Наше життя так подібне до вірша! Його теж пишуть, але не ручкою чи олівцем, а доленосними подіями і вчинками. Сліди цієї писанини залишаються не на листку, а у зморшках на чолі, сивині волосся, зроблених руках. У кожнісінької людини на цьому світі, що проживає вік-своя доля, так само, як у лірики. Для когось вона готує випробування на рідній землі, а комусь за границею, далеко від рідних. Буває так, що хочеться усе змінити, зробити по-іншому, через біль та серцеві рани, та немає змоги; все як у поетів, іноді, бажають щось переписати заново, але не мають натхнення.