Наслідки геноцидів ХХ століття – вірменського та Голокосту – вже добре задокументовано, а от Голодомор став темою наукових досліджень лише нещодавно. Текст маловідомої доповіді, написаний Рафаелем Лемкіним 1953 року та збережений у Нью-Йоркській публічній бібліотеці, було опубліковано лише 2008 року, але саме він надав дослідникам теоретичну базу для аналізу злочину, який протягом десятиліть було приховано від громадськості й викреслено з підручників історії. Автори статей, які увійшли до збірки матеріалів симпозіуму «Жінки та Голодомор-геноцид», вважають за необхідне вивчити долю усіх верств суспільства – жертв, очевидців і призвідців – у радянській Україні в 1930-х роках для того, щоб зрозуміти, чому відбулася трансформація суспільства і як інтенсифікація насильства призвела до геноциду. Дві третини свідків, чиї наративи увійшли до книг пам’яті, – жінки, і саме тому їхній погляд на події є стрижневим для розуміння насильства в суспільстві, яке пережило геноцид.