АНДРІЙ КРАСНОЖОН: АРХІВИ НЕ ГОРЯТЬ

В Одеській національній науковій бібліотеці 7 квітня 2023 року під егідою Міністерства культури та інформаційної політики України пройшла Всеукраїнська науково-практична конференція «Культурна спадщина Півдня України у часи воєн: захист спадку минулого заради мирного майбуття», присвячена 79-й річниці звільнення Одеси від фашистських загарбників.

f-1.jpg

Співорганізатор та учасник конференції Андрій Красножон, доктор історичних наук, ректор Південноукраїнського національного педагогічного університету імені К. Д. Ушинського, люб’язно погодився відповісти на запитання журналіста для нашого сайта.

- Пане Андрію, ваша сьогоднішня вельми пізнавальна та певною мірою сенсаційна доповідь присвячена питанню вивезення культурної спадщини з музеїв та бібліотек Одеси під час румунської окупації в 1941–1944 рр. Чому ця тема вас зацікавила?  

 - Почалося з того, що 3 - 4 роки тому ми з колегами знайшли архів румунської трофейної служби, яка була організована окупаційною владою в Одесі. Трофейна служба працювала з листопада 1941-го до середини вересня 1942 року та складалася з кількох підрозділів, одним з яких була так звана музейна команда, яка мала назву «Організація Z.1» - промовиста назва, яка асоціюється із сьогоденням. Ми були шоковані, коли дізналися, що люди, котрі займалися вивезенням музейної культурної спадщини з Одеси до Румунії, були дуже відомими, світового рівня, дослідниками. Серед них - Раду Вулпе, Мірча Петреску-Димбовіца, Пауль Нікореску (він також був мером окупованого Аккермана та багаторічним дослідником античної Тіри) та інші. Під час ознайомлення з архівом з’ясувалося, що ці знані науковці працювали на режим Антонеску.

В Одесі нерідко можна почути, що всім, окрім євреїв, «при румунах жилося добре», такий собі усталений міф. Так, справді, відкривався дрібний бізнес, кустарні промисли. Румунія зробила Одесу столицею Трансністрії. І я також частково був заручником того міфу, однак далеко не все було добре. Виявилось, що Одесу румуни почали грабувати ще з першого місяця окупації. Вся Одеса була єдиним суцільним трофеєм – з міста вивозилися різні матеріальні цінності, навіть трамваї та рейки. А румунські  музейники власне вивозили від нас те, що їм здавалося найбільш цінним.

З бібліотек Одеси було вивезено понад 8000 томів, принаймні тих, які ми сьогодні ідентифікували. Пограбовані були не лише найбільші одеські книгозбірні, але й деякі приватні. Переважна більшість вивезеної літератури - або дореволюційна, або професійна література радянського періоду, вивозилася під замовлення.

f-2.jpg f-3.jpg f-4.jpg

- Сьогодні ви презентували велику книгу, написану у співпраці з румунськими науковцями. Чим вона особлива?

- Книга «Археологія, історія та політика у Трансністрії 1941-1944 рр.» написана мною у співавторстві з румунським археологом Раду-Александру Драгоманом.

Це дослідження розглядає офіційну політику, яка проводилась щодо культурної спадщини на території «румунської» Трансністрії в 1941-1944 рр. режимом Антонеску.

У несподіваному світлі представлена політична інструменталізація археології під час Другої світової війни в контексті Голокосту. Ця тема – одна з найчутливіших, оскільки піддає ревізії офіційний імідж румунської археологічної науки. Книга містить величезний обсяг документів з архіву Інституту археології ім. Василя Пирвана Румунської академії наук у Бухаресті, низку фотоматеріалів та важливі дані, знайдені в Одеському обласному Державному архіві.

Це фоліант на двох мовах. Більшість сторінок виидання - архів трофейної служби, який було знайдено. Я наполягав на тому, щоб видати саме архів, бо з ним ще працювати й працювати, адже в архіві велика кількість недослідженого. Чому, власне, це контекстна книжка? Бо вона є натяком нашим російським «колегам»-науковцям, що, як вони звикли казати: «ничто не забыто – никто не забыт!». 80 років минуло – архів знайдено! Архів дуже точний, прискіпливий, зроблений з німецькою педантичністю: найменування, опис, назва, куди що поїхало, як розподілялося потім у Румунії.

-  Які уроки часів Другої світової війни у контексті захисту культурної спадщини є актуальними для нас сьогодні?

- По-перше, те, що румунські вчені намагалися приховати, щоб не нашкодити своїй подальшій повоєнній кар’єрі, спливло на поверхню, адже архіви не горять. Усі імена причетних сьогодні обговорюються, ми про них знаємо. Плями на їхніх біографіях уже будуть. Через те їхня академія наук забороняла моєму співавторові видавати цю книжку за межами Румунії, а в самій Румунії також радили не поспішати, щоб не ворушити пам'ять мертвих.

По-друге, всі росіяни, які брали участь у вивезенні цінностей з музеїв Херсона, Мелітополя (де скіфське золото), можуть розраховувати однозначно на посмертну недобру пам'ять. Усіх знайдемо й імена усіх опублікуємо. В наш час Інтернету й тотальної фіксації нема шансу вийти незаплямованими тим, хто співпрацював зі злочинним режимом Путіна.

Ті грабунки, що відбувалися в Херсоні, не йдуть у жодне порівняння з професійною, хірургічно точною, дуже обережною стосовно експонатів, роботою румун в Одесі. Саме через те, що це робили не військові чи випадкові люди, а науковці, ми знаємо, куди що поїхало. Зараз наші дослідники можуть поїхати до Ясс чи Бухареста і шукати там за списком потрібні документи. А з Херсона все вивозилося у варварський спосіб. Не було там жодних комісій, чи трофейних служб, було просто кричуще грабіжництво - і все. Це завдало непоправної шкоди колекціям, бо ми достеменно не знаємо, де все нині знаходиться (навіть якщо будуть реституції), бо все розтягнено по «неозорій країні» аж до Владивостока. Багато що, ймовірно, осіло в приватних колекціях.

Ми не повинні повторювати помилок радянської влади при роботі, яка нас чекає попереду. Слід створити адекватний, чітко працюючий орган, який би займався пошуком і реституцією культурної спадщини та нашого надбання на території Російської Федерації після нашої перемоги.

f-5.jpg f-6.jpg

- Пане Андрію, ви в душі археолог, свого часу я писав про ваші розкопки в Аккермані. А як воно бути ректором?

- Суєтно. Цікаво, та все ж суєтно. Відволікає від наукової роботи, але що поробиш. Ми займаємося педагогікою, а ви знаєте, що сьогодні це стратегічна спеціальність. Ми бачимо по Херсону, по Запорізькій області, що після приходу окупаційних військ вони одразу завезли окупаційних вчителів, які почали перевчати, переформатовувати на свій лад українських дітей. Отже, вчитель – це стратегічна спеціальність.

Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К. Д. Ушинського - це мій рідний навчальний заклад. Сьогодні наш університет працює на потужностях майже довоєнного рівня, незважаючи на складнощі воєнного часу, які ми намагаємось успішно долати.

- Як почалася ваша співпраця з Одеською національною науковою бібліотекою?

- 1996 року я починав працювати у залах цієї славетної бібліотеки як студент. Працював з археологічними описами Стемпковського, завдяки яким сьогодні продовжуються археологічні розкопки в Одесі на Приморському бульварі. Дуже приємно, що ваша бібліотека працює, дуже приємно, що ви сьогодні робите важливі речі для Одеси, яка потрохи оговтується, приходить до тями після шоку, який ми отримали на початку війни.

- Про вашу книжку «Десять розмов про давню історію України».

- «Десять розмов» - це унікальний проєкт, цикл, який виходить у харківському видавництві «Фоліо». Це наша розмова про історію з Олександром Красовицьким, директором видавництва. Вона складатиметься з двох частин. Вже вийшла перша частина, де йдеться про давню історію України, друга ж буде присвячена періоду Середньовіччя та Нового часу. Це такий науково-популярний «лікнеп».

- А чи важко академічному науковцеві писати популярну книгу?

- Ні, не важко, бо, по-перше, книжка писалася у форматі розмови: Красовицький наводив на тематику, а я ж викладач, мої відповіді формувалися моїм уявленням про те, що зазвичай цікавить студентів, і я вибудував свою частину розмови таким чином, як би я відповідав на запитання своїх студентів-істориків. Студенти мені такий фідбек (відгук) давали, результат від прочитаного. Вони казали, що ця книжка стане в пригоді саме з першого курсу, бо вона структурує мозок майбутнього історика.

- Насамкінець, про ваші творчі плани, а може, й майбутню книжку.

- Творчі плани - продовжити археологічні розкопки на Приморському бульварі в Одесі у пошуках Хаджибейського замку. Ми не завершили цю роботу, там ще працювати й працювати.

- Щиро дякую за розмову, пане Андрію!

                                                         Розмовляв Володимир Геник.

Створено: 13.04.2023
Оновлено: 14.04.2023
Переглядів: 1232




© 2023 Одеська національна наукова бібліотека. Всі права захищено. При використанні матеріалів посилання на офіційний веб-сайт Одеської національної наукової бібліотеки обов'язкове.