До 120-річчя Валер’яна Підмогильного

foto-2.jpeg

До 120-річчя від дня народження Валер’яна Петровича Підмогильного підготовлено книжково-ілюстративну виставку «Врятоване від забуття», на якій представлені твори письменника і перекладача, що побачили світ майже 100 років тому.

Своїми думками про Валер`яна Підмогильного поділилася головний бібліограф ОННБ, заслужений працівник культури України Єфімова Анна Іванівна. 

На Байковому кладовищі Києва, у віддаленому закутку, затіненому гущавиною дерев та кущів, стоїть скромний невеликий обеліск. На ньому – профілі жінки, чоловіка і юнака: це сім’я видатного українського письменника Валер’яна Підмогильного, чиє 120-річчя від дня народження відзначаємо ми в цьому році. Але в цій могилі, де поховані дружина і 19-літній син Валер’яна Петровича, самого письменника немає: він розчинився у холодній безвісті сумно знаного Соловецького концтабору восени 1937 р., розстріляний разом з українськими митцями і науковцями, цвітом української нації.

Творче життя письменника тривало лише п'ятнадцять років: зовсім молодим, тридцяти чотирилітнім, він був силоміць вирваний з літературного процесу і взагалі ізольований від суспільного оточення. Залишилося кілька збірок оповідань, повістей, два романи і чимала бібліотека перекладів з французької класики (Вольтер, Д. Дідро, В. Гюго, О. Бальзак, А. Доде, Г. Мопассан, П. Меріме, А. Франс), про які академік О. Білецький ще наприкінці 20-х років сказав, що ними «сміливо може пишатися українська література…»

foto-9-1.jpg

Валер'ян Підмогильний (у центрі зліва) й учні ворзельської школи, 1921

Джерела, які сформували неординарну особистість Валер’яна Підмогильного, були, насамперед, і вплив матері, від якої він отримав добірну та розмаїту мову, і органічна й глибока любов до історії рідного краю, і потяг до минулого рідної землі.

Національне закорінення Підмогильного було характерним для більшості письменників України першої пореволюційної фаланги – це була історична закономірність культурного відродження народу. А от те, що двадцятилітній сільський хлопчина у час ще не стихлої громадянської війни здійснює переклад роману «Таїс» А. Франса і пропонує його київському видавництву зі своєю передмовою, - це видається непересічним навіть сьогодні, через 120 років. І справа не тільки в тому, що Валер’ян Підмогильний ще з часів навчання у реальному училищі відмінно знав французьку мову, а в основному в тому, що в творах видатного майстра А. Франса юнак знайшов психологічну домінанту свого світосприймання, яке відзначалося самозаглибленістю і реалістичністю зі скептичним забарвленням. Тут бере початок одна з ключових ліній ідейно-естетичного формування творчості Підмогильного. Від перших ще юнацьких справ він поволі, але неухильно виходив на шлях психологічного реалізму, який в класичній українській прозі утверджували М. Коцюбинський, В. Стефаник, Л. Українка, В. Винниченко. Осмислюючи новаторство молодої прози ХХ ст., Іван Франко відзначав, що нове тут криється не в темах, а в способі трактування цих тем письменниками, в умінні бачити і відчувати життєві явища. «Для них головна річ – людська душа, її стан, її рухи, в таких чи інших обставинах, усі ті світла і тіні, які вона кидає на ціле своє окруження за залежно від того, чи вона весела, чи сумна».

Оце прагнення відчувати стан і рухи людської душі й було провідним для молодого письменника Валер’яна Підмогильного. Він одразу взяв приціл на найвищу вершину творчості і пізнання особистості, яка болісно шукає себе, гостро осмислюючи навколишній світ, зазнає поки що більше поразок, ніж перемог, але таки хоче пізнати глибину свого єства і відчути себе органічною часткою великої системи буття. Він зображував сучасників у суперечностях матеріального й духовного, в стані елементарного бажання погамувати голод, утриматися від морального збочення, не втратити гідності мислячої істоти. Такими були оповідання, написані на початку 20-х років, – «Собака», «В епідемічному бараці», «Проблема хліба», «Син». Про це пише він і в кінці 20-х років в новелах «Історія пані Ївги», «Військовий літун», «Сонце сходить», головні герої яких – інтелігенти, котрі усвідомлюють моральну провину за колись ситий добробут і ведуть відчайдушну боротьбу за сприйняття нового життя.

Підмогильний вважав, що література може бути справжньою лише тоді, коли вона кластиме в основу актуальні національні проблеми, а у формі прагнутиме рівня світових здобутків. І в цьому прагненні він був не одиноким. Поряд з ним стояв і Микола Хвильовий, і неокласики на чолі з Миколою Зеровим, і члени угруповання «Ланка» - «МАРС» (Майстерня революційного слова), і Михайло Могилянський. Всі ці письменники і поети прагнули свідомо творити нову, пролетарську літературу. Всі вони не ілюстрували життя агітками, а пізнавали саму людину з її багатовимірним сприйняттям світу.

foto-3.jpgУ 1922 р., в Харкові, у видавництві «Всеукрлітком», вийшла повість В.П. Підмогильного «Остап Шаптала», в якому на повний зріст повстала проблема міста і села. Герой повісті, виходець із села, здобувши у місті освіту й працю, все ж почувається незатишно в атмосфері байдужості до окремого індивіда, карається моральною провиною перед тими, хто дав йому можливість вийти «в світ». «Остап Шаптала» - один з перших творів великої форми в українській післяреволюційній пресі.
foto-4.jpg
У 1925 р. в Києві, у Державному видавництві України, було надруковано оповідання «Син». Підзаголовок оповідання говорить про те страшне лихо, яке прийшло на нашу землю, про мільйони смертей, про людські страждання, про муки чоловіка, на очах якого згасає його мати від голоду… Оповідання «Син» – одне з кращих в українській літературі про голодне лихоліття початку 20-х років.
foto-5.jpgЗбірку оповідань «Проблема хліба», надруковано у 1927 р. в Києві, у видавництві «Маса». Вона сповнена відчуттям людського приниження перед «проблемою хліба! В прямому розуміння цього поняття. Це оповідання про страждання розгублених людей, забутих всіма, які перебувають в страшному полоні голоду і безвиході. Не можна без сліз читати оповідання «Третя революція», в якому завідувач дитячого будинку розповідає про те, як 30 дітей жебракують по мусту, годуються з смітників, варять стерво. За останній тиждень померло четверо, на цингу захворіло дев’ятеро». А ті, що лишились живими, просять дорослих: «Поможіть нам. Нам холодно, ми босі. Ми дуже хочемо їсти…»
foto-61.jpgfoto-62.jpg

Місто : РоманВалер'ян Петрович Підмогильний; упоряд. Лариса Федорів. – Львів : "Червона калина", 2002. – 312 с.

Найвідоміший твір Валер’яна Підмогильного – роман «Місто». Виданий у 1928 році у Києві (видавництво «Книгоспілка»), він повернувся до нас у 1989 році (видавництво ЦК ЛКСМУ «Молодь»), а потім у 2002 та у 2004 рр. (Львівське видавництво «Червона Калина»). Це психологічний твір, який розповідає про те, як прагнула селянська молодь сама «вийти в люди», здобуваючи колись недосяжну науку; про необхідність усунути антагонізм між містом і селом. Валер’ян Підмогильний чуттям художника вловлював отруйні метастази в душах людей і намагався застерегти від них молодий організм української державності.

foto-7.jpgЦя ж ідея знайшла втілення в останньому романі письменника – «Невеличка драма» (1929 р.). За фабулою новий твір подібний до «Міста». Але за проблемою «місто-село» Підмогильний здійснює проникнення в пізнання людини як самодостатньої величини, зі своїм мікро– і макро світом, де панує одвічний конфлікт між почуттям і інтелектом. Письменник прагне пізнати людину не лише в психологічному, а й філософському осмисленні, показати її в діалектичному єднанні й боротьбі суперечностей.
foto-8.jpg
Прекрасним видання, яке знайомить читача з творчістю письменника від початку 20-х років ХХ ст. до його загибелі на Соловках у 1937 р., є книга «Валер’ян Підмогильний: оповідання, повісті, романи», яка вийшла в Києві у видавництві «Наукова думка» в 1991 р.

Створено: 02.02.2021
Останнє оновлення: 03.02.2021
Переглядів: 574




© 2021 Одеська національна наукова бібліотека. Всі права захищено. При використанні матеріалів посилання на офіційний веб-сайт Одеської національної наукової бібліотеки обов'язкове.