«Історія тексту…». Презентація. Анонс

14 травня 2015 р. на філологічному факультеті ОНУ ім. І.І.Мечникова (Французький бульвар, 24/26, ауд. 91, 3-й поверх) за участю автора відбудеться презентація книжки С.А.Гальченка, архівіста, літературного джерелознавця, заступника директора з наукової та видавничої діяльності Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка «Історія тексту. Джерелознавчі і текстологічні аспекти творчості П.Г.Тичини, В.М.Сосюри та Остапа Вишні» (К.: Наукова думка, 2014).

Довідково:
Сергій Анастасійович Гальченко – заступник директора з наукової та видавничої діяльності Інституту літератури імені Т.Г. Шевченка НАН України, кандидат філологічних наук, заслужений працівник культури України, нагороджений Міжнародним Академічним Рейтингом «Золота Фортуна», медаллю «20 років Незалежності України».


Прес-реліз

Сергій Гальченко – це людина-архів, людина-музей, людина-бібліотека. Так називають видатного вченого-літературознавця, музейного діяча, архівіста, літературного джерелознавця, шевченкознавця. Своє життя він присвятив пошуку та дослідженню архівних документів. Збираючи архівні матеріали українських письменників, науковець об'їздив не лише всю Україну, а й майже весь Радянський Союз, побував у США, у Канаді та інших країнах.

Дорогоцінні знахідки науковця відкривають нові сторінки життя і творчості великих митців української літератури. Так, у Воркуті Сергій Анастасійович знайшов рукописи Остапа Вишні, у Москві натрапив на чернетки Шевченка…

Завдяки невтомним пошукам учений упорядкував твори Т.Шевченка, В.Винниченка, В.Сосюри, Остапа Вишні, М.Вороного, М.Драй-Хмари та багатьох інших. Ним написані книжки, численні наукові статті про творчість Т. Шевченка, І.Квітки-Основ'яненка, В.Винниченка, О.Гончара, Ю.Яновського та інших класиків. Сьогодні вчений продовжує плідно працювати: досліджує випробовує, описує…

Наша бібліотека, скарбниця знань, шанобливо зберігає творчий доробок С.А.Гальченка: книжки «Грані великого таланту: до 100-річчя від дня народження П.Г. Тичини» (1990), «Текстологія поетичних творів П.Г. Тичини» (1990), «Скарби літературних архівів» (2012), а також безліч літературознавчих статей та наукових розвідок, опублікованих у збірниках.

Сьогодні нам представлена новий доробок С.А. Гальченка «Історія тексту», в якій простежуються життєві й творчі шляхи трьох митців, чиє життя стало однією з яскравих сторінок становлення і розвитку української радянської літератури. Це Павло Тичина, про якого розповідає розділ «Злети і падіння «хліборобського Орфея»; Володимир Сосюра, чий ліричний і дерзновенний талант надихнув автора на розділ «Боротьба за незалежність України і страждання за любов до неї»; Остап Вишня, про страдницьку долю якого автор розповів у розділі «Етапи творчості та етапи на засланні короля українського гумору».

Всі три постаті знакові для української літератури. Геніальна поезія «раннього» Павла Тичини становить одну з найпрекрасніших сторінок нашої національної культури. «Сонячні кларнети» поета стоять в одному ряду зі «Словом о полку Ігоревім», народними думами і піснями, «Садом божественних пісень» Григорія Сковороди, «Кобзарем» Тараса Шевченка, перекладом рідною мовою Біблії, зробленим Пантелеймоном Кулішем, Іваном Нечуєм-Левицьким та Іваном Пулюєм. Але, незважаючи на це, ніхто із дослідників аж до початку 80-х років ХХ століття не згадував твори Тичини, які було штучно вилучено з його творчого доробку, а деякі з них не передруковувалися протягом 70-ти років: їх вважали антирадянськими.

С.А. Гальченко не тільки аналізує спадщину великого поета, не тільки характеризує структуру його архіву, але й знайомить нас із рукописами поетичних творів П.Г. Тичини, а головне, дає змогу прочитати ті твори, які були вилучені з літературного обігу. Це «Панахидні співи» (1914-1915), «Замісць сонетів і октав» (1920), багато віршів поза збірками і поеми «Прометей» та «Розкол поетів». Чудово підібраний ілюстративний ряд: обкладинки книжок П.Г. Тичини «Сонячні кларнети» (1920), «Плуг» (1920), «В космічному оркестрі» (1922), «Вітер з України» (1924), автографи поета.

Розділ, присвячений Володимиру Сосюрі, розповідає про його творчий шлях, який, як і в багатьох великих талантів у добу тоталітаризму, був складним, а в окремі періоди життя – драматичним і навіть близьким до трагізму. Його особиста драма полягала в тому, що він був козаком петлюрівської армії, в 1918-1919 роках брав участь в українських визвольних змаганнях. Але у найскладніші періоди свого життя поет не замовкав, а був «мов вибух динаміту», не проголошуючи гучних декларацій, а демонструючи справжню синівську любов до України. Чого вартий лише вірш «Любіть Україну», який вороги називали націоналістичною поемою, а друзі гімном Україні! Бо великим і незнищенним був талант поета, і власть імущим не вдалося приручити його ні державними преміями, ні урядовими нагородами…

С.А. Гальченко розкриває перед читачами невичерпаний архів В.М. Сосюри, розповідає про історію створення першої збірки «Пісні крови» (1918). Справжнім відкриттям для читачів є підбірка віршів, які лишилися поза збірками (в тому числі і вірш «Час», присвячений М. Хвильовому), а також уривки з поеми «Махно», поема «Мазепа» і поема «Розстріляне безсмертя», яку поет присвятив своїм друзям, знищеним тоталітарним режимом.

Ілюстративний ряд, присвячений В. Сосюрі, прикрашає обкладинка українсько-англійського видання з передмовою І. Багряного: В. Сосюра. Любіть Україну. Love Ukraine (Нью-Йорк : видавництво «Україна, 1952), а також проект художнього оформлення збірки «Колос викинув ячмінь», що не була опублікована.

Третій розділ книги присвячений Остапу Вишні. Ця людина – одна з найдраматичніших постатей в українській літературі. Він пережив три арешти, десятирічну каторгу в таборах Ухтпечлагу, але не втрачав почуття гумору навіть під час слідства у 1933-1934 роках і в жорстоких умовах Заполяр'я, де йому доводилося проходити взимку етап від 600 до 1200 кілометрів за найскладніших погодних умов Далекої Півночі.

Фейлетоніст Павло Грунський в Кам'янці-Подільскому (1920) – перекладач П.М.Губенко – письменник-фейлетоніст Остап Вишня – ось шлях «Гоголя Жовтневої революції», який вмів сміятися крізь сльози навіть у драматичних умовах України років суцільної колективізації, внаслідок якої було знищено основну масу трудового селянства. Твори Остапа Вишні були надзвичайно популярні у 1920-ті роки – його читали і видавали в республіці найбільшими після Тараса Шевченка тиражами. У 1928 році, наприклад, вийшло близько тридцяти збірників і збірничків його творів, переважно в серії дешевої бібліотеки, розрахованої на сільського читача. Але вульгарні тлумачі літератури і донощики, чіпляючи письменникові один ярлик за другим, борючись за «ідейність» літератури, довели Остапа Вишню до арештів і таборів…

С.А. Гальченко знайомить читача із забутою драматургією Остапа Вишні, про яку мало хто знає: музичний гротеск «Вій», музична комедія «Запорожець за Дунаєм», комедії «Мікадо» та «В'ячеслав». Знайомиться читач з жахливими сторінками тюремного літопису Остапа Вишні: його «камерною» автобіографією, табірним щоденником, листами з концтаборів і щоденниковими записами (1948-1952).

Створено: 13.05.2015
Переглядів: 788



© 2017 Одеська національна наукова бібліотека. Всі права захищено. При використанні матеріалів посилання на офіційний веб-сайт Одеської національної наукової бібліотеки обов'язкове.