Віртуальна галерея «На Херсонській»
Міфологеми Віктора Павлова
Творчість одеського нонконформіста, «останнього із могікан андеграунда», Віктора Павлова, презентує нині галерея НТ-арт (Лідерсовський б-р, 5). Твори художника іронічні, епатажні й щирі. Вони здаються водночас і класичними, і наївними, і незграбними й вишуканими, модерними та архаїчними.
Віктор Павлов добре відомий одеситам, у нього є своє коло цінителів, його люблять, а кого любиш, то, певною мірою, привласнюєш, вважаєш частинкою себе, відповідно, і розумієш предмет любові по своєму. Було цікаво спостерігати, як під час відкриття виставки мистецтвознавці, колекціонери і особи не дуже наближені до мистецтва у змагальному режимі характеризували персону і творчість художника, який сторониться угруповань і спілок, і дійсно є неповторним, феноменальним явищем на горизонті сучасного мистецтва Одеси і України.
Творчість Павлова своєрідно акумулює через індивідуальний досвід естетику і філософію архаїки, античності і Ренесансу, християнську міфологію і концепцію фройдівського вчення психоаналізу. Віктор Павлов не сприймає час лінійно, усі епохи у нього переплітаються із сучасністю. У минуле художник вживається, осягаючи тип мислення і цінності попередніх епох. Він сприйняв ренесансну концепцію художника-універсала, який не знає обмежень у своєму прагненні пізнання світу: філософія, література, історія, психоаналіз, дарвінізм, музика – це далеко не повний перелік сфер інтересів цієї людини неспокійного, допитливого розуму. Але провідним залишається мистецтво. Давню суперечку митців Павлов вирішив на користь живопису.
Результатом такої всеїдності є його полістилістичність: експресіонізм і символізм, пуантилізм, примітивізм, бароко, нонконформізм, концептуалізм, актуальне мистецтво, південна (одеська школа) – це система координат і арсенал засобів живописця, який, здається, «не визнає ніяких координат». Охоплення різних епох, симбіоз напрямків, течій і стилів, що пройшли крізь призму темпераменту і дух митця, у результаті дають нову якість мистецтва. При цьому воно живе, бо, як і музика, зберігає емоцію. Єдине, на чому не зробили акцент виступаючі, так це на дивовижній якості Павлова-колориста. «Колорит його «венеціанських» картин вражає багатством і насиченістю, тональною цілісністю; предмети – оптимальністю сприйнятого світла, скульптурною дотичністю і енергетикою» – це цитата із моє статті про твори Віктора Павлова із газети «Думська площа), презентованої в Морській арт-галереї 2009 року. 2010 року персональна виставка була також у музеї сучасного мистецтва Одеси, у якому нині зберігається одна із версій «Da Vinci». За силою пристрасті, експресії роботи Павлова можна порівняти з полотнами Тінторетто, Ван-Гога чи нашого Юрія Коваленка.
Віктор Павлов динамічний художник. Коло образів, індивідуальна міфологія перетерпіли зміни. Якщо раніше у композиціях монументального плану переважала тема боротьби темних і світлих сил («ящури» і Орфей, і т.п.), то сьогодні у більш камерних творах художник повернувся до традиційної європейської міфології часів античності та християнства, часто сприймаючи їх через вчення Ч. Дарвіна і З. Фройда. Живопис його чуттєвий і підкреслено еротичний, часом хворобливо-еротичний. Нереалізовані бажання, що живуть у «підкорці», сублімуються на полотні. Іронії у сприйнятті традиційних цінностей часом автору замало, і він вдається до епатажних приймів, у деяких випадках доходячи до цинізму. Але робить це так по дитячому, і з таким захопленням, що подібна інтерпретація не викликає протесту («Бах і Христос», «Непорочне зачаття» та ін.).
Сильне враження справляє полотно раннього періоду – «Ленін у Смольному». Перед нами агресивний, потворно-кармінний гермафродит, у череві якого лик Леніна. Під «серпасто-молотастими» стягами ця жахлива люмпен-істота, що «оплодотворилася» вченням «вождя», виклично-переможно цілить із лука у жовто-синю мішень. Наголошую, твір написаний 1990 року. Мистецтво Павлова демонстративно-дієве. Якоюсь мірою і сама творчість художника має руйнівну силу, яка спрямована проти того, що не відповідає його власній природі, уявленням, світогляду. Таким чином через мистецтво він досягає внутрішньої свободи…
Ще одне полотно, яке визначає у наших культурно-часових межах поняття «актуального мистецтва» – твір художника «Вигнання селенів із жіночої обителі». На дальньому плані силует монастиря, на першому плані розгніваний жіночий натовп, який виганяє козлоногих селенів із монастирського подвір’я, що буяє весняним пробудженням. Це ніби маніфестація боротьби з самими собою, з власною природою. Не берусь далі коментувати цю роботу, написану автором цьогоріч, лише зазначу, що вона привернула увагу присутніх. Це один із тих творів, що зачіпає. Усього ж експозиція галереї включає 27 нових полотен митця, написаних, переважно, у 2011-2012 роки.
Насамкінець зазначу, що з нагоди виставки галерея НТ-Арт випустила якісний (як усе, що виходить друком у Анатолія і Наталії Димчуків) каталог живописних і графічних творів митця зі вступною статтею художника Ігоря Гусєва. Хоча виставки Віктор Павлов проводить не часто, але, у більшості випадків вони вінчаються виходом повноцінних каталогів. Останній такий був підготовлений Морською арт-галереєю. Тож художник може вважати себе щасливим, бо не лише самореалізувався – його помітили й гідно оцінили сучасники. А це вже, даруйте за високопарність, заповіт для нащадків.
Володимир КУДЛАЧ