До 140-річчя від дня народження Євгена Загоровського (1885–1938) – українського історика, краєзнавця, книгознавця, джерелознавця, бібліографа, педагога

26 липня 2025 року виповнюється 140 років від дня народження Євгена Олександровича Загоровського (1885–1938) – українського історика, краєзнавця, книгознавця, джерелознавця, бібліографа, педагога, члена низки наукових гуманітарних товариств Одеси, дослідника одеської історіографії та Півдня України 1910–1930-х років. Був репресований.  

Євген Олександрович Загоровський народився 26 липня 1885 року у Харкові. У 1892 році родина переїхала до Одеси, де батько посів місце ординарного професора кафедри цивільного права та судочинства Новоросійського університету. В автобіографії Є. Загоровський зазначав, що «виріс в обстановці наукової праці, чим і зумовлений ранній інтерес до науки і прагнення увійти до складу наукових працівників».

У 1904 році Є. Загоровський закінчив зі срібною медаллю Другу одеську гімназію, де історію йому викладав член Історико-філологічного товариства при Новоросійському університеті М.Є. Хитун. Серед викладачів був відомий науковець С. Попруженко. Загоровський заслужив відгук про зразкову поведінку, бездоганну старанність та особливий інтерес до історії та мов. У 1909 роках Є. Загоровський завершив навчання на історичному відділенні історико-філологічного факультету з дипломом першого ступеня. У 1911-1914 роках – перебував на кафедрі історії для підготовки до професорського звання під керівництвом професора І.А. Линниченка (український історик і славіст, археограф, педагог, кримознавець). 1911 року Є. Загоровського було обрано до Одеського бібліографічного товариства при Новоросійському університеті, що було основною творчою лабораторією для всіх учнів І.А. Линниченка, засновника й незмінного голови товариства.  Наукову активність молодий історик зосередив також на роботі в Історико-філологічному товаристві при Новоросійському університеті та в Одеському товаристві історії і старожитностей. Наукову діяльність поєднував з викладанням історії в жіночих гімназіях Одеси. Перші статті молодого науковця здебільшого друковались у виданнях згаданих товариств на початку 1910-х років.

У 1916 році Є. Загоровський склав іспит на ступінь магістра і став приват-доцентом Новоросійського університету (кафедра історії). Читав спецкурси з історії регіону ХVІІІ ст., вів семінарій, у 1917 році викладав спецкурс з історії українського козацтва та уперше розпочав викладання курсу з історії України. У 1918-1920 роках викладав на Одеських вищих жіночих курсах, у 1919-1920-х викладав історію «східного питання» в Одеському вищому міжнародному інституті.

У 1920-1921 роках на кафедрі історії Гуманітарно-суспільного інституту професор Є. Загоровський читав історію України, історію Польщі, вів практичні заняття з української історії, керував екскурсіями курсантів із підготовки викладачів трудової школи для ознайомлення з визначними пам’ятками та археологічними зібраннями міста Одеси. У 1921 році Євген Загоровський – професор і завідувач історико-соціологічного факультету Одеського інституту народної освіти, де читає спецкурс з історії місцевого краю за переказами іноземців, курс італійської мови, завідує історико-філологічним кабінетом ім. Є.Щепкіна при ОІНО. Розвиток та становлення предметів з краєзнавчим контекстом в ОІНО в цей час також був пов’язаний з ім'ям історика.

У 1922 році Є. Загоровський був професором Одеського інституту народного господарства, де розпочинає викладати курс економічної історії. У 1921–1922 роках викладав краєзнавство в Одеському археологічному інституті, водночас історію у школах міста. Під час роботи в археологічному інституті видав підручник з історії місцевого краю, про що зберігається запис від 26 липня 1922 р. у відомостях про наукову роботу в цьому інституті. У 1930-х роках викладав курси з історії народів СРСР у відновленому Одеському державному університеті.

Педагогічну діяльність поєднував з науковою. Важливою формою наукової активності для науковців 1920-х років була участь у діяльності наукових товариств. Є. Загоровський –  активний член багатьох наукових гуманітарних товариств – Одеського наукового товариства при ВУАН, Одеської комісії краєзнавства при ВУАН, Одеського відділення Всеукраїнської асоціації сходознавства, Одеського бібліографічного товариства та Одеського наукового товариства історії та старожитностей. Найбільш активно Є. Загоровський виявляв, як член Одеської комісії краєзнавства при ВУАН. Працюючи в комісії з вивчення Південної України,  він займався проблемами історії і бібліографії, економічного розвитку, історії Запорізької Січі, колонізації. У 1924 році Є. Загоровський увійшов до соціально-історичної секції комісії, згодом вступив до секції історії колонізації краю, у 1927 році – до секції з вивчення грецької нацменшини,  того ж року очолив соціально-економічну секцію. Загалом на засіданнях згаданих товариств у 1920-ті роки зробив 21 доповідь.

Як представник одеського краєзнавства Є. Загоровський у 1928 році працював у комісії Степової України та Чор­­номор’я ВУАН (1929 реорганізована у комісію Полудневої України ВУАН). Для двох тематичних збірників ВУАН «Степова Україна» і «Полуднева Україна» наприкінці 1920-х – на початку 1930-х років вчений підготував дві статті.

З 1925 року Загоровський брав активну участь у діяльності Українського бібліографічного товариства в Одесі : був членом ревізійної комісії товариства, кандидатом у члени правління, заступником голови першого складу правління УБТО проф. В. Лазурського. На засіданнях товариства прочитав три доповіді, зокрема: «Про бібліографічний відділ у тримісячнику "Україна"», «Про працю Д. Дорошенка "Огляд української історіографії"», брав участь у низці культурно-просвітницьких заходів.

Одеська державна публічна бібліотека (нині Одеська національна наукова бібліотека)

Музей книги (відділ рідкісних видань та рукописів) ОДПБ

Читальний зал Одеської державної публічної бібліотеки 1920–1930-ті роки

Водночас з активною науковою діяльністю Є. Загоровський з 1923 р. працював в Одеській державній публічній бібліотеці (з 1930 р. мала статус наукової, нині – Одеська національна наукова бібліотека) на посадах: завідувач довідково-бібліографічного відділу; консультант з бібліографічної діяльності; провідний бібліограф; завідувач музею (відділу рідкісних книг і рукописів), продовживши на цій посаді справу, розпочату О. Тюнєєвою. Був членом науково-дослідної комісії книгозбірні, керував групою аспірантів, серед яких виділявся молодий талановитий історик і бібліограф Е. Оксман. Є. Загоровський докладно інформував колег про стан справ в бібліотеці, життя бібліотекарів. В одному з листів до своїх колег одеський історик прямо зазначав, що «с библиотекой я так же сжился, как и Вы».

У своїх листах він згадував про поїздки до Київа, зокрема, був делегатом Першої конференції наукових бібліотек УСРР (Київ, 28–31 грудня 1925). У 1926 та 1929 роках. Загоровський побував в університетській бібліотеці у Києві, де ознайомився з виданнями «по любезной мне Італии». У 1926 та 1929 роках двічі був у гостях у відомого картографа і бібліографа В. Кордта (1860–1934). Як науковець і бібліограф підтримував контакти з М. Василенком, О. Грушевським, В. Кордтом, С. Боровичем, С. Шестериковим. За сприяння істориків М. Слабченка та Н. Полонської-Василенко Є. Загоровський 1928 року почав укладати фундаментальний бібліографічний анотований покажчик літератури з історії України. Описав і прокоментував близько 2 тис. джерел із фондів Одеської державної публічної бібліотеки. Робота над покажчиком планувалася у співавторстві з фахівцем у галузі археології та бібліографії України Е. Оксманом під загальним керівництвом директора бібліотеки й авторитетного діяча в галузі української археології Ф. Козубовського. Доля посібника невідома, зберігся лише його загальний план, а бібліографічна картотека, ймовірно, загинула після розгорнутих у 1930-х роках репресій проти Є. Загоровського. Концепцію цієї праці вчений окреслив у заяві до президії науково-планової комісії ВУАН (25 грудня 1929 р.). Є. Загоровський яскраво втілив своєрідну місію бібліографа та історіографа в історіографічному процесі «збереження» наукових традицій.

Одеська наукова бібліотека 1930-ті роки

Протягом 1926–1930 років Загоровський був членом Одеської філії Всеукраїнської наукової асоціації сходознавців. Займався вивченням та дослідженням біографій одеських істориків, зокрема візантологів В. Юргевича, М. Мурзакевича, П. Бруна і В. Григоровича. Дві сходознавчі наукові праці Загоровського поповнили його бібліографічний доробок. Маховик репресій, запущений радянською владою зупинив діяльність ряду історичних установ. Жертвою цих репресій, став і Євген Загоровський.

16 лютого 1931 року Є. Загоровського вперше заарештували у справі «Українського національного центру». Невдовзі його звільнили, і він на певний час повернувся на роботу до Одеської наукової бібліотеки. Однією з підстав для арешту (за припущеннями дослідників) було наукове відрядження історика до Італії у 1928 році. Однак наукову та педагогічну діяльність він вимушено припинив, так само не збереглося свідчень про його бібліографічний доробок за цей час. Наприкінці 1937 року Є. Загоровського було заарештовано вдруге – за сфабрикованим стандартним звинуваченням в «українському буржуазному націоналізмі». Його засудили до вищої міри покарання – розстрілу. Вирок було виконано 22 лютого 1938 року. Реабілітували вченого лише 18 січня 1989 року.

Загоровський Є. О. Людність Степової України колись і тепер. – [Харків-Одеса], [1930]. – С. 49-71. – Окр. відб.: Степова Україна : Економічно-географічні нариси, 1930.  

«Очерки истории северного Причерноморья» (1921–1922)

Примірник «Вісника Одеської краєзнавчої комісії при ВУАН», подарований комісією Одеській публічній бібліотеці

Євген Олександрович Загоровський залишив невелику, але науково цінну творчу спадщину. Це 23 праці, здебільшого,  це невеликі журнальні статті, замітки, рецензії та некрологи, що ґрунтувалися на прочитаних ним доповідях на засіданнях одеських наукових товариств. Майже всі його історичні праці містять бібліографічну складову. Головним внеском Є.О. Загоровського у історичну науку є нарис з історії Півдня України «Очерки истории северного Причерноморья» (1921–1922), який став одним з передвісників сучасних регіонознавчих досліджень. Вагомим фактологічним внеском стали узагальнюючі нариси, присвячені іноземній колонізації Південної України, статті, присвячені українському козацтву. Важливою була і його активна участь у науковому, зокрема краєзнавчому, русі на Півдні України у 1920-х роках.

Фото Євгена Олександровича Загоровського (1885–1938) нажаль не збереглися.

Життєвий шлях і наукову діяльність Є. Загоровського досліджували одеські науковці та журналісти В. Левченко, О. Музичко, Г. Зленко, А. Мисечко та ін.

Про Є.О. Загоровського та його родину більш докладно можна прочитати в цих статтях.