Український театр в одеській пресі

У завершальний день роботи ХІІІ Всеукраїнської виставки-форуму відбулася презентація бібліографічного покажчика «Корифеї українського театру в одеській пресі». Праця присвячена одеській сторінці творчого життя М.К. Садовського, П.К. Саксаганського, М.К. Заньковецької.


Дата: 2012-05-30

  

Бібліографічний покажчик «Корифеї українського театру в одеській пресі» підготовлений головним бібліографом науково-бібліографічного відділу Оленою Нуньєс. Це представлення стало завершальним у серії презентацій під час виставки-форуму. Зі вступним словом виступила завідувачка науково-бібліографічного відділу, заслужений працівник культури України Лариса Бур’ян, яка, зокрема, нагадала, що цьогоріч очолюваному нею підрозділу виповнюється 80 років. Різними поколіннями бібліографів підготовлено за цей час більше 1,5 тис. покажчиків. 

 Вступне слово Лариси Бур’ян 

1975 року була заснована серія «Літературна Одеса». Вже вийшло 14 покажчиків цієї серії, які проливають світло на контакти з Одесою М. Коцюбинського, Л. Українки, І. Тобілевича та інших знакових для нашої культури діячів. Нова праця Олени Нуньєс присвячена історії українського театру, але витоки її саме у згаданій серії. Робота колеги стала черговим внеском у розширення бібліографічної бази України.

Олена Нуньєс

Про обставини, які передували цій роботі, розповіла автор, Олена Нуньєс:

- Моє заглиблення у тему розпочалося з перших днів роботи у бібліотеці, коли я отримала велику картотеку “Тобілевич у Одесі”, який, як відомо, тісно був пов’язаний з театром. Його постать розглядалася через призму драматургії у серії “Літературна Одеса”. Картотека налічувала близько тисячі карток, переважно рецензій на вистави. Тоді я замислилася, а який сенс давати читачеві лише бібліографію, чому не поєднати її з вибраними текстами? Це породило, за висловом академіка Пилипчука, мого наукового керівника, “нову якість бібліографії”. Погодьтеся, що дослідник, скажімо, у Чернігові чи Полтаві, якому фізично обмежений доступ до фондів бібліотеки, навряд чи задовольниться наявністю лише бібліографічних позицій. Для цього я привела у покажчиках, по можливості, повнотекстово, опис цих бібліографічних позицій. Такий підхід допомагає розкривати епоху у якій жили і творили ці діячі: що писали у періодиці, як грали актори, і найголовніше - як їх сприймали сучасники. Наша уява при цьому здатна скласти духовно-психологічний портрет особи, атмосферу епохи. Ось так, працюючи за планом - спочатку Карпенко-Карий, потім Кропивницький, згодом Старицький (хоч останній і менше пов'язаний з Одесою), я наближалася до теми театру. У процесі роботи над драматургами багато цікавого матеріалу лишилося незатребуваним. Щоб підготовити покажчик, мені довелося опрацювати близько 70 одеських періодичних видань. З кожним новим гастрольним приїздом українського театру до Одеси увага періодичних видань до цього мистецького явища зростала. Спочатку це був «Одесский вестник», «Ведомости одесского градоначальства», «Новороссийский телеграф», згодом додалося «Южное обозрение» та інші. Назагал, ця робота потребувала десять років копіткої праці.

Хоча я і не ставила перед собою таку ціль, але заглиблення у ці матеріали дають відповідь на ще одне цікаве питання, яке зараз перебуває у дискусійній площині: чи є Одеса містом української культури? Багато хто нині кричить, що українське тут нав’язане, що це штучне і т.п. І сьогодні це декларується на рівні влади (?!). Але є факти. Коли до Одеси приїздила українська трупа, зали інших театрів міста враз пустіли. Італійська опера не мала глядача, бо усі поспішали на українські вистави. Український театр викликав бурхливі емоції, на сторінках газет точилися дискусії. Але були й такі, хто зневажливо, упереджено і високомірно ставився до самобутньо українського. Давалися взнаки різниця виховання, різний рівень і якість сприйняття …

Наступна наша робота - це покажчик «Гоголь в Одесі», що охоплює одеську періодику з 1836 по 1917 роки. Уся вона повнотекстово розміщена на CD-диску, а це близько 400 сторінок. 

Під час презентації

Вихід покажчика і найближчі плани науково-бібліографічного відділу стали предметом обговорення у цій аудиторії.

Олександр Музичко, історик, публіцист: - Хотів би, перш за все подякувати вам за підготовку цього покажчика, а також висловити свою думку про його значення, і, зрештою, з приводу актуалізованих тут громадських питань. Повинен сказати, що подібні покажчики у науковій роботі завжди дуже допомагають. Дійсно, старі газети буквально розвалюються, з ними проблематично працювати. Звичайно, подібні покажчики є спонукальним, допоміжним матеріалом, тому що є епістолярна, мемуарна спадщина, і сумарно вони дозволяють скласти об’єктивне бачення процесів і явищ, що вивчаються… Зазначу, що виступи української трупи в Одесі потрібно сприймати не лише в плані культурному, але й громадсько-політичному, націотворчому. Тобто перетворенні українців з етнічної групи (куди дехто сьогодні прагне нас загнати) у націю. І український театр відіграв визначну роль у цьому. Він був популярним не лише серед українців. Наприклад, єврейський культурний діяч Лев Рудольфович Коган у спогадах про свої студентські роки під час навчання в Новоросійському університеті згадував, як втікав із занять з товаришами на українські вистави. З приводу захоплення українським навіть мав конфлікт зі своїм батьком. Можна згадати ще про толерантне ставлення до українського театру і Володимира Жаботинського, який підкреслював саме його націотворчу роль.

Такий покажчик лише зайве підтвердження того незаперечного факту, що в житті Одеси українці дійсно відігравали помітну роль на усі рівнях – від вантажників у порту і каменерізів до видатних інтелектуалів. Враховуючи власний досвід, вважаю, що цей покажчик можна доповнити періодом 1918 – 1920 роками, коли виникла театральна трупа імені Марка Кропивницького...

Тарас Максимюк, краєзнавець, колекціонер: - Дійсно, пані Олено, ви зробили подвиг, і ваше ім’я як науковця вже ніхто не викреслить з історії українського театру в Одесі. Можливо, що цю тему ви не залишите, захочете охопити ширше, включивши Миколаїв, Херсон, Акерман і Бессарабію. Підтримую Олександра, що бажано було б довести до 1920 року, коли радянська влада вже почала системно нищити прояви українського духу. Це період, коли в Одесі виникла театральна студія, а потім інститут імені Кропивницького, який після київського, став другим подібним учбовим закладом в Україні.

До вивчення цього періоду спонукає ряд інших обставин. У цей період газетний папір був значно гіршої якості, ніж у дореволюційний, і сторінки цієї періодики розкладається значно швидше. Але й по значенню: ті глядачі, що виросли на українському театрі, причому різних національностей, стали засновниками театральних шкіл і понесли культуру у маси, активізували громадський рух. Навіть у 1950-і роки одесити надавали перевагу українському театру. Там працював Василь Василько та інші представники вже нової театрально-артистичної генерації…

Ольга Барковська, головний бібліотекар: - Від імені відділу мистецтв дозвольте привітати нашу колегу з плідним результатом її десятирічної праці. Це дійсно чудова робота. Ми були свідками того, як Олена цілеспрямовано і наполегливо усе збирала по крупинках. Оскільки вона уміє і любить працювати, щиро захоплена тим, що робить, то сподіваюся, що ми побачимо вихід ще не однієї її наукової праці.


Переглядів: 3021