У монографії на основі застосування системного, функціонального та психологічного підходів розглянуто співучасть у злочині як інститут кримінального права, його внутрішні й зовнішні зв’язки та місце в механізмі кримінально-правового регулювання. Досліджено теоретичні основи формування інституту співучасті у злочині, визначено роль доктрини кримінального права у становленні нормативних приписів про співучасть у злочині, виявлено переваги існуючого нормативного регулювання та наявні у ньому проблеми і суперечності. Проаналізовано структуру інституту співучасті у злочині та її складові елементи: види співучасників, форми співучасті та кримінальна відповідальність за співучасть у злочині. Розкрито співвідношення інституту співучасті з іншими інститутами як Загальної, так і Особливої частини кримінального права. Сформульовано теоретичну модель нормативного закріплення інституту співучасті у злочині в тексті кримінального закону при його подальшому вдосконаленні. Для наукових співробітників, викладачів, здобувачів наукового ступеня доктора філософії в галузі права (кандидата юридичних наук), студентів, а також народних депутатів, суддів, прокурорів, слідчих, адвокатів та інших практикуючих юристів і всіх, хто цікавиться теоретичними проблемами кримінального права.