Пророки рідної землі: Людмила Старицька-Черняхівська

В рамках виставкового проекту «Пророки рідної землі» зал «Закордонне українство» сектору спеціалізованих читальних залів відділу міжнародних проектів знайомить користувачів із життєвим та творчим шляхом митця високої гідності і твердості духу Людмили Старицької-Черняхівської (1868-1941).

Майже 80 років минуло з того літнього дня чи ночі 1941 року, коли конвоїри викинули з телячого вагону, вщерть набитого голодними і спраглими арештантами, тіло 73-річної письменниці, поетеси і драматурга Людмили Михайлівни Старицької-Черняхівської. І ніхто не знає, де її могила. І нема куди покласти гроно червоної калини в пам’ять про неї...

Людмила Старицька дівчиною

Народжена 29 серпня 1868 року в с. Карпівка, Могилів-Подільського повіту, Подільської губернії (тепер Могилів-Подільського району Вінницької області), онука видатного композитора М.Лисенка, майбутня письменниця виховувалась в національно свідомій українській сім’ї. Високоосвічена, талановита донька романіста Михайла Старицького, Людмила рано почала допомагати своєму батькові: по суті, вона була співавтором романів батька «Богдан Хмельницький», «Розбійник Кармелюк», «Останні орли», «Молодість Мазепи», «Червоний диявол», «Руїна». Але головним була її оригінальна творчість: поезії, драми, критичні нариси, літературознавчі й театральні рецензії та розвідки, переклади. Письменниці належать такі драматичні етюди, драматичні сцени та історичні п’єси, як «Каїн та Авель», «Сафо», «Богдан Хмельницький» («Перед бурею»), «Розбійник Кармелюк», «Напередодні», «Іван Мазепа», «Милость Божа», «Жага», «Крила», «Думи мої…»

Всі її твори – то літературні перлини, в яких розкривається, мов безодня, трагедія України після зруйнування Запорозької Січі, в яких змальовані трагічні долі гетьманів України, гордих, національно свідомих вояків. Всі твори Людмили Старицької-Черняхівської напоєні чистим духом любові до рідного народу. Вони виховують почуття морально-патріотичної відповідальності за долю свого народу, вчать добра, благородства і готовності до самопожертви, прищеплюють такі морально-етичні якості, як честь, гордість, незалежність мислення і поведінки, аристократизм духу.


Людмила Михайлівна організувала й активно підтримувала своєю участю Літературно-артистичне товариство в Києві, наукове товариство «Київська громада», «Просвіту», була членом Української демократично- радикальної партії, з 1908 року була співзасновником таємної організації товариства українських поступовців (ТУП). Заарештована органами НКВС, вона від своїх світоглядних засад не відступала, свої позиції, погляди і політичні орієнтації не приховувала і в процесі слідства, коли її звинуватили в підготовці збройного повстання і в здійсненні терористичних актів у справі вигаданої «Спілки визволення України». І хоч її незабаром звільнили, але очей з неї не спускали. Позбавили громадянських прав, а отже – можливості друкуватися. Створили навколо неї атмосферу доносів, підозр, політичного недовір’я (адже «ворог народу»!). Заарештували і стратили єдину доньку – Вероніку Черняхівську-Ганжу, поетесу, перекладачку, члена літературної спілки «Гроно». Помер з горя її чоловік – Олександр Григорович Черняхівський, учений-медик, професор Київського медичного інституту…

А 73-річну Людмилу Михайлівну після кількох років поневірянь і мук загнали в страшний телячий вагон разом з величезною кількістю «ворогів народу» і повезли в далекий Казахстан. В цій дорозі і обірвалося життя славної дочки українського народу Людмили Михайлівни Старицької-Черняхівської. Під корінь було зрубано величне і пишне дерево славної української родини…

Бібліографічний список літератури




Створено: 25.04.2016
Переглядів: 424



© 2017 Одеська національна наукова бібліотека. Всі права захищено. При використанні матеріалів посилання на офіційний веб-сайт Одеської національної наукової бібліотеки обов'язкове.