«Справжня проблема, – писав Моріс Зундель, – не в тому, чи житимемо після смерті, а в тому, чи житимемо до неї». Важка й невиліковна хвороба дає можливість тому, кого вона вразила, сприймати сьогодення як скарб, роздумувати над минулим і з довірою відкриватися на завтра в усвідомленні, що кожний день є радше даром, аніж правом. На схилку життя важливо вивести на світло ті людські, духовні й релігійні цінності, котрі дають змогу повно прожити останню подорож, подорож із часовості у вічність. Завданням тих, які допомагають у цій подорожі, є бути ліками більше, ніж ліки давати, приймаючи й покращуючи різні внутрішні орієнтири того, хто прощається зі світом, і відкриватися на таїнство майбутнього.