«Коти бібліотечного світу»: до Міжнародного дня котів

«Бог створив кішку для того, 
щоб у людини був тигр, якого можна погладити»

Віктор Гюго

Щороку 8 серпня відзначається Міжнародний день котів – неофіційне свято на честь котів, започатковане у 2002 році Міжнародним фондом захисту тварин. Цього дня котам дякують за їх заслуги, виказують своє шанування і любов. У 2020 році піклування про Міжнародний день котів перейшло до Міжнародної організації догляду за котами, яка з 1958 року прагне покращити здоров'я та добробут домашніх улюбленців у всьому світі.

01.jpg

Напевно, немає більш граціозних створінь поряд з людиною, що привертають до себе увагу більше, ніж кішки. Їх брали з собою в походи видатні мандрівники та першовідкривачі, коти були неодмінними учасниками екіпажів на кораблях і ставали улюбленцями дослідницьких експедицій.

Не залишили їх поза увагою і бібліотеки. Традиція заводити котів у книгозбірнях походить ще з Давнього Єгипту та середньовічної Європи. Коти і кішки захищали і оберігали цінні манускрипти від гризунів, які завдавали значної шкоди документам. Коти були вправними мисливцями, водночас не давали нудьгувати хранителям і писцям книгозбірень. З часом змінилася техніка створення книжок, сховища стали більш придатними для зберігання книжкових скарбів, однак коти продовжують жити у бібліотеках. Вони, як і раніше, оберігають бібліотечні фонди, зустрічають читачів біля входу та створюють комфортну атмосферу, дозволяючи відвідувачам відчути затишок бібліотечного простору і зануритися у дивовижний книжковий світ.

02.jpg 03.jpg

Один із найбільш знаменитих бібліотечних котів – котик Дьюї, герой книжки Вікі Майрон «Дьюї. Кіт з бібліотеки, який здивував весь світ» (2008). Вікі Майрон чверть століття очолювала бібліотеку американського містечка Спенсер, штат Айова, примітною особливістю якої був рудий кіт на прізвисько «Дьюї Рідмор Букс» (англ. «Дьюї, читайте більше книг»). «Холодного ранку 18 січня 1988 року, в коробці з повернутими книгами бібліотекарі знайшли крихітне, напівзамерзле кошеня…» – розповідає бібліотекарка. Незабаром Дьюї став улюбленцем усіх відвідувачів, оскільки мав надзвичайно гостинний характер із радістю вітав будь-якого книголюба. Окремих же котик навіть удостоював честі спати в них на колінах.

Дуже часто він розважав публіку кумедними витівками і трюками. Незабаром бібліотека Спенсера та її талісман Дьюї прославилися на всю країну. Про Дьюї писали в газетах і журналах, знімали телепередачі. На ім’я Дьюї щодня приходили десятки листів. Люди спеціально приїздили до міста, щоб на власні очі побачити вусату знаменитість. Дьюї прожив у бібліотеці довгі 19 років.

Книжка стала вельми популярною та посіла перше місце у списку бестселерів The New York Time  2008 року. Її головний герой – кіт, який надихав мешканців американської провінції, перетворив їхні сірі будні на яскраве свято.

04.jpg

Ось вам кілька зухвалих правил поведінки кота, який має у своєму розпорядженні бібліотеку, написаних від імені Дьюї:

  1. «Якщо ви гостро відчуваєте себе самотнім і хочете привернути до себе більше уваги, сядьте на будь-які документи, проєкти чи робочий комп’ютер, - обов’язково сидіть спиною до людини і усім своїм виглядом виказуйте повну байдужість, наче говорячи: хм…, не дуже то й потрібно. Крім того, продовжуйте тертися об ноги співробітників, які носять темно-коричневий, синій або чорний одяг.
  2. Ніколи не втрачай можливості викарабкуватися сходами. Немає значення, що там знаходиться. Головне, що ви дістанетесь самого верху і залишитесь там.
  3. За 10 хвилин до закриття бібліотеки привертай увагу співробітників якимись хитрощами, щоб вони трохи затрималися та погралися з тобою.
  4. Привчи людей до правила, що всі коробки в бібліотеці - твоя власність. Неважливо наскільки вони великі, маленькі або повні, вони – твої!
  5. Щодо зустрічей. Немає значення склад групи, час і мета зустрічі. Якщо зустріч проходить у залі засідань, ви обов’язково маєте відвідати її. Якщо вони виставляють вас, починайте жалібно кричати під дверима поки вас не пустять. Одразу ж як отримаєте допуск, у першу чергу обійдіть кімнату та привітайтеся із кожним. Якщо показують фільм або демонструють слайди, умостіться на будь-який стілець ближче до екрану і дивіться до кінця. На заключних кадрах зобразіть крайню нудьгу і залиште зустріч раніше ніж вона закінчиться.
  6. І «золоте» правило: ніколи не забувай і не давай забувати людям, що це місце належить тобі!».
05.jpg 6.jpg 07.jpg

Досить часто бібліотечні коти стають героями книжок та кінофільмів, їх образи увічнені у мистецтві та бібліотечному інтер'єрі. Так, мармурові леви Нью-Йоркської публічної бібліотеки символізують котячих як охоронців бібліотечних скарбів та літературних творів. Їх створив у 1911 році американський скульптор Едвард Поттер і спочатку їх прозвали Лео Астор та Лео Ленокс на честь меценатів-засновників бібліотеки Джона Джейкоба Астора та Джеймса Ленокса. А згодом дали нові імена — Терпіння і Сміливість. Уже понад 100 років ці великі коти зустрічають відвідувачів та виконують головне призначення будь-якого кота — сидять і викликають захоплення.

08.jpg 09.jpg

Кіт та книжка — гарний тандем. Так вважає бібліотекарка Філліс Лахті та її кіт Реджі із Публічної бібліотеки Браянта, штат Міннесота. У 1987 році вона заснувала Товариство бібліотечних котів (нині не існує) з метою заохочення, визнання та поваги до бібліотечних котів. Товариство включало десятки бібліотек, які обмінювалися інформацією про своїх котів і публікували інформаційний бюлетень про них. Зокрема, вийшла друком антологія «Cats, Librarians, and Libraries: Essays for and About the Library Cat Society» (1992), у якій надруковано невеличкі есе із життя бібліотечних котів.

10.jpg 11.jpg

Чарівний блиск прекрасних очей, м’який рух, гострі вушка, пухнастий хвостик, чудова грація, гордовита постава — це все про котів. Вони надихнули американського документаліста Гаррі Рома зняти фільм під назвою «Puss in Books: Adventures of the Library Cat» (1997) («Кошеня серед книжок: пригоди бібліотечного кота»). У фільмі – потішні історії з життя котів Америки, які блукають по стосах книжок, згортаються калачиком на колінах у користувачів та сплять на книжкових полицях. Серед героїв фільму – два шотландських висловухих котика Бейкер і Тейлор із Публічної бібліотеки штата Невада (Baker & Taylor - ім’я відомого американського розповсюджувача книг).

12.jpg 13.jpg 14-1.jpg

Американська журналістка та письменниця Лінда Бартош-Доулі написала книжку «Library Cats: The History of Cats in Libraries» (2017) («Історія бібліотечних котів»). Авторка пише про те, як з плином часу бібліотечні коти стали чимось більшим, ніж відданими мишоловами, вони стали талісманом книгозбірень та пухнастими друзями бібліотекарів. У виданні розповідається про бібліотечних котів минулого, зокрема: Крістофера з бібліотеки Гарвардського коледжу в Массачусетсі (1890-ті); Портія з Портлендської публічної бібліотеки штату Орегон (1900-ті); Кім з Локпортської публічної бібліотеки в Нью-Йорку (1920-ті); Панкі з публічної бібліотеки Моберлі в Міссурі (1930-ті); Райлі з публічної бібліотеки Ель-Пасо в Техасі (1940-ті) та ін. У книзі згадуються понад 150 імен бібліотечних котів світу.

15.jpg

Окремі сторінки інтернет-ресурсу про котів «Purr and Fur» присвячені бібліотечним котам світу різних років. На сайті можна знайти біографічні довідки «книжкових» котів Америки, Канади, Нової Зеландії, Англії, Німеччини, Італії, Ірландії, Польщі. Серед них – українська кішечка Юлія з Миколаївської дитячої бібліотеки.

16.jpg

У Кременчуцькій центральній міській бібліотеці живе рудий пухнастик Рудунчик – Рудий Панько. Інна Хмелик, завідувачка відділу абонементу, говорить, що «він нам закликає читачів. Коли сидить на порозі, то діти не проходять повз. А потім з батьками заходять в бібліотеку і стають користувачами…»

Ще одна пухнаста знаменитість Кременчука живе в Міському палаці культури. Кішечка Мася – улюблениця всіх працівників і артистів. У соцмережах чимало відео з нею, і можна впевнено сказати, що вона – володарка гримерок і сцени палацу.

17.jpeg

На Хмельниччині бібліотечний кіт став героєм спецрепортажу, який показали у новинах. Кіт-книголюб оселився у містечку Дунаївці десять років тому і став улюбленцем бібліотекарів і читачів.

18.jpg

Дивний вусатик щодня приходить до Луцької бібліотеки-філії №6. За словами бібліотекарів, кіт протягом дня ходить по залах, щось видивляється, перевіряє, зазирає у читацькі формуляри та каталожні ящики. А наприкінці дня котик йде зі свого "робочого місця". Працівники бібліотеки зізнаються, що й гадки не мають, куди на ніч іде кіт.

19.jpg

Бібліотеки Полтавської міської централізованої бібліотечної системи часто відвідують вусато-пухнасті муркотливі читачі зі своїми читачами-господарями. Коти відвідують заходи (презентації, виставки) та завжди чемно поводять себе.

Коти допомагають створити спокійну атмосферу в читальних залах, з ними охоче спілкуються відвідувачі. Варто лише присісти, як одразу на колінах з’являється кіт і починає муркотіти. Бібліотечні коти стають символами книгозбірень і відіграють важливу роль у маркетингу та промоції гарного іміджу бібліотеки.

20.jpg 21.jpg 22.jpg

Приміром, у 2017 році Львівський національний літературно-меморіальний музей Івана Франка  оголосив конкурс на заміщення вакантної посади музейного кота.  В оголошенні йшлося про те, що пропозиція серйозна і досить термінова.  До майбутніх претендентів на посаду було висунуто декілька обов’язкових вимог, принциповою з яких був рудий колір хутра, адже саме такий кіт був у Івана Франка. Оскільки таке оголошення викликало несподіваний ажіотаж у ЗМІ, адміністрація Музею та директор Богдан Тихолоз нагадують, що «музейні коти - поширена світова практика (згадаймо бодай знаменитий "котячий спецзагін" Британського музею), а для Франка ці шляхетні тварини мали особливе значення. Зокрема, за спогадами доньки письменника Анни, "великий жовтий кіт з зеленими очима, що його ми трохи побоювалися, сприятелювався тільки з татом, і як тільки тато сідав за стіл писати, лягав у тата на карку й муркотів голосно якимсь дивним муркотанням, особливо вечором і вночі"».

На посаду музейного кота претендували 20 кандидатів зі Львова, Києва, Івано-Франківська, Харкова та Житомира. Працівники музею шляхом голосування обрали рудого котика і назвали його  Мурликою, як у "Лисі Микиті" Івана Франка.

23.jpg 24.jpg 25.jpg 26.jpg

Затишний бібліотечний дворик Одеської національної наукової бібліотеки також став домівкою для багатьох пухнастиків. Вони справжні охоронці бібліотечного простору і добрі друзі співробітників та відвідувачів. До речі, під час екскурсій бібліотекою вони щиро зустрічають і розважають гостей. Хоч раз побавившись із бібліотечним котом, ніхто не залишається байдужим.

Усі пам’ятають норовливу сіро-блакитну пухнасту героїню багатьох телевізійних сюжетів Ксюшу, чорно-білу Алісу – любительку каталожних карток; харизматичного Сміта, закоханого в іноземну літературу… А нині котяче сімейство очолює патріарх Семен – велетенський рудий кіт. Захоплення викликає красуня Ванесса – мінлива чуйна душа, граціозна Шанель з прекрасними смарагдовими очами, інтелігентний Гіві, сміливий розбишака Жорж та інші муркотики. У кожного з них свій характер і своя «котяча» історія. Тендітним дотиком вони торкаються струн людської душі і залишають сліди своїх пухнастих лапок у наших серцях.

27.jpg 28.jpg

Усіх котолюбів вітаємо з Днем їх улюбленців та запрошуємо до читання.

Створено: 05.08.2022
Оновлено: 08.08.2022
Переглядів: 387




© 2022 Одеська національна наукова бібліотека. Всі права захищено. При використанні матеріалів посилання на офіційний веб-сайт Одеської національної наукової бібліотеки обов'язкове.