Електронна виставка до 250-річчя від дня народження Іллі Федоровича Тимківського (1773–1853) — українського правознавця, мовознавця, письменника, педагога, діяча освіти

Ілля Федорович Тимківський (1773–1853) — український правознавець, мовознавець, письменник, освітній діяч. Він мав значний вплив на поширення освіти та розвиток шкільної системи в Україні у ХІХ ст. В пам'яті своїх нащадків він залишився насамперед просвітителем і педагогом. Ілля Федорович проявляв силу характеру, благородство і високий рівень освіти. Володіючи винятковим даром, він вносив світло в науку та нові горизонти життя, куди вела його доля.

Ілля Тимківський народився 26 липня 1773 року в місті Переяславі на Київщині у козацькій сімї Федора Назаровича та Ганни Савівни. Окрім нього, у родині було ще п'ять братів та три сестри, серед них наймолодша Гликерія, мати Михайла Максимовича. Навчався 1785-1789 роках в Київській академії, у 1792 році закінчив філософський, а у 1796-му юридичний факультети Московського університету.

Ілля Тимківський брав участь у заснуванні Харківського університету, де в 1803-1811 викладав цивільне й кримінальне право, загальну словесність, одночасно був куратором Харківського навчального округу. Разом з Василем Каразіним був одним з організаторів Харківського університету.  Ілля Федорович був почесним доктором права Харківського університету в 1804 році.

Одружився з Софією Холадською 5 вересня 1809 року, придбав село Туранівку. У 1809-1811 роках був деканом відділення моральних і політичних наук (майбутнього юридичного факультету) Харківського університету.

Виступав за демократизацію освіти. За сприяння І. Ф. Тимківського відкрито гімназії та повітові училища у Харкові, Чернігові, Катеринославі (тепер Дніпро) й Одесі. Ілля Федорович Тимківський особисто відкривав училища, давав настанови директорам, виступав з промовами, писав посібники, програми. В особі Іллі Федоровича Тимківського Харківський університет і Україна в цілому отримали досвідченого викладача з усією необхідною підготовкою, схильного до наукової та літературної діяльності, безмежно відданого освіті. Потяг до знань, який учений виявив ще в стінах Києво-Могилянської академії, він намагався прищепити і студентам університету, і учням шкіл Харківського учбового округу. В університеті він був деканом юридичного факультету, читав правові дисципліни.

Зі спогадів Т. І. Селиванова, одного з перших студентів Харківського університету, так охарактеризував ученого: «Найбільш видатним професором на юридичному факультеті був Ілля Федорович Тимківський… Все у нього було вишукане, а фрази були продумані, вироблені, мовби витончені, вишліфувані й виполірувані… Він знав мови і мав багатосторонні знання і взагалі своїм тоном, своїм оригінальним поглядом на речі й вишуканим красномовством всякого на перший раз міг спантеличити».

Як гуманіст і демократ, Ілля Федорович Тимківський провідну роль у формуванні особистості відводив освіті й вихованню, вважав їх великою силою в перетворенні людини й суспільних умов її життя. Вчений був переконаний, що освітою мають бути охоплені всі верстви народу, незалежно від соціального стану.

В 1809 році був обраний членом Геттінгенського вченого товариства. Восени 1811 року Ілля Тимківський, доктор філософії Харківського університету подає у відставку і поселяється у Туранівці. У 1815 році Іллю Федоровича обрали Глухівським повітовим суддею, але через три роки він відмовився від служби і знову повернувся до Туранівки. Там на березі Шостки він опікувався своєю сім'єю з п'ятьма дітьми та сільським господарством.

У 1825-1838 роках  був директором Новгород-Сіверської гімназії. К. Д. Ушинський у своїх «Спогадах про навчання в Новгород-Сіверській гімназії» писав: «Виховання, яке ми здобули в 30-х роках у бідній повітовій гімназії маленького містечка Новгорода-Сіверського, було в навчальному відношенні не тільки не нижче, але навіть вище того, яке в той час здобувалося в багатьох інших гімназіях. Цьому багато сприяла пристрасна любов до науки й деяка навіть педантична повага до неї з боку покійного директора Новгород-Сіверської гімназії, старого професора, ім’я якого відоме і в ученій літературі, — Іллі Федоровича Тимківського… Ось чому в часи Іллі Федоровича Тимківського вихованці Новгород-Сіверської гімназії відзначалися на екзаменах у всіх університетах. Між ними жила, ми не знали чому, якась побожна пошана до науки й до тих не багатьох учителів і навіть товаришів, які ревно нею займалися».

Після відставки в Туранівці займався інтелектуальною працею. Сюди в Туранівку приїздили його талановиті брати Василь та Єгор, племінник Михайло Максимович. Досліджував проблеми цивільного права, історії давнини і права, словесності. Займався етимологізацією давніх назв. Основними працями є «Про застосування знань до становища і мети держави» (1808), «Суддя і парадокси» (1855). Тимківський також написав книгу спогадів.

Помер Ілля Тимківський 27 лютого 1853 року. Його поховали у туранівській церкві Введення пресвятої Богородиці. Там пізніше поховали і його дружину Софію Іванівну. Та сьогодні ніхто не знає де покоїться їхній прах. Церкву знищили на початку XX ст., поховання не збереглися.

Наставник К. Д. Ушинського, М. К. Чалого, М. О. Максимовича, Ілля Федорович Тимківський був надзвичайно діяльним педагогом, який справив величезний вплив на поширення освіти і шкільництва в Україні. Людина широких енциклопедичних знань, світлого розуму й доброго серця, Ілля Федорович Тимківський належав до тих педагогів, які гідно продовжували демократичні традиції української педагогічної думки XVIII ст. і закладали основи її подальшого розвитку.

До 250-річчя від дня народження Іллі Федоровича Тимківського фахівці Одеської національної наукової бібліотеки підготували електронну виставку.

Енциклопедія українознавства : Т. 8 : Сигаревич - Тимковські / редкол. Всеволод Голубничий, Аркадій Жуковський, Іван Кошелівець. – 1976. – 2805 - 3200 с.

Енциклопедії становлять незаперечний фундамент будь-якої особистої бібліотеки, оскільки містять у собі інформацію про різноманітні теми, що становлять основу для розуміння широкого спектру знань. Такі книги мають надзвичайну цінність і зацікавленість не лише для бібліофілів, але й для всіх, хто цінує серйозну літературу.

«Енциклопедія українознавства» побачила світ під егідою емігрантського Наукового товариства імені Шевченка в Європі і складалася протягом 37 років. Складається з 3 томів загальної частини (1949 р.), де фактично розміщена одна велика розлога стаття про Україну на 1200 сторінок (наскрізна нумерація), та 10 томів словникової частини (1955-1984 рр.), де розміщуються короткі статті. Окремо вийшов 11-й том із виправленнями та доповненнями. Усього енциклопедія містить понад 20 000 термінів.

Книга адресована широкому колу читачів — ученим, науковій громадськості, державним службовцям, студентам і школярам, кожному, хто бажає ознайомитися з життям і науковими досягненнями Іллі Федоровича Тимківського.

Илья Федоровичъ Тимковкій, педагогъ прошлаго времени // Кіевская старина. – 1891. – № 8 (XXXIV). – 212-236 с.

Воспоминанія Егора Федоровича Тимковскаго // Кіевская старина. – 1894. – № 3 (XLIV). – 359-381 с.

Воспоминаніе о Тимковскихъ // Кіевская старина. – 1898. – № 11 – 254-272 с.

Заснування та видання журналу «Киевская старина» є однією з найяскравіших сторінок в історії української культури кінця ХІХ — початку ХХ ст. Цей часопис як важливе джерело з історії України, етнографії, літературознавства привертає увагу сучасних дослідників. Серед його сторінок є матеріали присвяченні Іллі Федоровичу Тимківському — людині зі своїм особливим поглядом на світ, сповнений жаги діяльності на будь-якій творчій ниві: політичній, артистичній чи науковій.

Київська Академія : журн. : наук. вид. / засновник Нац. ун-т "Києво-Могилянська академія"; гол. редкол. Наталя Яковенко. – Київ : Дух і Літера, 2006 . – 2018. – Вип. 15. – 205 с.

«Київська Академія» — це міжнародна міждисциплінарна наукова платформа для обговорення всього спектру проблематики, пов’язаної з минулим Києво-Могилянської та Київської духовної академій, а також якнайширше витлумачених освіти й освіченості та дотичних до них культурних феноменів і явищ на українських і сусідніх з ними теренах Центрально-Східної і Східної Європи. 

Віднайдений в архіві рукопис «Записок для истории Малороссии» — це розпочатий в 1849 році і незавершеним твір Іллі Федоровича Тимківського. «Записки», як і велика частина рукописної спадщини Тимківського, досі були обійдені увагою дослідників. Зокрема, не досліджено ролі Тимківського у представленні історико-культурного простору України, історичної свідомості та знання, у створенні умов для розвитку українського історіописання. В статті Тетяни Ананьєвої «Между "сказанием" и "episodes en swit": о неизвестной рукописи Ильи Тимковского "Записки для истории Малороссии"» завдяки збереженому корпусу джерел з архіву Тимківського разом з його документами, що їх було опубліковано в XIX столітті, дозволяють заповнити цю лакуну. Такій меті присвячено й дану статтю. Її перша частина покликана окреслити біографічний контекст автора «Записок», зокрема, закцентувати увагу на значенні для нього історії та пам’яті, а також простежити генезу ідеї написання історичного твору та «зовнішні» обставини, які призвели до того, що роботу над «Записками» було перервано.

Юридична енциклопедія : Т. 6 : Т - Я /  НАН України, Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького ; гол. редкол. Ю. С. Шемшученко ; редкол. М. П. Зяблюк, В. П. Горбатенко, В. Д. Гончаренко. – 2004.– 768 с.

Юридична енциклопедія — перший в Україні багатотомний систематизований звід знань про державу і право. Останній, шостий, том містить 1525 статей, 15 карат та ілюстративний матеріал. До тому включено «Доповнення» — комплекс статей (335 термінів), які з різних причин не уввйшли до попередніх томів Юридичної енциклопедії. Вміщено додатки: покажчик авторів енциклопедії, іменний покажчик (осіб, які згадуються у виданні), список основних скорочень. Пропонується також словник латинських юридичних виразів і термінів. Розраховано на широке коло читачів.

Українська мова.Енциклопедія / редкол. Віталій Макарович Русанівський, О. О. Тараненко, М. П. Зяблюк. – К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П.Бажана, 2000. – 752 с.

В енциклопедії «Українська мова» на основі досягнень сучасного мовознавства подано відомості про українську мову та українське мовознавство. В ній розкрито термінологічні одиниці, номенклатурні одиниці, розглянуто різні аспекти опису української мови, подано основні поняття загального мовознавства. Багато статей присвячено мовознавцям, письменникам, які зробили істотний внесок у розвиток української мови, мовознавчої науки тощо. Вміщено статті про установи та організації, друковані органи, які ведуть дослідження і пропаганду української мови. Книга містить 1797 статей, карту та ілюстративний матеріал. Розраховано як на філологів, так і на широке коло читачів.