Нове видання про Євгена Чикаленка. Подяка Інні Старовойтенко

Фонди Одеської національної наукової бібліотеки поповнилися колективною монографією «Євген Чикаленко у модернізаційних процесах українського суспільно-економічного життя кінця ХІХ — початку ХХ століття» (Київ, 2025). Щиро дякуємо за подарований примірник упоряднику видання Інні Старовойтенко, старшій науковій співробітниці відділу джерел з новітньої історії Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України, кандидатці історичних наук та дослідниці спадщини родини Чикаленків.

У монографії аналізується місце та значення знаного українського громадського діяча, благодійника та видавця Євгена Чикаленка в національно-політичних та економічних процесах України кінця XIX – початку XX століть. Автори наукових статей, серед яких Інна Старовойтенко, Анжела Савченко, Юрій Митрофаненко, Віктор Козоріз та інші, простежують життєвий шлях Чикаленка, розкривають чинники, що формували його національні переконання, та висвітлюють його погляди на проблеми тогочасної України. Особливу увагу приділено головній справі його життя — газеті «Рада», яка стала важливим майданчиком для поширення українських ідей і відображення подій з різних регіонів. Також у книзі досліджено його стосунки з відомими діячами епохи та багатогранну діяльність у культурній та аграрній сферах. Усе це викладено на основі значного масиву джерел.

Наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття імперські утиски спричинили посилення українського національного руху в Наддніпрянщині. Цей рух набув рис організованої сили. Рушієм цього процесу стало «ідейне українство» — національно свідомі, освічені, талановиті й самодостатні українці, які глибоко усвідомлювали загрози українській ідентичності. Їхньою головною метою було зберегти українську націю, підтримати та організувати її життя, протистояти імперській русифікації. Ці діячі послідовно відстоювали національно-культурні права українців на всіх доступних публічних майданчиках, невтомно популяризуючи ідею самобутньої України.

Євген Чикаленко був одним із найяскравіших провідників цього процесу. Він належав до тих українців, які мало говорили й обіцяли, зате натхненно й сумлінно працювали на ниві національного відродження. Його ідейність була не декларативною, а дієвою: щороку вона втілювалась у масштабні видавничі проєкти, організаційну працю, благодійницькі справи, на яких трималося українське національне життя початку ХХ століття. Він любив Україну по-справжньому — не лише «до глибини душі», а й «до глибини власної кишені».

Чикаленко та покоління ідейного українства, до якого він належав, стали оберегами української національної ідентичності в умовах тривалої імперської окупації. Саме вони заклали міцний національний фундамент української державності 1917–1921 років, а відтак — і сучасної державності.

Свого часу ім’я Євгена Чикаленка було добре знане не лише в Україні, а й за її межами. Однак у радянський період його постать намагалися стерти з історичної пам’яті, оскільки його переконання суперечили ідеологічним засадам тогочасного режиму. Лише в незалежній Україні ім’я Чикаленка повернулося до наукових досліджень, енциклопедичних і довідкових видань, топоніміки. Сьогодні він — постать, яка важлива не лише для науково-культурного середовища, а й для тисяч українців, небайдужих до власної історії, національної ідентичності та прикладів подвижницького служіння українській справі.

Важливі моменти життя Євгена Чикаленка тісно пов'язані з Півднем України, зокрема з нашим містом. Навчаючись в Одесі (у пансіоні англійця Рандаля) та Єлисаветградській реальній школі (сидів за однією партою з Панасом Тобілевичем, майбутнім актором Панасом Саксаганським), а згодом на природничому факультеті Харківського університету, він завжди розмовляв рідною українською мовою. Саме в Одесі розпочалася його активна громадська діяльність: у 1894 році Чикаленко приєднався до місцевої української громади та її словникової комісії. Тут він знайшов однодумців серед таких відомих українців, як М. Комаров, І. Липа, Ф. Шульга, І. Луценко, С. Шелухин, І. Бондаренко, Л. Смоленський та інші.

Переїхавши до Києва у 1900 році та маючи за плечима значний досвід громадської роботи, Євген Чикаленко зосередився на українській національній справі. Він приєднався до Старої Київської громади, став співорганізатором перших політичних партій Наддніпрянщини та Товариства українських поступовців.

Наприкінці 1905 року Чикаленко заснував першу українську щоденну газету «Громадська думка». Після її закриття владою видання продовжило своє існування під назвою «Рада». Газета виходила до середини 1914 року і стала своєрідною соціальною платформою для українців, надаючи публічний простір для авторів, яких Чикаленко активно підтримував. Переконаний у важливості газети для українського суспільства, він присвятив виданню всі свої сили та ресурси, навіть попри її збитковість. Газета припинила свою діяльність під час Першої світової війни, але в 1917 році відродилася під назвою «Нова Рада». Чикаленко об'єднав навколо видання свідомих українців, включаючи й одеських діячів. Крім того, завдяки його зусиллям українці отримали не тільки першу українськомовну щоденну газету, а й «Історію України-Руси» Миколи Аркаса. Він також надавав фінансову допомогу письменникам і театру, підтримував низку громадських та політичних ініціатив, що сприяли поширенню національної ідеї.

На жаль, поразка національно-визвольних змагань змусила Євгена Чикаленка емігрувати. Спочатку він сподівався, що це буде тимчасово, але виявилося — назавжди. Останні роки життя видатного українського мецената й аграрія, чиї землі націоналізували більшовики, пройшли в бідності та недугах.

Запрошуємо до ознайомлення з книгою!

Матеріал підготовлено:
Веронікою Стягайло,
відділ краєзнавства «Одесика» ОННБ