Це було помилкою – летіти з другом на канікули у гори, нікого не попередивши. Це було помилкою – нехтувати усіма правилами, аби зробити відпочинок максимально шаленим. Впевнений, що працівники готелю не могли дочекатися, аби вже нарешті здихатися нас. Страшенна помилка–  влаштувати політ на дельтапланах, коли ось-ось почнеться злива. Нічим хорошим це не скінчиться. І, не дивлячись на те, що ми дивом уціліли, було помилкою йти лісом навмання, не чекаючи на рятувальників. Бо це, врешті-решт, привело нас до місця, яке ми помилково прийняли за безпечне. Шкода, що ми зрозуміли це лише тоді, коли мета «вийти до території готельного комплексу» змінилася метою «вибратися звідси будь-якою ціною». І спершу ціна здалася невисокою: розгадати одну чужу таємницю. Та на ділі виявилося, що кожна спроба коштує однієї моєї власної таємниці. Тож чи не помиляюся я знову? Адже, як відомо, у старих гріхів довгі тіні...