Залюблений у рідний край: до 80-річчя Тараса Івановича Максим’юка

30 липня 2023 року виповнюється 80 років від дня народження краєзнавця та колекціонера Тараса Івановича Максим’юка.

Тарас Іванович Максим’юк народився 30 липня 1943 року в місті Холм (Польща), одній з колишніх столиць Галицько-Волинського князівства. У лютому 1945 року родина була депортована до СРСР у с. Піщаний Брід (колишня німецька колонія Шпеєр), Веселинівського району, Миколаївської області. Незабаром родина перебралася до Вознесенська, а у 1952 році переїхала до Миколаєва. Під час навчання в школі він зустрів Феодосія Тимофійовича Камінського (1888–1978) — людину, яка мала вирішальний вплив на формування світогляду юного Тараса як людини, залюбленої у рідний край .

У 1960 році Тарас спробував вступити на історичний факультет Одеського державного університету імені І. І. Мечникова, проте у нього навіть не прийняли документів. Врешті він вступив до Одеського інженерно-будівельного інституту, з якого перевівся до Одеського інституту інженерів морського флоту. У 1967 році закінчив там факультет механізації портів та був направлений до Іллічівського (нині Чорноморськ) морського торговельного порту. Працював там до 1971, потім (до 1988) – в Чорноморсько-Азовському управлінні морських шляхів інженером-конструктором та груповим інженером.

У 1988 році Тарас Іванович змінив царину своєї діяльності. Спочатку працював у редколегії Зводу пам’яток історії та культури Одеської області, мистецтвознавцем в Одеському відділенні Художнього фонду. З 1991 року працював в Одеському обласному відділенні Українського фонду культури — спершу на посаді експерта, а з 2002 — першим заступником голови правління.

Тарас Максим’юк пензлем Серафима Чаркіна, Олександра Шарова і Вадима Целоусова

Ще у шкільні роки Тарас Іванович захопився археологією та брав участь в археологічних розкопках, відвідував залишки античних міст Півдня України. Саме любов до археології звела його з Еммою Августівною Гансовою, з якою він побрався 1962 року. Через два роки у них народився син Андрій, а 1973 – донька Юлія.

З 1990 року Тарас Максим’юк — почесний член Одеського товариства колекціонерів, з 1993 року – почесний член Всеукраїнської спілки краєзнавців. За вагомий внесок у розвиток краєзнавства, збереження національної історико-культурної спадщини у 1997 році йому присвоєно звання «Заслужений працівник культури України».

Вже з початку 1960-х Тарас Максим’юк почав збирати україніку: українські книжки, періодику (видання ХІХ - початку ХХ ст.), листівки, писанки, предмети старовини. У його колекції також — рукописи багатьох знаних українських діячів, твори українського мистецтва. Як зазначає Тарас Іванович: «Прикметна особливість — моя колекція україніки зібрана мною саме в Одесі. Звичайно, були винятки: я привозив артефакти з Петербурга, Москви, Львова, Січеслава (Дніпра), інших місць, а різні видання — фактично з усієї України. Моя колекція різнобічна — від народного мистецтва, різноманітних видань, нот до фантиків. Це й листівки, світлини, паспарту для них. І всі вони, наголошую, зібрані в Одесі... Хоча я дуже пишався, що народився в Холмі (Польща). Чого я так пишався — і сам не знаю. Холмщина — давня українська земля. Там був похований король Данило Галицький». На питання про найцінніше придбання його колекції, Тарас Іванович відповідає: «Безумовно, це панно-триптих “Біле і Чорне” Михайла Жука — за ефектністю, історією, значенням, навіть розмірами».

Тарас Максим’юк біля триптиха «Біле і Чорне» Михайла Жука

З кінця 1960-х років Тарас Іванович бере участь у виставках колекційних матеріалів, що відбувались у музеях як Одеси, так і інших міст України та світу. Ще на початку 1970-х років він почав обробляти зібраний для колекції матеріал і друкувати статті у періодичній пресі та наукових збірниках. Особливе місце в колекції займають матеріали, присвячені пам'яті Великого Кобзаря. У середині 1990-х років збірка Т. Максим’юка стала основою культурологічного музейно-виставкового центру «Тарасів дім». На основі його колекції було також видано два альбоми, присвячені Тарасу Шевченку та Івану Франку:

Збірка «Одещина - Шевченкові» (Одеса, 2006)

Збірка «Нам пора для України жить: Іван Франко і Одеса» (Одеса, 2007)

Надзвичайно цікавим є збірник його нарисів та есе «З Україніки Причорномор 'я», який вийшов друком у 2008 році. У виданні автор розповідає про утвердження українського друкованого слова на Півдні, про творчу діяльність графіка А. Ждахи, засновників «Братерства Тарасівців» Є. Боровика та І. Липи, художника та літератора М. Жука і низки інших видатних діячів української культури.

У 2007 році фахівці ОННБ підготували та видали біобібліографічний покажчик, присвячений Тарасу Івановичу Максим’юку. Підготовка посібника проводилася за фондами ОННБ (тоді – ОДНБ імені М.Горького) та за архівом колекціонера. Добір публікацій завершено за станом на грудень 2006 року. Посібник призначено краєзнавцям, книгознавцям, журналістам, бібліофілам, колекціонерам україніки.

Тарас Іванович Максим’юк впродовж багатьох років є постійним учасником різноманітних заходів у нашій книгозбірні: Шевченківських читань, презентацій та творчих зустрічей істориків, мистців, краєзнавців та багатьох інших.

До уваги користувачів також відеолекція, записана у головному читальному залі ОННБ, у ній Тарас Іванович розповідає про своє пристрасне захоплення колекціонуванням та про франкознавчу частину своєї колекції: