Олексій Семененко належить до нової генерації українських виконавців – представників одеської скрипкової школи, які удосконалювали свою майстерність за кордоном. Після закінчення СМШ ім. П.С. Столярського і Одеської музичної академії ім. А.В. Нежданової, Олексій навчався в Кельнській вищій школі музики, де нещодавно закінчив аспірантуру. Концерт Сібеліуса належить до найскладніших творів цього жанру. Відомо, що композитор в юності мріяв стати скрипалем-віртуозом. Цей концерт Сібеліус створив для того віртуоза, яким він хотів себе бачити. Соліст продемонстрував високотехнічне і самозаглиблене виконання. Раніше Олексій Семененко як переможець багатьох престижних міжнародних конкурсів, грав на скрипці майстра Карло Ландольфі, а тепер удостоївся честі взяти в руки інструмент Страдиварі. Два роки тому цей концерт з нашим оркестром виконував молодий музика Валерій Соколов, а у 2012 році відомий молдавський скрипаль Іліан Гирнець, який, до речі, так само тісно пов'язаний із Німеччиною. При очевидному слідуванні нотам, завжди є можливість власного прочитання запису, як диригентом, так і солістом – має бути місце для нюансу. Принагідно зазначу, що Німеччина, як країна з великими музикальними традиціями, в якій культура підтримується державою, є своєрідною Меккою для багатьох музикантів східноєвропейського простору.

Гра Олексія була піднесеною, і викликала бурхливі овації майже до краю заповненого залу Одеської філармонії. На біс артист виконав також технічно складну і надзвичайно захоплюючу річ – Сонату-баладу бельгійця Ежена Ізаї, учня знаменитого скрипаля Генріха Венявського. Якась частина публіки прийшла на концерт саме заради цього виконавця, і прикро було бачити, що в другій частині вечірньої програми якась її частина залишила зал. Наступний твір першої частини програми – Симфонія № 8 Шуберта належить до вершин творчості австрійського композитора, і має ще одну назву – «Незакінчена симфонія». Вона складається лише з двох частин, що рідко зустрічається в творах цього жанру. Цей популярний нині твір за життя композитора не виконувався. Симфонія носить сповідальний і наспівний характер, в ній поєднуються ліризм, драматизм і героїчне начало, що викликає в пам’яті твори Бетховена.

Що завжди радує на концертах під батурою київських диригентів та інших міст України (наприклад, львівських, чернігівських і, до недавнього часу, ялтинських, яких мені доводилося чути), то це та особливість, що вони майже завжди включають в програму твори українських композиторів. Перевага надається Лисенку, Колесі, Борткевичу, Лятошинському, Глієру, Скорику, Станковичу (які є в репертуарі НОФО, і окремі з них, записані на ком пакт-диски). Це стосується як самого Володимира Сіренка, так і представників молодшої генерації диригентів (так само, як і Сіренко, вихованців Аліна Власенка) – Вікторії Жадько й Наталі Пономарчук. На жаль, твори Валентина Сильвестрова широкому загалу майже не відомі, а це видатна постать у сучасній музиці. Якщо далі вести мову про репертуарну політику, то, не претендуючи на вичерпність, хотів би згадати у цьому контексті одеського диригента Ігоря Шаврука, який зі своїм камерним оркестром, а також як запрошений диригент з НОФО популяризує твори саме одеських композиторів.

У той вечір звучали шедеври світової музики, і серед них (візьму на себе сміливість це стверджувати) відома хіба що вузькому колу Симфонія № 7 Сильвестрова (2002-2003). В ній – відчуття поза часовості (згадаймо «І мертвим, і живим, і ненародженним…» Т Шевченка). Це особливі гармонії, які в ході концерту вимагають переключення нашого слухового апарату. В музиці згаданої симфонії сполучаються теми, які мають екзистенційний характер. Виникає своєрідне накочування звукових хвиль, які місцями викликають меланхолію, душевний спокій, спонукають до спогадів і роздумів. Часом, маємо вихід у межі, не співвимірні людині, коли перед нею відкривається Всесвіт і Вічність. У плані концепції цей твір філософський; у стилістичному – синкретичний, поєднує модерністські і класичні підходи, тому розширений оркестровий склад оркестру: рояль (Тетьяна Кравченко), велика кількість ударних, дві арфи й електронні клавішні.

Повинен сказати, що ця річ вимагає підготовленої публіки і особливих акустичних умов, оскільки в ній багато стишених місць (три форте) і пауз, коли виникає ситуація своєрідного звукового вакууму (у безповітряному просторі звук не розповсюджується). Якщо у когось не відключена «мобілка», мають місце шуми в залі, чи донесення вуличних звуків, то ця ситуація може зіпсувати враження від виконання.

У цьому місці нагадаю неодноразово висловлене побажання головного диригента і художнього керівника НОФО, народного артиста України Хобарта Ерла щодо необхідності перекриття руху дорожнього транспорту під час виконання симфонічних творів на сцені Одеської обласної філармонії, принаймні коли відбувається запис. Це стало б виявом культури і поваги до оркестру і слухачів. В останній час кілька разів ми були свідками подібного режиму, що ставило Одесу в плані культурному на європейський рівень. Хотілось би, щоби подібна практика стала нормою. Однак, поки-що про це доводиться лише мріяти.

Володимир КУДЛАЧ