Віктор Франкл описує свій досвід ув’язнення у нацистських концтаборах і те, як його логотерапевтичні теорії допомогли йому й іншим полоненим пережити ті важкі часи. Ця страшна школа життя переконали Віктора, що його метод працює, і він ділиться ним у книзі. Автор зауважує, що ті в’язні, що змогли віднайти сенс і надію на майбутнє, легше переживали умови утримання, були у кращому фізичному й моральному стані й навіть допомагали іншим — «…вони є достатнім доказом того, що в людини можна відібрати все, крім одного, останньої зі свобод — вибирати своє ставлення за будь-яких обставин, вибирати власний шлях». Тож автор висловлює теорію, що відчуття мети прямо впливає на здоров’я людини.