За рік, також у вересні, світова громадськість відзначатиме 450-річчя від дня народження її автора – одного із найяскравіших італійських живописців епохи Бароко, «несподіваного й екстравагантного» Мікельанджело Мерізі да Караваджо (1571-1610). Наближення цієї події відчувається і в Україні – знову стала актуальною тема реставрації і повернення в Одесу знакового твору великого майстра, про що йшлося під час цьогорічної вересневої зустрічі в Одесі Президента України з директором музею. 

Минуло майже п’ять років з моменту публікації на сторінках всеукраънськоъ газети «День» та обласного часопису "Чорноморськы новини" інтерв’ю зі співробітниками одеського музею на цю тему, яка мала помітний резонанс (1.01.2016).

У 2015 році Одеський музей західного і східного мистецтва (ОМЗСМ) очолив Ігор Пороник, для якого питання повернення картини в музей стало справою і професійного обов’язку, і честі. Ігор Борисович люб’язно погодився розповісти про те, як обстоять справи з шедевром Караваджо на даний момент:

  • Нагадаю, що у вересні 2010 року картина була передана на відповідальне збереження до Національного науково-дослідного реставраційного центру України (ННДРЦУ). Фактично діяла заборона на її реставрацію як речового доказу під час судового провадження. Програма була така: спочатку завершити судове розслідування (якому кінця-краю немає), а потім вже реставрувати полотно. Ми витратили чимало часу і здоров’я, щоб домогтися від суду можливості проведення реставраційних робіт паралельно із судовим процесом, адже був експертний висновок про стан картини на момент її виявлення. Зрештою, у березні 2018 року ННДРЦУ отримав дозвіл суду на проведення реставрації. Працівники реставраційного центу увесь цей час не сиділи склавши руки – вони розробили детальну програму необхідних заходів і робіт і, за сприятливих умов, одразу приступили до реставрації картини.

  • Тож справу гальмувала позиція судді?

  • За ці десять років змінилося вже чотири судді. Ситуація виявилася непростою. Рішення суду щодо заборони реставрації як такого не було, але без письмового дозволу цієї інстанції працівники ННДРЦУ на такі роботи не зважувались. Після нашого інтенсивного «бомбардування» у різні інстанції – куди я тільки не писав! – у 2017 році змінився суддя, і, природно, процедура провадження. Виходить, потрібна була добра воля і пильна увага з боку громадськості, певний тиск, якщо хочете.

  • Щодо звернень, будь-ласка, конкретизуйте.

  • Протягом 2015-2018 років були звернення до генерального директора ННДРЦУ; голови Національного комітету ІСОМ – міжнародної музейної інституції; голови Музейної ради України;неодноразово до голови та судді Подільського районного суду м. Києва та ін. Як було сказано, два роки тому такий дозвіл нарешті отримали. Це було навіть не рішення суду, а лист на ім’я генерального директора реставраційного центру.

  • Можна стверджувати, що з центром реставрації у цій ситуації виник ефект синенергії.

  • Так, безперечно, адже у більшості випадків наші позиції співпадали. Ми були присутніми під час судових розглядів справи і висловлювали зацікавленість у пришвидшенні реставраційних робіт. Усі ці роки пошкоджений твір зберігався у належних умовах. Однак, у нашого музейного реставратора Ольги Куцан була тривога (яку ми поділяли) за стан твору, адже німецькі реставратори з розрахунку на негайні роботи з порятунку шедевру використовували синтетичні засоби для тимчасових наклеювань, пов’язаних із транспортуванням. Те, що пошкоджений твір лежить і його не чіпають, ще не означає, що з ним нічого не відбувається. Маю на увазі хімічні реакції ґрунту, фарби та лаку, стан дубльованого, вірогідно у ХIХ століті, полотна, який на той час не було натягнуто на підрамник. Розумієте, твір Караваджо для нашого музею те саме – як, наприклад, «Джоконда» для Лувру, і не лише для одеситів, а й України…

  • На відміну від дублінського варіанту, одеська картина створена, наскільки дозволяють судити наявні факти, раніше. Питання атрибуції залишається дражливою темою. Про автентичність твору говорили ваші попередники Людмила Сауленко і Володимир Островський.

  • Наша програма дій три етапна: фізичне повернення викраденого артефакту, реставрація і повернення картини в Одесу та утвердження доброго імені картини – донесення світові авторства Караваджо. Людмила Лук’янівна Сауленко була права, адже рентгенівські знімки показали багаторазові переписування полотна, напружені авторські пошуки композиції, ракурсів, на відміну від дублінської живописної версії. З 1600 року Караваджо на певному етапі вдавався до гравірування на полотні, які є на нашому полотні. На це вказують і хіміко-технологічні дослідження використаного полотна, пігментів і фарб. Також не секрет, що старі майстри робили авторські повтори своїх найбільш вдалих робіт. Непереконлива й версія, що наш твір є пізнішою копією Джованні ді Атілли на замовлення власника картини, рідного брата Кіріако Маттеї – Аструбале. Адже, згідно із знайденим записом у «бухгалтерській книзі», ді Атілла отримав усього 12 скудо, яких навіть не вистачило б на дорогі фарби, необхідні для написання картини такого розміру.

  • Наскільки відомо, у питанні атрибуції полотна ви вийшли на новий рівень.

  • У нас, на відміну від колег із Дубліна, встановилися партнерські відносини з італійськими спеціалістами, зокрема, доктором мистецтвознавства університету Феррари Наталією Чечиковою (Nataliia Chechykova), реставратором та істориком, професоромДжулією СільвієюГія (Julia Sylvia Ghia), професором, нині директором Galleria Borghese Франческою Каппелетті (Francesca Cappelletti), провідним експертом творчості Караваджо (галерея має одну з найбільших колекцій творів Караваджо; при ній діє неурядова установа – CARAVAGGIO RESEARCH PROJECT – Інститут Караваджо. – В.К.). У 2009 році Джулія Гія була задіяна у програмі «400 років без Караваджо», у результаті чого ґрунтовно досліджено понад 20 робіт майстра. Ці напрацювання лягли в основу двотомного видання, яке містить наукову базу для атрибуції нововиявлених творів Караваджо. Кілька примірників цього видання подаровано українським установам.
    У липні 2019 рокуназвані фахівці відвідали реставраційний центр у Києві. Зазначу, що Дж. Гія і Н. Чечиковає авторами глибоко аргументованої наукової статті «La storia delpresunto Caravaggio di Odessa inrestauro a Kiev», яка розвінчує міф про «несправжність» нашої картини. Адже до 1990 року, тобто до моменту виявлення головним хранителем Національної галереї Ірландії Серджіо Бенедетті варіанту названої картини Караваджо, ніхто не ставив під сумнів автентичність нашого експонату.
    Не так давно тема участі італійських спеціалістів у дослідженні картини «Взяття Христа під варту» була предметом розмови під час зустрічі з послом Італії в Україні, нашим другом паном Давіде ла Чечілія. У разі закінчення реставрації і повернення картини в музей, італійські спеціалісти готові надати можливість виставити і досліджувати твір в Італії. Більше того, італійці були готові взятися за реставрацію пошкодженої картини, однак виникла делікатна ситуація, адже наші реставратори вже працювали з роботою Караваджо у 2006 році, і центр має спеціалістів відповідного рівня. Зазначу, що й італійські гості, зокрема, Джулія Гія високо оцінила роботу наших реставраторів і умови (окремо обладнане приміщення) в яких картина знаходиться. Центр працює вже 80 років! Крім того ще діє заборона на вивезення артефакту. Тому цю ідею було відкинуто.
  • Та обставина, що ситуація з твором італійського майстра різко змінилася на краще – це вияв політичної волі, чи логічність багаторічних напрацювань?

  • У декого виникла підозра, що реставрацію «підганяють під дату». Це нісенітниця, адже ми не будемо на шкоду картині прискорювати цей процес. Завершення реставрації має відбутися відповідно до технології процесу. Основна трудомістка робота була виконана ще у липні минулого року. І ще рік попереду, тому є час для проведення реставрації без порушення технології.
    Зазначу, що згаданий візит італійців до Києва і хід реставрації є темою № 1 у музейних колах, і не тільки України. Успішне поновлення одного із видатних творів Мікеланджело Мерізі да Караваджо, 450-річчя якого світова громадськість відзначатиме наступного року, є предметом престижу для нашої країни, її гідного перебування в європейській культурній спільноті. Більше того, коли у 2018 році ми виставили в Мілані нашого Хальса, то отримали від італійських колег пропозицію експонувати «Взяття Христа під варту» у 2021 році під час наступної імпрези з нагоди ювілею Караваджо.
  • Безумовно, що просування у цьому питання є результатом колективних зусиль на різних рівнях?

  • Хотів би подякувати найперше голові Одеської державної адміністрації пану Максиму Куцому, начальнику департамента культури, національностей, релігій та охорони об’єктів культурної спадщини обладміністрації пані Олені Олійник та голові опікунської ради музею пану Юрію Маслову за донесення пріоритетності цього питання до представників вищих ешелонів влади.

 

Розмову вів
Володимир КУДЛАЧ

P.S. Цікаві відомості про одеську частину біографії твору Караваджо "Зрада Іуди" (первісна назва), знаходимо у статті одеського дослідника В.О. Абрамова "Роман с надворным советником (о меценате А.И. Сампсонове)", що опублікований на порталі "Забута спадщина". Цитую мовою оригіналу: 

"...Несколько отвлекаясь от темы, обозначим и еще одно произведение Караваджо. В 1901 г. из Музея императорской Академии художеств в Одесский Городской музей изящных искусств было передано 52 произведения русских и западноевропейских художников. Среди них – Америго Мик. Анжело Караваджо «Предательство Иуды» (порядковый номер 314). К 1916 г. относится «Список картин иностранных художников, переданных в Городской музей из Музея Императорской Академии художеств». Он повторяет предыдущий, но в нем есть инвентарный номер Музея Академии – 264 15. В Городском музее изящных искусств произведению был присвоен инвентарный номер – 135 и оценка 5000 руб.16.
Спустя 22 года произведение из Городского музея изящных искусств было передано в Музейный фонд17, откуда перешло в Галерею старинной живописи Одесского Государственного художественного музея (ныне ОМЗВИ)".

Інші матеріали даної теми на авторській сторінці:
«Одеський Караваджо как научная проблема» [інтерв’ю з Л.Л. Сауленко];
«Чому Христос під вартою?» [інтерв’ю з І. Пороником, В. Островським, О. Куцан]

Кудлач В.А. Пристрасті навколо Караваджо // Чорномор. новини. - 2020. - 26 верес. 
Кудлач В.А. Пристрасті по Караваджо // День. - 2020. - 30 верес.