Таємниця впливу Шевченка на читача до сьогодні залишається не розкритою. У запропонованому дослідженні йдеться про різні буттєві рівні поета, які визначили постійну «актуальність» його текстів. Харизма Шевченка не піддається остаточному розумінню, тому судження про його твори вимагає виходу за межі звичних наукових категорій. Насамперед це стосується аналізу онтичного сюжету його поезій, що пов’язує буття народу з метою існування.

Творчість Тараса Шевченка розширює епістемічні межі науки, інтенсифікує проблему наукового пояснення, особливо коли йдеться про глибинну сутність страждання. Особа митця і його творчий акт розглядаються як інтерсеміотичні парадигми метафізики, філософської антропології, теології історії та герменевтики.