн). У межах першої автор за індексом демократії виокремлює п’ять груп держав, а саме: 1) досконалі демократії — 12 країн; 2) високорозвинені демократії — 24 країни; 3) середньорозвинені демократії — 22 країни; 4) базові демократії — 28 країн; 5) загрожені демократії — 23 країни. У цій класифікації за категоріями держав світ демократії поділяється на ядро, яке складають країни сталої демократії (перші три групи — 58 держав), і периферію, яку складають країни демократії, що виникає чи відновлюється (останні дві групи — 51 держава). Підкреслюється, що останнім часом простежується досить стійка тенденція поширення якщо не суто автократичних режимів, то принаймні скорочення кількості держав зі стійкою демократією.

Ключові слова: неоінституціоналізм, індекси демократії, форми державного правління, політичні режими, демократичні держави, авторитарні політичні режими інституціональний аналіз.

Мироненко П. Глобальний чинник у появі та зміцненні неліберальних демократій / Петро Мироненко, Валентина Згурська // Грані. – 2024.– Т. 27, № 1. – С. 108-112. – Бібліогр.: 28 назв.

Анатація. Автор аналізує передумови виникнення неліберальних демократій, що на сучасному етапі розвитку людства несе у собі реальні загрози міжнародним відносинам, геополітичній безпеці та міжнародному правопорядку.

У статті виділено та досліджено чотири основних чинники появи неліберальних демократій, зокрема економічний, ідеологічний, інформаційний та глобальний. Показано, що економічний чинник відмови від певних свобод зумовлений вищою ефективністю авторитарних методів управління. Ідеологічний чинник проявляється у посиленні популізму, оскільки прихід до влади популістів створює сприятливі умови для посилення авторитарних тенденцій, ослаблення конституційного захисту прав і свобод громадян тощо. Зростання популізму також зумовлено змінами в ціннісних орієнтаціях виборців, які частіше підтримують авторитарні цінності та дедалі більше розчаровуються у демократії. Інформаційний чинник проявляється у високій вразливості демократій до маніпуляцій зі свідомістю громадян через використання інформаційно-комунікаційних технологій. Зазначено, що особливу небезпеку становить використання можливостей штучного інтелекту для поширення неправдивої інформації, особливо у ході виборчої кампанії. Робиться висновок, що під впливом глобального чинника тенденція до появи нових неліберальних демократій буде посилюватися. Підкреслюється, що затягування російсько-української війни означатиме відсутність справедливого покарання за порушення норм міжнародного права; сповільнення темпів економічного розвитку або погіршення економічної ситуації, сприятиме ще більшому зростанню популярності популістів та неліберальних політиків; поглиблення розколу між демократичними та авторитарними країнами на міжнародній арені буде сприяти формуванню двох антагоністичних полюсів світової політики. Підкреслюється, що у контексті збільшення міжнародної напруги, появи ознак відродження біполярного світу зростатиме й тенденція посилення ознак відродження біполярного світу, перш за все протистояння демократичних країн Заходу авторитарним режимам глобального Півдня та Китаю.

У публікації наведено конкретні ознаки погіршення якості демократії у світі та Європі. Підкреслено, що перші ознаки цієї проблеми фіксуються з 2010-х років. Так, згідно з Індексом демократії Economist Intelligence Unit, показники демократії в країнах Західної та Східної Європи на початку 2020-х років були нижчими, ніж у середині 2000-х. Рейтинг від Freedom House також свідчить про понад десятилітнє зниження загального рівня глобальної демократії, причому підкреслюється, що показники країн Європи загалом погіршилися за всіма категоріями вимірювання за цей період.

Ключові слова: неолібералізм, демократія, інформаційно-комунікаційні технології (ІКТ), вибори, популізм, згортання демократії, авторитаризм, європейський досвід.

Ратушний Д. М. «Демократія» чи «автократія»: як вийти із сірої зони гібридності / Денис Миколайович Ратушний // Політологічний вісник. – 2024. – Вип. 92. – С. 290-300. – Бібліогр.: 15 назв

Анотація. Статтю присвячено актуальним підходам вивчення гібридних режимів, історії цього поняття та проблемам, пов’язаним з теорією гібридних режимів. Аналізується, як третя хвиля демократизації призвела до появи «сірої зони» між демократіями та диктатурами, що своєю чергою спонукало до появи теорії гібридних режимів. Обґрунтовано, що центральним питанням у дослідженнях гібридних режимів є поняття демократії і автократії. Проаналізовано, як змінювалася концепція демократії від мінімалістичного процедурного підходу Йозефа Шумпетера до багатоскладового розуміння демократії. Розглянуто два головні підходи до розуміння «гібридності»: як взаємопроникнення авторитарних і демократичних складових і як переваги неформальних правил над формальними. З’ясовано, що головною проблемою теорій гібридного режиму є зосередження уваги або на «недосконалих демократіях», або на «м’яких диктатурах», унаслідок чого виникає внутрішня суперечність: теоріям гібридного режиму бракує цілісного аналізу гібридності. Описано, як цю проблему вирішують сучасні дослідники. Акцент зроблено на «подвійній стратегії» Матеуса Богардса з паралельним аналізом демократій і автократій та аналізі співвідношення формальних і неформальних правил у Юрія Мацієвського. Запропоновано використовувати концепцію «гібридного режиму» як вихідну точку дослідження, що має запобігти заангажованості у бік вивчення демократій чи автократій. Утім, остаточною метою вивчення конкретних політичних режимів має бути їх кваліфікація за допомогою дихотомічного підходу.

Ключові слова: демократія, автократія, гібридні політичні режими, дефектні демократії, транзитивні суспільства.

Чабанна М. Концепт політичної довіри та реалії посттоталітаризму (методологічний аспект) / Маргарита Чабанна // Політичні дослідження. – 2023. – № 2 (6). – С. 34-57. – Бібліогр.: 59 назв.

Анотація. У статті висвітлено взаємозв’язок механізмів здійснення тотального контролю та формування політичної довіри у тоталітарній державі з акцентом на цілях та методах впливу на суспільну свідомість, що визначає особливості подальшої трансформації політичного режиму. Зокрема, аргументовано доцільність інтерпретувати риси посттоталітарної свідомості як чинника формування інституційної довіри у процесі демократизації.

Актуальність дослідження зумовлена тим, що політичну довіру традиційно вивчають для пояснення суспільної підтримки політиків чи політичних інститутів у демократичному або перехідному режимі, подекуди ігноруючи або навіть заперечуючи її роль у підтримці певного типу влади недемократичної. Зважаючи на те, що у загальній інтерпретації тоталітаризм сприймають як терор, доповнюючи розуміння цього типу диктатур визнанням їх моністичної сутності, у статті запропоновано змістити фокус уваги на контролюючу функцію держави, реалізовану через масові репресії, пропагандистську діяльність та процес ресоціалізації. Стверджуючи, що тоталітарна держава вимагає від громадян суб’єктності у здійсненні такого контролю, умовою його тотальності автор пропонує вважати поєднання насильницького примусу (тобто зовнішнього контролю) з політичною самоцензурою (внутрішнім контролем). У такому контексті, з методологічної точки зору, аргументовано доцільність визначати зовнішній контроль як чинник формування політичної довіри, а політичну самоцензуру – як наслідок довіри до тоталітарної влади. У статті також пояснено, що підтримуваний владою інверсійний зв’язок між політичною та міжособистісною довірою має значення для пояснення особливостей довіри після зміни політичного режиму в державі. Автор доводить, що штучне формування довіри в межах диктатури відіграє суттєву роль у посттоталітарних трансформаціях, зокрема, у підтримці формальних і неформальних політичних інститутів, які визначають перебіг демократизації.

Ключові слова: політичні режими, посттоталітаризм, державний терор, політична довіра, політична свідомість, політичний контроль, політичні інститути, посткомуністичні країни.

Панова І. О. Типологія та характеристики авторитарних політичних режимів / Ірина Олексіївна Панова, Анастасія Віталіївна Багінська // Бізнес Інформ.– 2023. – № 5 (544). – С. 6-11. – Бібліогр.: 21 назва.

Анотація. Автор підкреслює, що останніми десятиліттями зростання кількості авторитарних режимів у різних країнах світу стало помітною тенденцією. Цей процес породжує питання про вплив таких режимів на міжнародні відносини, демократичні цінності, права людини та міжнародний порядок загалом. Підкреслюється, що авторитарні політичні режими мають широкий спектр варіацій – від тоталітарних систем, де влада повністю контролюється однією особою або групою, до більш м'яких форм, де авторитет влади базується на інших чинниках, таких як воєнна сила або легітимність. Метою статті є дослідження типології та характеристик авторитарних політичних режимів, ілюстрація прикладів їх функціонування, з'ясування причини появи й еволюції авторитаризму, розуміння впливу цього режиму на суспільство та політику.

У статті підкреслюється, що загальнонауковий підхід дозволяє системно дослідити та проаналізувати типологію та характеристики авторитарних політичних режимів, висвітлюючи комплексне розуміння цієї складної проблематики. Автор розкриває основні характеристики авторитарних політичних режимів; виокремлює специфіку їх функціонування та вплив на суспільство. Проаналізовано різні типи авторитарних політичних режимів, що сприяє кращому усвідомленню різноманітності авторитаризму та розкриттю його особливостей.

Наприкінці публікації зроблено висновки, сутність яких полягає у тому, що оцінка типології авторитарних режимів є важливим для визначення потенційних викликів та небезпек, які вони можуть створити для демократії, прав людини та стабільності в суспільстві. Це допомагає політикам, дослідникам і суб'єктам міжнародних відносин розробляти ефективні стратегії збереження демократичних цінностей і протидії авторитаризму. Дослідження авторитарних політичних режимів вказує на необхідність посилення міжнародних зусиль щодо популяризації демократії, захисту прав людини та сприяння утвердженню демократичних цінностей. Інтернаціональна співпраця та підтримка можуть відіграти важливу роль у поширенні демократичних цінностей і зміцненні стійкості проти авторитаризму.

Ключові слова: авторитарні політичні режими, політичне управління, демократичні цінності, автократія.

Шаповаленко М. В. Олігархат як чинник консолідації авторитаризму / Марина Володимирівна Шаповаленко // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія: Питання політології. – 2021. – Вип. 39. – С. 8-14 : іл. – Бібліогр.: 9 назв.

Анотація. Розглядаються основні чинники зростання популярності та впливовості недемократичних режимів, у першу чергу, консолідованого авторитаризму. Зазначається, що у сучасному світі в умовах геополітичної турбулентності змінюються геополітичні центри сили та актори прийняття глобальних управлінських рішень, тому є нагальна потреба у керуванні суспільно-політичними та економічними процесами для стабільного розвитку суспільства. Ситуації хаосу лише підсилюють намагання пошуку та створення запобіжників некерованості розвитку політичного режиму. В таких умовах зазвичай існують певні соціальні групи, які зацікавлені у збереженні та зміцненні авторитарного режиму. Автор підкреслює, що саме олігархи зацікавлені у збереженні status-quo. Зазначається, що більшість успішних і розвинутих країн світу пройшла через етап домінування олігархату (наприклад, США, Франція, Німеччина).

Акцентується увага на тенденціях посилення авторитарних тенденцій у глобальному вимірі. Доводиться, що на тлі домінування авторитарних тенденцій у всьому світі тотально підсилюються позиції олігархів. Разом з тим зазначається, що людство має досвід долання впливу олігархату. Наприклад, послідовна податкова політика США протягом десятиліть дала позитивні результати у цьому аспекті, багато в чому завдяки зусиллям президента Ф. Рузвельта.

Автор робить висновок про те, що саме така послідовна фіскальна політика може дати позитивні результати і в Україні. На жаль, більшість відповідних заходів у нашій державі гальмуються протягом усіх років незалежності через різноманітні лобістські групи в межах законодавчого корпусу, а статки українських олігархів лише зростають. Виходячи з цього автор робить висновок про те, що в українському суспільстві поки що немає запиту на реальну боротьбу з олігархатом.

Ключові слова: авторитаризм, олігархат, постдемократія, криза демократії, фінансово-промислові групи, олігархія в Україні.

Dobrzhanska O. Formation of the External Authoritarian Country's Image Under the Influence of Media = Формування зовнішнього образу авторитарної країни під впливом ЗМІ / Olena Dobrzhanska, PolinaSmoliar // Актуальні проблеми міжнародних відносин. – 2023. – Вип. 157. – С. 35-41. – Бібліогр.: 25 назв. – Англ.

Анотація. Формування іміджу країни є надзвичайно актуальною темою в галузі соціально-гуманітарних наук. Позитивний імідж країни все частіше розглядається як важливий стратегічний ресурс, що забезпечує конкурентну перевагу на світовій арені, сприяє просуванню національних ідей та концепцій, а також формує привабливий інвестиційний імідж для міжнародного співтовариства.

У статті досліджується як сутність поняття «імідж країни», так і процес формування іміджу авторитарних країн під впливом ЗМІ. Визначається важлива роль масмедійних засобів у цьому процесі. Наголошується, що засоби масової інформації саме і призначені для одночасного донесення інформації до широкої аудиторії. До засобів зазвичай включають телебачення, радіо, пресу (газети, журнали), а також інтернет-видання та соціальні мережі.

У публікації системно розкривається питання про ролі, які відіграють медіа-фреймінг, механізми формування порядку денного та культивування колективної національної ідентичності у зміцненні або спростуванні домінуючих уявлень про авторитарність країни.

Ключові слова: авторитарні політичні режими, імідж країни, мас-медіа, вплив засобів масової інформації, фреймінг, політичні наративи, врядування, міжнародні відносини.

Костенко О. М. Як запобігти війнам? / Олександр Миколайович Костенко // Вісник Національної академії наук України. – 2024. – № 7. – С. 3-10. – Бібліогр.: 6 назв.

Анотація. У контексті з’ясування можливості запобігання сучасним війнам аналізується сутність рашизму як форми соціопатії, що характеризується активацією волі до війни. Автор стверджує, що симптоми ураженості громадян РФ соціопатією у формі рашизму давали всі підстави прогнозувати воєнну агресію. Рашизм, згідно з соціальним натуралізмом, є формою соціопатії, яка полягає в тому, що Росія ідентифікує себе як спільноту, що не керується принципом верховенства законів соціальної природи, а тому має керуватися сваволею та ілюзіями, зокрема у сфері політики, економіки, права і моралі. Способом існування соціопатії є реалізація насильства щодо своїх громадян і воєнної агресії щодо інших народів. Автор упевнений, що таке суспільство не здатне до демократії, верховенства права, мирного співіснування людей і народів, до сприйняття соціальних цінностей.

У статті зазначено, що російська влада завжди активно сприяла соціопатизації громадян свої країни і скористалася цим для забезпечення підтримки воєнної агресії проти України. Автор особливо наголошує на тому, що у разі своєчасного адекватного реагування світової демократичної спільноти на ідеологію рашизму ця держава втратила б необхідний для здійснення воєнної агресії «людський фактор», а російсько-українська війна, скоріше за все, не розпочалася б.

Дослідник зазначає, що рашизм становить загрозу міжнародному правопорядку, на якому засноване мирне співіснування людей і народів, тому міжнародна спільнота має природне право застосовувати заходи з дерашизації РФ шляхом культивування соціальної культури у російських громадян. Найефективніший засіб проти російської агресії — це антирашистська ідеологія, яка дезактивує волю до війни, що проявляється у формі воєнної агресії.

Ключові слова: російська збройна агресія, запобігання загрозам, війни, прогнозування, рашизм, соціопатія, дерашизація.

Любовець Г. Українська цивілізаційна війна з позацивілізаційними силами / Григорій Любовець, Валерій Король // Суспільно-політичні процеси. – 2023. – Вип. 22. – С. 185-234. – Бібліогр.: 42 назви.

Анотація. У статті йдеться про те, що сучасний рашизм (російський фашизм) є явищем, що базується на державній ідеології імперськості та суто московитській специфіці під назвою «рускій мир», що є специфічною формою тоталітаризму і реальною загрозою та цивілізаційним викликом існуванню демократії в усьому світі.

Підкреслюється, що всі попередні історичні процеси, які відбувалися в Московії, досягли апогею саме у ХХІ столітті, за «самодержця» Путіна, коли путінська Росія вже не приховує зневаги до міжнародного права, фактично відміняючи його для себе; послуговується лише власними законами і сформульованими нею імперськими політичними міфами, які зокрема створити «привабливий образ» Росії як країни, де відсутні серйозні правопорушення, де є значна кількість видатних громадян, які діяли в «реальній» історії; як країни, що завжди виступає за мир і дипломатію тощо. Для створення такого іміджу існує агенція «Россия сегодня» з підрозділом Sputnik, представленим філіями у понад 30 країнах.

Автор вказує на те, що сьогодні, особливо після повномасштабного вторгнення в Україну, нео-Московія вже навіть і не приховує свого істинного варварського обличчя, яке не змогли змінити ні плин часу, ні цивілізаційне вдосконалення світової громадськості. Міжнародна спільнота зрештою починає знімати рожеві окуляри, через які весь цей час бачила Росію, і з подивом виявляє, що нинішня РФ по суті не є ні федерацією, ні демократичною державою, що в ній відсутнє громадянське суспільство. Це насправді є лише місцем новаційної терористичності, практик гібридно-месіанських агресій та тотального цинізму, спрямованого на знищення світу демократії.

Наголошується на тому, що українці вже сьогодні довели світові, що історична Росія – це штучне утворення, яке традиційно тримається лише на силі багнетів. Ми побачили перед собою відроджений в надрах московитської імперії режим нацистської дикості, що сьогодні загрожує людству. Автор посилається на відомого дослідника націоналізму, тоталітаризму та голокосту професора Єльського університету Тімоті Снайдера, який також визначає нинішній політичний режим Кремля як фашистський. Підкреслюється, що фактично цієї ж думки дотримується міністр оборони Великої Британії (2019–2023) Бен Воллес, який наголошує на тому, що Путін та його найближче оточення копіюють фашизм і тиранію 77-річної давності, повторюючи помилки тоталітарних режимів минулого століття.

Автор статті особливо підкреслює, що існують різні прояви російського фашизму, а також багато явищ, що супроводжують ксенофобську політику цієї держави. Наголошується на тому, що сьогодні дещо поза межами дискусії залишається лінія «Ленін – Сталін – Путін», за якою саме і постає комуністичний тоталітаризм, присмачений фашизацією, а та лінія, що дістала сучасну назву «рашизм» або «путінізм» ще не має ґрунтовного наукового дослідження. Наголошується, що путінізм є самостійним явищем сучасних реалій. Його особливістю є те, що він не має суто етнічного складника, отже виходить за межі кордонів однієї держави; він не є прив’язаним до однієї персони (як у випадку зі сталінізмом). Це радше корпорація клубного типу, члени якої претендують на світове домінування. В цілому колективний путінізм визначається як геостратегічне явище з невизначеним потенціалом антицівілізаційного негативу, що є реальною загрозою для світової демократії й сталого мирного розвитку, з якими більшість народів пов’язує свою перспективу. Путінізм як сучасний прояв російського тоталітаризму веде правовий наступ на цивілізаційний потенціал суспільства, оголошуючи ворогом системи всіх, хто відмовляється погоджуватися з наративами Кремля.

Ключові слова: російсько-українська війна, геноцид українського народу, геополітика, путінізм, рашизм, тоталітарні режими, шовінізм, ксенофобія.

Якубова Л. Д. Україна в епіцентрі цивілізаційного зіткнення: євразійський/рашистський виклик : за матеріалами доповіді на засіданні Президії НАН України 23 серпня 2023 року / Лариса Дмитрівна Якубова // Вісник Національної академії наук України. – 2023. – № 10. – С. 30-44. Бібліогр.: 19 назв.

Анотація. У доповіді зазначено, що з початком повномасштабної війни РФ проти України перед вченими-гуманітаріями постав новий потужний науковий виклик: необхідність вивчення такого феномену, як рашизм, його наукової атрибуції, потреба в оновленні методології дослідження тоталітаризму. З різних причин світ сьогодні ще не готовий дати належну оцінку рашизму як глобальній загрозі, а тому головними завданнями вітчизняної гуманітаристики на цьому етапі є забезпечення методологічного підґрунтя розвитку світових тоталітарних студій, широке представлення українського погляду на рашизм і його місце в світовому дискурсі.

Згідно з Постановою Верховної Ради України № 9101 від 02.05.2023 р., рашизм визначається як новий різновид тоталітарної ідеології та практик, що лежать в основі режиму, сформованого в РФ під керівництвом президента В. Путіна, і ґрунтуються на традиціях російського шовінізму й імперіалізму, практиках комуністичного режиму СРСР та націонал-соціалізму (нацизму). Ознаками рашизму, зокрема, названо: 1) мілітаризм, культ особи очільника і сакралізацію інститутів держави; 2) самозвеличування РФ шляхом насильницького пригнічення та/або заперечення існування інших народів, нав’язування іншим народам російської мови й культури, пропагування ідей «руского міра»; 3) систематичне порушення норм і принципів міжнародного права, суверенних прав інших держав, їх територіальної цілісності й міжнародно-визнаних кордонів; 4) створення, фінансування та збройну підтримку незаконних збройних формувань та сепаратистських рухів на територіях інших суверенних держав, створення та підтримку терористичних організацій; 5) використання заборонених методів ведення війни та системне вчинення воєнних злочинів і злочинів проти людяності; 6) систематичну організацію та здійснення масових вбивств, страт, катувань, депортацій, створення штучних умов для виникнення голоду, інших видів масового фізичного терору, геноциду, переслідування з етнічних, національних, релігійних, політичних та інших мотивів; 7) регулярне застосування до інших держав економічного та енергетичного шантажу; 8) погрози щодо застосування ядерної зброї проти інших держав та створення техногенних катастроф.

Ключові слова: російсько-українська війна, рашизм, тоталітаризм, одержимість минулим, політичні системи, державоцентризм (етатизм), мова ненависті, імперська політика, цивілізаційні війни.

Скрипнюк О. О. «Путінізм» як різновид авторитарного режиму / О. О. Скрипнюк // Правова держава. – 2022. – Вип. 33. – С. 54-69. – Бібліогр.: 27 назв.

Анотація. Статтю присвячено дослідженню поняття та основних ознак авторитарного режиму, феномену «путінізм» та його специфічних особливостей. Обґрунтовано, що до актуальних питань юридичної науки, зокрема теорії держави і права та конституційного права, належить визначення сутності та особливостей політичного режиму як вагомої складової форми держави, а також їх різновидів. Найпоширенішим політичним режимом за історію людства є авторитаризм. Проаналізовано наукові позиції щодо трактування змісту поняття «авторитарний режим» та виділено його основні ознаки. Відзначено, що серед ключових факторів, які сприяли авторитарному тренду, слід назвати слабку соціально-економічну ефективність молодих демократій, особисту незахищеність людей, які покладають надії на «сильну руку». Розчарування громадян нових демократичних держав у своїх урядах спричинило втрату віри в демократію, обернулося нестабільністю та політичними конфліктами. З іншого боку, економічні успіхи країн із авторитарним правлінням «працюють» на їх легітимацію та стають несприятливим фактором для глобального поширення демократії. Відзначено, що на сьогодні найпоширенішими є дві теорії розуміння сутності режиму «путінізму». Подано характеристику авторитарного режиму та на його основі визначено специфічні риси «путінізму» як різновиду авторитарного режиму.

Ключові слова: путінізм, авторитарні політичні режими, авторитаризм, Російська Федерація.

Rudyi N. Ruscismas a variantofthefascistformofstate-legalregime = Рашизм як різновид фашистської форми державно-правового режиму / Nazar Rudyi // Соціально-правові студії. – 2023. – Т. 6, № 2. – С. 55-60. – Бібліогр.: 25 назв. – Англ.

Анотація. Актуальність статті зумовлена виникненням у Російській Федерації нового різновиду фашизму – рашизму, який у ХХІ ст. повернув людство до розуміння того, що відродження найнебезпечніших форм державно-правового режиму є цілком можливим. Мета статті – дати визначення поняття «рашизм», проаналізувати історію його зародження як окремого явища та його складових елементів, порівняти його з класичним фашизмом та його різновидами, виділити спільні, схожі або відмінні риси цього режиму. Історичний та компаративістський підходи дали змогу дослідити еволюцію зародження та формування рашизму, виокремити його ознаки, спільні або відмінні від класичного фашизму та його різновидів. Визначено чіткі ознаки різновидів фашизму. Досліджено близькість ідеології фашизму та концепції «руского міра», російського імперського шовінізму та злочинних практик комуністичного режиму СРСР. Установлено, що результатом рашистського режиму стало створення в Росії тоталітарної репресивної мілітаристської держави, яка розв’язала агресивні війни проти Грузії та України. Наголошено на притаманних рашистському режиму систематичних порушеннях принципів міжнародного права, прав та основоположних свобод людини, на реалізації політики геноциду українського народу. Сформульовано визначення поняття «рашизм» та розглянуто історію формування як окремих його складових елементів, так і як цілісного явища. Практичне значення дослідження полягає в уніфікації використання визначення «рашизм» як на науковому, так і на законодавчому рівнях з метою засудження і заборони рашизму як злочинної, людиноненависницької ідеології та форми державно-правового режиму.

Ключові слова: політичні режими, рашизм, доктрина «русского мира», фашизм, імперська політика, війни, геноцид, терор.

Горбатенко В. П. Визначальні характеристики рашизму як квазіідеології і практики неототалітаризму / Володимир Павлович Горбатенко // Політологічний вісник. – 2024. – Вип. 92. – С. 65-80. – Бібліогр.: 17 назв.

Анотація. Досліджено та систематизовано з урахуванням здобутків попередників визначальні характеристики рашизму як квазіідеології і практики неототалітаризму. Охарактеризовано зміни, які відбулися в сучасному світі у просторі класичних і новітніх ідеологій. Осмислено передумови формування і наслідки впровадження рашизму. Виявлено і співставлено наукові підходи до поняття «рашизм». Виокремлено й обґрунтовано 7 ключових ознак рашизму, до яких віднесені: 1) нетерпимість до культури та цивілізаційного вибору інших народів, використання ідеї «руского міра» як технології об’єднання наднаціональної спільності носіїв і ревнителів російської мови і культури; 2) вождизм, культ національного лідера, що спирається на спецслужби та поліцейський апарат; 3) орієнтація на пасивність мас, зневага до особистості, нав’язування гіпертрофованого колективізму, застосування адміністративного ресурсу та системної фальсифікації результатів виборів; 4) демонстративний месіанський цинізм, спрямований на дискредитацію загальнолюдських цінностей, демократичних процедур і стандартів; 5) формування державної пропаганди як цинічного та брехливого рупору правлячого режиму; 6) ненависть до інакомислячих, нагнітання ворожості, економічний тиск, ядерний шантаж; 7) маскування під антифашизм, маніпулятивне обґрунтування окупації та анексії територій сусідніх держав, виправдання геноциду українського народу та знищення українців як національної спільноти. Зроблено висновок про взаємозв’язок виникнення і розвитку нових ідеологій із суспільними зрушеннями, пов’язаними з розпадом попередніх держав та виникненням нових; зі зміною уявлень про панування і підпорядкування, свободу і справедливість, сенс існування і бачення майбутнього; масштабними кризовими явищами політичного, економічного, духовного змісту в розвитку людства.

Ключові слова: рашизм, путінізм, неототалітаризм, квазіідеології, доктрина «русского мира», пропаганда, російсько-українська війна, геноцид українського народу.

Романюк А. А. Спільні риси та відмінності ідеологічної структури рашизму і Ур-фашизму / А. А. Романюк // Просторовий розвиток. – 2025. – Вип. 12. – С. 240-265. – Бібліогр.: 42 назви.

Анотація. Статтю присвячено аналізу концептуалізації рашизму як політичної ідеології та політичного режиму через призму концепції Ур-фашизму Умберто Еко. Автор досліджує ключові ознаки фашистських режимів, визначені Еко, зокрема культ традиції, страх перед відмінностями, мачизм, вибірковий популізм, і аналізує їх прояв у сучасній Росії. Наголошується, що концепція Ур-фашизму слугує цінним методологічним інструментом, однак вимагає адаптації для врахування специфіки сучасних тоталітарних режимів. Дослідження спрямоване на розкриття ідеологічної природи рашизму та створення нових аналітичних рамок для розуміння його багатовимірності і протидії.

Підкреслюється, що в умовах війни, яку Росія розв’язала проти України, та систематичних військових злочинів, що супроводжують її агресію, надзвичайно гостро постає необхідність концептуалізації рашизму як політичної ідеології та політичного режиму. Без чіткого наукового розуміння природи цього феномену важко створити дієві інструменти для боротьби з ним як на політичному, так і на ідеологічному рівні. Рашизм, який поєднує елементи імперіалізму, авторитаризму, мілітаризму та шовінізму, стає ідеологічним виправданням для численних злочинів проти людяності, що вчиняються російськими військовими на окупованих територіях. Проте до сьогодні не досягнуто загальноприйнятого трактування цього явища, а наукова дискусія лише окреслює основні підходи до його осмислення.

Ключові слова: політичні режими, рашизм, фашизм, тоталітаризм, ідеологія, імперіалізм, путінізм, російське суспільство.

Ткаченко В. Рашизм: ліцензія на геноцид / Василь Ткаченко // Суспільно-політичні процеси. – 2023. – Вип. 22. – С. 50-87. – Бібліогр.: 21 назва.

Анотація. Аналізується правова основа поняття «рашизм», визначення якого міститься у Постанові Верховної Ради України № 9101 від 02.05.2023 р. «Про використання політичним режимом Російської Федерації ідеології рашизму, засудження засад і практик рашизму як тоталітарних і людиноненависницьких»; досліджується етимологія цього терміну та його смислове навантаження. Акцентується увага на необхідності визнати факт закінчення періоду «постхолодної війни»; трактувати повномасштабну агресію Росії проти України як виклик всьому «консолідованому Заходу»; широкого визнання світовою спільнотою факту геноциду українського народу; усвідомлення «рашизму» російською формою нацизму, що прикривається гаслом «антифашизму».

Ключові слова: рашизм, російсько-українська війна, геноцид українського народу, гібридні війни, російська пропаганда, дезінформація, нерозповсюдження ядерної зброї, Міжнародний суд ООН.

Матеріал підготовлений Тетяною Кочетковою,
відділ аналітико-синтетичної обробки інформації