Подібні концерти цікаві тим, що на противагу святковим, програма яких побудована винятково на популярній музиці, вони завжди несуть відкриття. Як правило, пропонуються твори, які в Одесі або ж не виконувалися, або звучать дуже рідко. Того вечора увазі меломанів були запропоновані бравурна і драматична увертюра Вебера до опери «Евріанта», лірично-пристрасна Симфонія № 7 Сергія Прокоф’єва (остання серед симфонічних творів митця) та Концерт № 5 для скрипки з оркестром бельгійського композитора Анрі В`єтана.
Без перебільшення, концерт В`єтана у виконанні Богдани Півненко став родзинкою програми. Солістка, як завше, продемонструвала блискучу гру, підкоривши одеситів артистизмом, точністю і легкістю виконання, й тією пристрасністю та глибоким зануренням в образний світ виконуваного твору, які виявляють справжній талант музиканта.
Наскільки можна судити, у залі переважала підготовлена публіка, у більшості – викладачі та студенти музичних закладів міста, і, відверто кажучи, мені особливо подобаються подібні концерти (де, наприклад, відсутні оплески після кожної частини твору). До речі, згаданий концерт примітний тим, що усі три його частини виконуються без перерви. Це вимагає великих зусиль від соліста. Особливо, на мою думку, захоплюючою була сольна партія другої частини концерту. Місцями виникало враження, що звучить не один, а два струнних інструменти. Талант Богдани високо цінують такі видатні сучасні українські композитори, як Мирослав Скорик і Валентин Сильвестров. Останній відгукується про неї, як музиканта світового рівня. Це виконавиця, яка своїм прочитанням твору може змусити по-новому подивитися на власне дітище навіть його автора (як у випадку з Четвертим концертом Скорика). Нагадаю, що Півненко є донькою видатного художника Івана Марчука. Тож вислів: «Природа на дітях відпочиває» не витримує критики.
Сповнений романтичної схвильованості, вогненно-ліричний Концерт № 5 В`єтана належить до вершин скрипкового мистецтва. Він написаний композитором (до речі, першокласним скрипалем) у 1858-1859 роках для конкурсу Брюссельської консерваторії як п’єса-тест для її студентів. Цей концерт є знаковим. Роберт Шуман писав: «Коли ми говоримо про Вьєтана, мимохіть думаєш про Паганіні». <…> Я би перефразував: «Коли ми говоримо про Півненко… мимохіть думаєш про Вьєтана і Паганіні». Богдана вкотре підтвердила своє реноме «Паганіні в спідниці». Ми ніколи не дізнаємось думки В`єтана про його Концерт № 5 для скрипки з оркестром у виконанні Півненко, але ми були свідками того, що перед сценічним виходом Богдани перші і другі скрипки НОФО шанобливо зайняли свої місця лише тоді, коли артистка з’явилася на сцені…
Богдана тримається природно. Принагідно зазначу, що довга сукня особливо їй пасує, підкреслюючи стрункість і гнучкість стану, виразного під час натхненної гри. Поглинання музикою не виключає дилеми «артист-зал»: незважаючи на те, що під час виконання артист цілковито в полі музики, настають моменти контакту із залом…
Великий зал філармонії того вечора був заповнений лише наполовину – це приблизно відповідає місткості Колонного залу імені М. Лисенка в Києві. Нагаю, що зал Одеської філармонії серед подібних концертних майданчиків є найбільшим в Україні (1200 місць). Думаю, що артистці бракує реклами, особливо тут, на Півдні. Зазначу, що це лише третій виступ скрипальки в Одесі, але Богдана Півненко вже має своє коло шанувальників. Вперше вона демонструвала своє мистецтво перед одеситами у 2001 році, а минулоріч виступала на одеській сцені з вищезгадуваним Четвертим концертом Мирослава Скорика. Тоді НОФО диригувала Оксана Линів, яка запропонувала Хобарту Ерлу концертну програму винятково з творів українських композиторів. Для артиста-гастролера важливо періодично нагадувати про себе певній аудиторії.
Володимир КУДЛАЧ
Читайте також:
Вогненно-лірична скрипка // Чорномор. новини. - 2016. - 4 лют. - Режим доступу: http://chornomorka.com/archive/a-6935.html
Інші публікації: