Середина ХІХ століття. У Києві набувають популярності просвітні твори, утверджуються ідеї народництва. Молоде студентство надягає українську свитку як знак своєї національності, як символ гордості за свою культуру, як протест проти деспотизму до українського народу. Починають лунати заклики до навчання простого люду: створення народних шкіл, видання книжок рідною мовою... У центрі повісті — декілька поколінь київської інтелігенції. Одні — віддані прихильники тодішнього ладу, інші — готові плекати й поширювати науку, рідну культуру. Чи подолають ці ідеї опір царського самодержавства? Чи не затягнуть цих щирих поривань чорні хмари імперської системи, що вже нависли над тонкими променями українського пробудження?