До 190-річчя від дня наро­дження В. В. Богішича, хорватського вченого, етнографа, правознавця, громадського діяча

У грудні 2024 року виповнюється 190 років від дня народження Валтазара (Балтазара) Богішича — відомого юриста та етнографа, автора праць зі звичаєвого права, побуту слов’янських народів, юридичної термінології та техніки. Валтазар Власійович Богішич був важливою постаттю в історії юридичної науки ХІХ століття. Його наукова та законопроєктувальна діяльність мала значення не лише для Сербії та Хорватії, але й для інших країн, пов’язаних із його роботою, зокрема Австрії, України, Чорногорії, Франції, Албанії, Боснії-Герцеговини та Болгарії.

Валтазар Богішич народився 20 грудня 1834 року в місті Цавтат, неподалік Дубровника, в історичній області Далмація (нині Хорватія), яка тоді входила до складу Австрійської імперії. Мати померла під час пологів, а батько, заможний купець Влахо Богішич, бажав, щоб син продовжив родинний бізнес і не підтримував ідеї його глибокої освіти. Попри це, Валтазар із раннього дитинства проявляв виняткові здібності. У чотири роки він вступив до школи та завершив її раніше терміну. А в одинадцятирічному віці, значно молодший за однокурсників, закінчив дворічну морехідну школу в Цавтаті. Зрештою батько погодився на його навчання в гімназії, але поставив умову: не складати випускні іспити й не продовжувати освіту. Однак юнак, який вже знав італійську та вивчав німецьку, всупереч волі батька, завершив курс і склав іспити.

У 1856 році, після смерті батька, родинну справу внаслідок інтриг перебрали двоюрідні брати.  В. Богішич таки повернув спадщину після дворічного судового процесу й у 1858 році вирушив навчатися до Падуї та Венеції, де поглиблював знання італійської мови й літератури, а також зацікавився італійським національним рухом. Після завершення навчання у Венеції Богішич отримав стипендію від австрійського уряду, яка дозволила йому навчатися в університетах Відня, Берліна, Мюнхена та Парижа. Він вивчав філософію, філологію, право та політичну економію під керівництвом провідних учених свого часу. У 1862 році Валтазар Власійович закінчив історичний факультет Гессенського університету та захистив дисертацію «Причини поразки німецької армії в гуситських війнах», за яку отримав ступінь доктора філософії та історії. А у 1864 році закінчив юридичний факультет Віденського університету, та, вже наступного року, захистив докторську дисертацію з права.

З 1863 року Валтазар Богішич завідував відділом славістики та юридичної літератури у Віденській імператорській бібліотеці. У цей період він займався вивченням історичних документів, укладанням збірок сербської народної поезії, а також опублікував свої перші наукові роботи з права. У 1868 році В. Богішич став інспектором шкіл Сербсько-Банатського військового прикордоння та невдало намагався реформувати шкільну систему.

У 1869 році Валтазара Богішича запросили до Російської імперії. Прийнявши її громадянство, він однак відмовився від пропозицій викладати в університетах Києва та Варшави. Натомість — прийняв посаду професора в новоствореному Новоросійському університеті в Одесі. 17 січня 1869 року йому було присвоєно звання почесного доктора державного права та обрано ординарним професором і завідувачем кафедри історії слов’янських законодавств цього навчального закладу. У січні наступного року Валтазар Богішич прибув до Одеси та вже у березні прочитав вступну лекцію до курсу історії слов’янських законодавств. Загалом В. Богішич викладав у Новоросійському університеті впродовж п’яти семестрів, але викладання не було безхмарним. Через недостатнє володіння російською мовою йому важко було здобути популярність серед студентів. Напруження досягло піку, коли на одній із лекцій Богішич у грубій формі зробив зауваження студенту. Цей інцидент спровокував резонансні студентські заворушення, які очолив майбутній народоволець Андрій Желябов. Студенти бойкотували заняття, і для відновлення порядку в університеті довелося залучити поліцію.

Крім викладацької діяльності, Валтазар Богішич активно займався і громадською. Він був одним із натхненників заснування «Одеського слов'янського благодійного товариства імені святих Кирила та Мефодія». Це товариство було створене 8 травня 1870 року з метою сприяння розвитку слов’янської науки та мистецтва, а також надання матеріальної і моральної допомоги слов’янським народам. Так одним із важливих його завдань було підтримання просвіти слов’ян на Балканах. Національний склад Товариства був досить різноманітним: до нього входили болгари, серби, українці та росіяни, представники різних прошарків — інтелігенти, чиновники та підприємці. Чільну роль у діяльності організації відігравала професура Новоросійського університету. Серед засновників товариства також були відомі славісти В. Григорович, В. Ягич, ним опікувалися відомі історики О. Маркевич та І. Линниченко, історики та філологи О. Кочубинський та М. Попруженко. У фондах Одеської національної наукової бібліотеки  зберігаються звіти товариства за різні роки, які дають можливість детально ознайомитися з його діяльністю.

У листопаді 1870 року на засіданнях товариства В. Богішич виступив із пропозицією створити Слов’янську бібліотеку. Ідею підтримали, а Валтазар Власійович став її першим бібліотекарем. У 1871 році у Відні він придбав цінну колекцію першодруків церковнослов’янських книг сербської редакції, що належала спадкоємцям сербського лінгвіста та письменника Вука Стефановича Караджича. У своєму звіті про діяльність бібліотеки Богішич назвав це зібрання унікальним і вартим найкращих європейських бібліотек. Завдяки пожертвуванням у складі бібліотеки невдовзі опинилися цінні рукописи та стародруки. Проте після від'їзду Богішича з Одеси Слов'янську бібліотеку спіткала сумна доля. Вона не мала власного приміщення та багато разів переїжджала з місця на місце, а книги і рукописи губилися та псувалися. Врешті, у 1882 році, бібліотеку перевезли до підвального приміщення Одеської міської публічної бібліотеки (нині — ОННБ), а у 1889 році — остаточно передали до її складу. Колекція на той час налічувала 2545 видань у 3647 томах. Завдяки пожертвуванням відомого одеського мецената Г. Маразлі бібліотеку вдалося врятувати від остаточної загибелі. Уже в 1890 році вийшов друкований каталог отриманих видань.

У 1872 році Валтазар Богішич залишив викладання та взяв участь в експедиції зі збирання правових звичаїв на Кавказі. Прикметно, що у цей час він формально залишався співробітником Новоросійського університету. У тому ж році, на прохання князя Чорногорії Ніколая І Петровича та за підтримки російського уряду, В. Богішичу було доручено створити загальний майновий кодекс Чорногорії. У 1873 році він збирав правові звичаї у Чорногорії, Герцеговині та Албанії. Кодекс було завершено та введено в дію у 1888 році, після понад десятирічної кропіткої роботи вченого. У 1893–1899 роках Богішич був міністром юстиції Чорногорії, доопрацьовував кодекс і підготував його друге видання, яке було опубліковано у 1898 році.

Наприкінці життя Богішич повернувся до Парижа, де займався дослідницькою діяльністю. У тому числі написав конституцію для сербських революціонерів у Герцеговині, готував державні та правові документи для Болгарії, яка отримала незалежність від Османської імперії, зібрав і частково опублікував документи з історії Сербських повстань 1804—1813 років.

Помер Валтазар Власійович 24 квітня 1908 року в місті Рієка (Хорватія), дорогою до свого рідного Цавтата.

За життя було опубліковано понад 50 праць Валтазара Богішича, серед яких: «Правові звичаї у слов’ян» (1867), «Збірник основних правових звичаїв та практик слов’ян» (1874), «Народні пісні» (ч. 1, 1878), «Писані закони на слов’янському Півдні» (1872), «Про наукову розробку історії слов’янського права» (1870). Деякі його важливі роботи побачили світ уже посмертно. Наукові праці Валтазара Богішича, присвячені насамперед дослідженню звичаєвого права слов’янських народів, здобули визнання у світі. У них Богішич наголошував на необхідності вивчення не лише писемних джерел, а й живих традицій. Для цього вчений навіть створив і опублікував спеціальний опитувальник на кількасот питань для збирання звичаїв.

За життя В. Богішич був академіком Сербської королівської академії наук (з 1888 року), членом-кореспондентом Матиці Сербської та Академії моральних і політичних наук у Парижі (з 1887 року), президентом Міжнародного інституту соціології (з 1902 року), а також почесним членом Болгарської академії наук. Його було нагороджено Великим хрестом Ордена Данила (Чорногорія), Великим хрестом Ордена св. Сави (Сербія), Великим хрестом Ордена корони (Італія), Орденом св. Анни (Російська імперія) та Орденом Почесного легіону (Франція).

Пропонуємо до уваги користувачів перелік рекомендованої літератури, яка стосується життя та діяльності Валтазара Власійовича Богішича: 

1. Богишич В. В. Об устройстве славянской библиотеки при Одесском славянском обществе св. Кирилла и Мефодия / записка проф. В. В. Богишича. — Одесса : Тип. П. Францова, 1870. — 11 с.
2. [Богишич В.]. Отчет ординарного професора Богишича о заграничной его командировке : [о состоянии славистики в австрийских учебных заведениях] // ЗИНУ. — 1870. — Т. 5.
3. Богишич В. Местные названия славянских пределов Адриатики. — СПб. : Тип. Майкова, 1872. — 77 с.
4. Богишич В. О научной разработке истории славянского права // Порівняльне правознавство. — 2012. — № 3–4. — С. 357–375.
5. Аніщук Н. В. Внесок Валтазара Богішича у дослідження інокоштини та задруги: історико-правовий аспект // Європейські орієнтири розвитку України в умовах війни та глобальних викликів ХХІ століття: синергія наукових, освітніх та технологічних рішень : у 2 т. : матеріали Міжнар. наук.-практ. конф. (Одеса, 19 травня 2023 р.) / за заг. ред. С. В. Ківалова. — Одеса : Юридика, 2023. — Т. 1. — С. 116–118.
6. Богішич Балтазар Власович // Професори Одеського (Новоросійського) університету : біогр. слов. Т. 2. А–І / відп. ред. В. А. Сминтина ; упоряд. та бібліогр. ред.: В. В. Самодурова, І. В. Шепельська, Н. С. Тахтарова. — Одеса : Астропринт, 2000. — С. 128–130.
7. Гребцова И. С. Становление одесского славянского благотворительного общества имени святых Кирилла и Мефодия в 70-80-е гг. ХІХ ст. // Наук. вісн. Міжнар. гуман. ун-ту. Історія. Філософія. Політологія. — 2010. —  № 1. — С. 6-10.
8. Григорович В. Краткий отчет о деятельности Одесского славянского благотворительного общества имени Св. Кирилла и Мефодия за 1870-71 год : сост. и читан. в день годовщины 11 мая секретарем общества. — Одесса, 1871. — 42 с.
9. Деятельность Одесского славянского общества им. св. Кирилла и Мефодия // По морю и суше. — 1895. — № 29. – С. 5.
10. Доклад правления Одесского славянского благотворительного общества общему собранию по поводу проекта отчета Ревизионной комиссии 10 июля 1877 года / сост. чл. пр. С. Н. Южаповым. — Одесса, 1977. — 60 с.
11. Зигель Ф. Валтасар Власьевич Богишич, творец черногорского кодекса (по случаю 25-летия со дня введения в действие кодекса). Часть вторая // Вестн. гражд. права. — 1913. — № 7 (нояб.).
12. Іваненко О. А. Зв’язки вчених Новоросійського університету із зарубіжними науковими центрами (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.) // Укр. істор. журн. — 2013. — № 4. — С. 112–135.
13. Каталог книг, принадлежащих Одесскому славянскому благотворительному обществу и хранящихся в Городской публичной библиотеке. — Одесса : Тип. «Одес. вестн», 1890. — II, 117, [2] с.
14. Кораблев В. Н. Валтасар Богишич и академик Ламанский : по архивным материалам // Тр. Ин-та славяноведения АН СССР. — 1934. — Вып. 2. — С. 163–187.
15. Кресін О. Валтазар Богішич і його концепція історії слов'янського права як наукової та навчальної дисципліни // Порівняльне правознавство. — 2012. — № 3–4. — С. 345–356.
16. Кресін О. Проблеми порівняльного правознавства у працях Валтазара Богішича // Актуальні проблеми міжнародних відносин. — 2013. — Вип. 2, № 115. — С. 91–97.
17. Материалы для истории Одесского славянского общества // Одесский вестник. — 1880. — 20 июля, № 169.
18. Моісеєва Т. Одеське Слов'янське товариство імені святих Кирила та Мефодія: формування засад діяльності // Вісник ОІКМ. — 2011. — Вип. 10. — С. 203–206.
19. Музичко О. Одеське слов'янське благочинне товариство імені святих Кирила та Мефодія: основні етапи діяльності // Проблеми слов'янознавства. — 2007. — Вип. 56. — С. 311–312.
20. Пуповци С. Валтазар Богишич (к 160-летию со дня рождения) // Этнограф. обозр. — 1995. — № 5.
21. Стародруки кириличного шрифту, XV – перша половина XVІ ст. : каталог колекції Одеської національної наукової бібліотеки = Old prints of Cyrillic font XV – first half of the XVI century : Odessa National Scientific Library collection catalog / упоряд. В. М. Райко ; відп. ред. І. О. Бірюкова ; наук. консультант Н. П. Бондар ; ред. наук. опису Є. В. Бережок ; вступ. ст. І. О. Бірюкова, Є. Л. Немировський ; пер. укр. мовою Є. В. Бережок, Н. Ю. Субботіна ; пер. англ. мовою Н. М. Диба ; ред.: Н. Г. Майданюк, І. С. Шелестович ; Одес. нац. наук. б-ка. — Вид. 2-ге, допов. — Одеса : Бондаренко М. О., 2021. — 160 с. : іл.