Поезія, що об’єднує покоління: шевченківський лауреат Тарас Федюк у «Дивослові»

У час великих викликів, коли кожне слово має вагу, як ніколи раніше, ми знову звертаємося до літератури – як до джерела пам’яті, сили й національної гідності. У рамках Національного тижня читання «Арабески книжкових шляхів», ініційованого Українським інститутом книги, 18 червня цього року мовно-літературна вітальня «Дивослово» вкотре перетворилася на простір глибокого осмислення слова й пам’яті. Цього разу подія була присвячена творчості одного з найяскравіших сучасних поетів – Тараса Федюка, лауреата Національної премії імені Тараса Шевченка.

Ім’я Тараса Федюка добре знане в українському літературному просторі. Одесит, випускник філологічного факультету Одеського національного університету імені І.І. Мечникова, він пройшов шлях від поета-початківця ще в студентські роки до одного з найвпливовіших сучасних митців. Зовсім нещодавно учасники «Дивослова» мали нагоду особисто зустрітися з поетом на презентації його книги «Спогади», що відбулася в рамках «Інтелект-форуму» та виставки-форуму «Українська книга на Одещині». Ця мемуарна книжка стала своєрідним містком у минуле – до студентських років, перших кроків у поезії, до Одеси 1970-х і її культурної аури.

На зустрічі у вітальні викладачка Тетяна Ананченко поділилася власними спогадами про молодість автора, його поетичне становлення й ранній успіх.

Вона прочитала уривки з книги «Спогади», подарованої автором з теплим написом «на спогад про нашу молодість», а також відкрила для слухачів поетичні грані його творчості – із збірок «Халва», «Канабіс», «Кенотаф», «Чорним по білому», «Виднокрай», «Сліпий дощ».

Одеса має чим пишатися: серед її шевченківських лауреатів – Василь Фащенко, Борис Нечерда, Володимир Рудківський – Тарас Федюк посідає гідне місце як поет із власною стилістикою, глибоким філософським звучанням та живим зв’язком з рідним містом.

Вірші Тараса Федюка, які озвучували «дивословці», ще раз посвідчили геніальну тезу Ліни Костенко:

Поезія – це завжди неповторність,
Якийсь безсмертний дотик до душі!..

Далі учасники вітальні продовжили читання історичного роману у віршах Ліни Костенко «Берестечко». Особлива увага була приділена мовленнєвим особливостям тексту: авторським неологізмам, архаїчній лексиці XVII століття, фразеологічному багатству – тому живому джерелу, з якого і черпає силу українське слово.

Літературна вітальня «Дивослово» – це не просто зустрічі з книгою. Це – роздуми про нас самих, про національну пам’ять і мову як основу буття.

Щосереди о 11:00 в читальному залі Одеської національної наукової бібліотеки народжується новий діалог – між поколіннями, між епохами, між серцями.

Долучайтеся – з нами завжди цікаво, змістовно й натхненно!