Видатні постаті та події в історії бібліотеки: Федір Андрійович Козубовський (1895–1938/1942)

Федір Андрійович Козубовський (1895–1938/1942) насамперед відомий як археолог і музеєзнавець, дослідник первісної та середньовічної історії України, у 1929–1932 роках очолював Одеську державну наукову бібліотеку (нині Одеська національна наукова бібліотека).

За браком документальних джерел досить складно відтворити ранній період життя Федора Козубовського. Відомо, що дитинство він провів у селі Богушево, навчався у школах у Вижловичах і Жабчинцах (нині територія Білорусі), закінчив учительську семінарію та Смоленський учительський інститут. Професійну діяльність розпочав як учитель. Під час Першої світової війни служив офіцером у російській армії, з 1917 року — командир ескадрону. Саме у війську його захопила революційна стихія: він долучився до анархістів-комуністів, вів агітацію серед солдатів. Після демобілізації повернувся до викладання. Але вже 1918 року знову опинився в центрі подій — брав участь у Поліському повстанні, очолив партизанський загін, був членом революційного комітету та редагував підпільну газету «Лясное рэха» («Лісове відлуння»). Після придушення повстання вступив до Червоної армії, де служив до 1920 року.

Після служби Федір Козубовський повернувся до педагогічної роботи: працював в Наркоматі освіти Білорусі, викладав у школі у м. Слуцьку, очолював Інструкторську колегію Повітнаросвіти. Паралельно розпочав наукову діяльність: як співробітник історико-археологічного відділу Овруцького повітового музею брав участь у дослідженнях пам’яток Словечансько-Овруцького кряжа та вивченні місцевих старожитностей.

Переїхавши до Коростеня, Федір Козубовський активно займався краєзнавчою та науковою діяльністю: обстежував околиці міста, заснував і очолив Коростенський окружний музей краєзнавства (нині — Коростенський краєзнавчий музей).

Коростенський краєзнавчий музей
(«Коростенський відділ» КЗ Житомирського обласного краєзнавчого музею)
Джерело: Коростенська міська рада https://surl.li/thojss

Йому вдалося не тільки знайти приміщення для музею, кошти на його потреби, розширити штат, а й добитися фінансування наукових досліджень на теренах округи, зокрема у співпраці з С. С. Гамченком. Він ініціював створення мережі музейних кореспондентів, гуртків і філій, що сприяли дослідженням і популяризації історії краю. Ф. А. Козубовський також був співзасновником і секретарем Наукового Коростенського товариства, співробітником­–уповноваженим Волинського науково-дослідного музею та уповноваженим з охорони пам’яток природи та культури Коростенщини від Київської крайової комісії Українського комітету охорони пам’яток культури і природи; брав активну участь в археологічних дослідженнях краю, наукових конференціях і дискусіях. Бажання працювати в осередку великої науки, розвиватися в галузі археології та історії матеріальної культури не давало Федору Андрійовичу спокою. Він шукав шляхів, щоб реалізувати своє покликання — і знайшов їх. Після невдалих спроб отримати посаду в Москві, Києві або Харкові, у грудні 1929 року Федір Козубовський отримав розпорядження Укрнауки про призначення на посаду директора Одеської державної публічної бібліотеки.

Одеська державна публічна бібліотека
(нині Одеська національна наукова бібліотека)
1920–1930-ті роки

На час призначення Ф. Козубовського бібліотека переживала складні часи. Посилювався ідеологічний тиск, що впливав на всі сфери її діяльності. Попередній директор, І. С. Вугман, відомий фахівець бібліотечної справи, перетворив установу на одну з найбільших книгозбірень СРСР. Однак його спротив політизації бібліотеки, вилученню «шкідливої» літератури та спроби зберегти її науковий статус спричинили конфлікт із владою. Проти І. Вугмана розгорнули публічну кампанію, зокрема через фейлетони в газеті «Пролетарій». Наслідок — перевірка, звільнення (з 1 квітня 1929 р.) та початок «боротьби з вугманщиною»: чистки кадрів, усунення безпартійних і «неблагонадійних».

Ілля Семенович (Симонович) Вугман (1890–1962)

За підсумками перевірки комісії перед новим директором поставили низку завдань: посилити українізацію, активізувати масову роботу згідно з державною політикою, відкрити абонемент, провести «чистку» фонду та персоналу. Не маючи досвіду бібліотечної роботи, Федір Козубовський енергійно взявся за нову справу. Попри засудження дій його попередника І. С. Вугмана з боку керівних органів, Козубовський у багатьох аспектах продовжив його починання. Він зосередив увагу на поліпшенні матеріальної бази бібліотеки (ремонт приміщень, створення нових місць зберігання у сховищі, розбір книжок, що надійшли у 1917–1922 роках), дбав про підготовку кадрів і підвищення кваліфікації працівників. За свідченнями сучасників, Федір Андрійович був вимогливим, по-військовому чітким, але водночас — справедливим і чуйним до людей. Архівні документи Одеської національної наукової бібліотеки підтверджують його послідовну увагу до дисципліни, професіоналізму та добробуту колективу.

Читальний зал Одеської державної публічної бібліотеки
1920–1930-ті роки

Під керівництвом Федора Козубовського бібліотека працювала понад два роки, протягом яких відбулися важливі зміни. У 1930 році постановою Раднаркому УСРР було створено Одеську державну наукову бібліотеку шляхом об’єднання трьох установ — бібліотеки ім. Т. Шевченка, Центральної наукової бібліотеки (колишня книгозбірня Новоросійського університету) та Одеської державної публічної бібліотеки. Директором новоствореної установи було призначено Ф. А. Козубовського, його заступником став професор Й. Л. Вайнштейн. Об’єднання трьох великих бібліотек міста потребувало значних організаційних зусиль з упорядкування всього майна, книжкових фондів, каталогів і картотек та об’єднання їх колективів.

Постанова Раднаркому УСРР про створення Одеської державної наукової бібліотеки (1930 р.)

Федір Козубовський приділяв велику увагу українізації бібліотеки. У п’ятирічному плані на 1929–1933 роки він ставив це завдання першочерговим, наголошуючи на перетворенні книгозбірні на осередок української пролетарської культури. Координацію процесу він покладав на відділ «Україніка», який мав займатися популяризацією української культури, складанням бібліографічних матеріалів і підтримкою читання українською мовою. План передбачав пріоритетне обслуговування українськими книжками, створення тематичних списків та акцент на українській тематиці у соціокультурній діяльності.

Як і його попередники, Федір Козубовський вважав пріоритетом збереження статусу бібліотеки як наукової установи. Він активно підтримував наукову й видавничу діяльність книгозбірні. У першій п’ятирічці (1928–1932) основною метою видавничої роботи було укладання бібліографічних списків із марксизму-ленінізму, народного господарства, книгознавства, звітів та каталогів. У 1931 році створено редакційну колегію на чолі з Федором Андрійовичем. Попри відсутність державного фінансування, бібліотеці вдавалося друкувати окремі наукові праці. Основу видавничої роботи складали публікації в місцевій пресі — статті, огляди, списки літератури, повідомлення про події.

Період керівництва Федора Козубовського збігся з посиленням ідеологічного тиску, репресій 1930-х років і «чисток» бібліотечного фонду. Жертвами стали й співробітники книгозбірні, зокрема Е. Г. Оксман, Є. О. Загоровський, Б. М. Комаров, Ф. Є. Петрунь та інші. У 1930 році за наказом НКО в бібліотеці створено таємний відділ для зберігання заборонених видань з книгозбірень усієї Одещини. Попри складні обставини, як відзначав літературознавець Григорій Зленко, Ф. Козубовський, очолюючи бібліотеку у 1929–1932 роках, «прислужництвом силовикам не заплямував себе».

Ф. А. Козубовський в Одеській державній науковій бібліотеці
1930-ті роки

Джерело: Наказано не знати: українські археологи в лещатах тоталітаризму : [виставка] / авт. вист.: О. Бонь, Н. Булик, С. Іванисько ; Укр. ін-т нац. пам'яті.– Київ : Укр. ін-т нац. пам'яті, 2024.– 42 ,[1] с. : іл., фотоіл., портр.
https://iananu.org.ua/novini/vistavki/999-nakazano-ne-znati-ukrajinski-arkheologi-v-leshchatakh-totalitarizmu.

Федір Козубовський не полишав наукової діяльності. Він був членом археологічної секції Одеського наукового товариства, Одеської краєзнавчої комісії, президії бібліографічного товариства, водночас навчався в аспірантурі при Одеському історико-археологічному музеї під керівництвом М. Ф. Болтенка. У 1930–1932 роках брав участь в археологічних експедиціях, зокрема очолював Бозьку експедицію НКО УСРР.

Одеський історико-археологічний музей 1930-ті роки
Джерело: Стара Одеса у фотографіях https://surl.li/uocflx

1932 року почався київський період його діяльності, пов’язаний з ВУАН. З серпня 1932 року Федір Козубовський обіймав посаду т.в.о. наукового співробітника Всеукраїнського Археологічного Комітету, згодом став завідувачем музейного відділу Київської обласної інспектури народної освіти, у 1933 році – заступником і вченим секретарем другого відділу ВУАН, очолив Секцію історії матеріальної культури, а з 1934 року — її правонаступника, Інституту історії матеріальної культури. Того самого року став директором Історико-археографічного інституту ВУАН і редактором «Наукових записок Інституту історії матеріальної культури» та «Записок Історико-Археографічного Інституту», водночас працював професором Київського державного університету (нині — Київський національний університет імені Тараса Шевченка).

Наукові записки Інституту історії матеріальної культури / відп. ред.
Ф. А. Козубовський. – Київ : Видавництво Академії наук Української РСР, 1934–1937.

За його керівництва було створено аспірантуру, експериментально-технічну лабораторію, секцію експедиційних досліджень та семінар з методики польових досліджень тощо; активізовано експедиційну роботу на Чернігівщині, Черкащині, у Києві, Ольвії та Перекопі та відбулися якісні зміни у веденні розкопок.

У той час у країні відбувається разгром української науки. Революційне минуле, членство в партії і професійні досягнення не рятують Ф. А. Козубовського. Його виключають з членів партії за зв’язки з українським націоналізмом та звільняють з посади директора Інституту історії матеріальної культури. У 1936 році він був заарештований у справі націоналістичної і троцкістської організації та звинувачений в участі в українській фашистській організації, за завданнями якої проводив контрреволюційну роботу і подавав у своїх наукових роботах фашистські установки. У серпні 1938 р. «трійка» при Київському обласному управлінні НКВС засудила Ф. А. Козубовського до вищої міри покарання. За даними карної справи, вирок виконано 2 вересня 1938 р. в Биківнянському лісі. За іншими даними, вчений збожеволів у в’язниці і був відправлений до Київської психіатричної лікарні імені академіка І. Павлова; його, разом з іншими пацієнтами, розстріляли нацисти в 1942 р. в Бабиному Яру. За клопотанням дружини справу проти Ф. А. Козубовського переглянуто і постановою трибуналу Київського військового округу від 12 вересня 1958 р. та постановою Бюро Київського обкому КПУ від 30 січня 1959 р. вченого посмертно реабілітовано, проте повна реабілітація і повернення імені Федора Андрійовича відбулося лише після здобуття незалежності України

Матеріал підготовлено:

Євгенією Бережок
відділ краєзнавства «Одесика» ОННБ