З початком нового концертного сезону на сцені великого залу Одеської філармонії оркестром була втілена постановка опери Джузеппе Верді «Трубадур» з інтернаціональним складом відомих солістів з Києва, Одеси, Москви за участі хору Одеської національної музичної академії ім. А.В. Нежданової (хормейстер Галина Шпак). За словами головного диригента, концерт присвячений пам’яті видатного хормейстера Одеської опери Леоніду Бутенку.
Унікальність постановки в тім, що вона без купюр, в ній цілісно втілений задум великого італійського композитора. Відсутність декорацій, сучасний костюм у чоловіків, легка імітація жіночого відповідно до епохи, зведення до мінімуму сценічного дійства та виконання мовою оригіналу концентрують увагу слухача на співі та музичному супроводі, активізують його уяву. Опера «Трубадур» (первісно – «Леонора») – одна з найскладніших опер Верді, яку не часто включають в репертуар українських театрів. Так, у Києві в останнє її ставили у 2009 році, в Одесі, періодично відбуваються її постановки, але з купюрами. Повноцінно, як з’ясувалося з розмови, ця опера виконувалася в нашому місті десь півстоліття тому. Постановка потребує підготовленого слухача, принаймні, знайомого з лібрето опери.
«Буде лише одна постановка «Трубадура», – наголосив під час прес-конференції на передодні вистави в конференц-залі готелю il Decameron Х. Ерл. – Зібрати таких затребуваних артистів на одному концертному майданчику надзвичайно складно. Наприклад, Саша Цимбалюк (Фернандо, начальник графської сторожі, бас) ще вчора співав у виставі, здійснив переліт авіарейсом в Одесу, і вже сьогодні був на репетиції. Так само інші учасники знайшли «вікно» з відривом в один-два дні після вистав».
Сергій Поляков і Олександр Алієв гастролюють в Одесі вперше, а дві інші ключові учасниці бували в Другій Пальмірі неодноразово. Свого часу заслужена артистка України Алла Позняк і тепер вже народна артистка України Людмила Монастирська брали тут участь спільно з НОФО у постановці Дев’ятої симфонії Бетховена. У такому форматі оркестр працює вже п’ятий рік. Виконувалися також «Пер-Гюнт» Гріга, напівсценічна «Іоланта» та опера «Ундіна» Чайковського, що стало подією не лише для України. Так, у світовому вимірі «Ундіна» ставиться вп’яте.
«Для мене це дебютна партія, – зізнається Монастирська (Леонора), – і я дуже рада, що дебют відбувається в моїй рідній країні. Хочу, щоб у Києві її відновили… Партія дуже складна, драматична, тут закладений увесь спектр почуттів. Для глибшого психологічного осмислення ролі мені потрібно щонайменше дванадцять вистав, і кожен виступ не схожий на попередній. Повинна сказати, що трагічні ролі небезпечні для артиста, їх не можна виконувати постійно…»
Як зазначив Х. Ерл, щоб розширити авансцену, довелося зменшити склад оркестру до 80 музикантів, хор нараховував близько 50 учасників при необхідних 80-ти. Для стишених моментів pianissimo, скажімо, 14 скрипок замало – для соліста потрібна, як образно висловився диригент, «подушка». Не більше п’яти оркестрантів нинішнього складу НОФО знайомі з цим твором, інші виконують його вперше. Однак, забігаючи наперед, маю визнати, що цього складу виявилося достатньо, щоб справити надзвичайно сильне враження на аудиторію. Опера була виконана, що говориться «на одному диханні».
Повертаючись до прес-конференції, хочу акцентувати увагу на сказаних словах пана Уго Палетті, генерального менеджера в Україні в IL DECAMERON clubhouse Odesa: «il Decameron – це місце для бізнесу, однак, для нас важливі культура і мистецтво, тому ми партнери. Віримо, що бізнес розвивається краще, там, де краса, культура, сьогодні – це музика. Наша амбіція, наша задача – стати важливою ланкою у розвитку Одеси, тому ми підтримуємо подібні заходи».
Інший гастролер, Сергій Поляков (тенор), не вперше виконує одну з головних ролей – Енріка. «Це одна із найскладніших опер в сенсі лібрето, її важко переповісти, – відзначив співак. – Геніальний Верді написав цей твір так, що дав можливість проявитись індивідуально кожному виконавцеві, а також хору».
Цікаво побудовані окремі мізансцени, наприклад, закулісний спів Енріко, що, згідно лібрето, томиться в тюремній вежі, або епізод зі сходженням хористів зі сцени, які продовжують спів, і з кожним кроком він поступово стихає. Тут Ерл проявив себе як режисер.
«Верді говорив, що в цій опері важливі чотири головних виконавця (Леонора, Азучена, Енріко, граф ді Луна), – вступила в розмову солістка Київської опери Алла Позняк. – Якщо один із виконавців не на рівні, то в цілому пропадає опера». Співачка справедливо відзначила, що її роль матері, циганки Азучени є стрижнем опери. Дует Азучени й Енріко захопив публіку, яка напружено слідкувала за розвитком драми. Зникли мовні бар’єри… Це один з найяскравіших моментів вистави.
«Мені дуже подобається партія графа, – наголосив інший співрозмовник Олександр Алієв. – Вона відповідає моєму світосприйняттю. Це роль чоловіка, коли холодного, часом пристрасного, який, не зважаючи на обставини, бореться за своє право на кохання».
«Ми в очікуванні цьогорічних гастролей в Італію і фестивалю в Польщі. Перший на самоокупності, другий – за підтримки Міністерства культури України, – повідомив на завершення розмови Хобарт Ерл. – Маємо також далекосяжні плани щодо здійснення подібних проектів, скажімо, на території фортеці Акерман (Білгород-Дністровськ) за участі нашого оркестру. Ця фортеця фігурує в опері «Алеко» Рахманінова на сюжет поеми Пушкіна «Цигани», і коли-небудь вона там буде поставлена! Але це в далекій перспективі. Спершу, десь за рік, ми маємо на меті дати в цьому історичному місці гала-концерт».
З приємністю відзначаю, що того вечора в філармонійній залі був аншлаг.
Володимир КУДЛАЧ
Див. також газети
"День" "Тріумфальний "Трубадур"