Як вже повідомлялося, фестиваль стартував 17 червня в Одеській обласній філармонії оперою-гала за участі провідних вокалістів України і Європи у супроводі Національного одеського філармонійного оркестру (НОФО) під орудою натхненника фестивалю, головного диригента і художнього керівника оркестру, народного артиста України Хобарта Ерла. Фестиваль відбувся завдяки меценатській підтримці Сергія Гриневецького.
Ідею фестивалю озвучила його незмінна ведуча, музикознавець Людмила Сергійчук: єдність і мир через мистецтво і культуру. Організатори прагнуть через музику визначних композиторів і віртуозність виконавців об’єднати європейський культурний простір в Україні, обравши центром чорноморську перлину — Одесу.
В опера-гала взяли участь: зірка світової оперної сцени, вихованка ОНМА ім. А.В. Нежданової Тетяна Мельниченко (ліричне сопрано), молода прима Берлінської державної опери Хулькар Сабірова (сопрано), лауреат минулорічного конкурсу ім. М. Глинки, соліст Національної опери України Валентин Дитюк (тенор) і добре відомий учасник фестивалю-2014, соліст Одеського національного академічного театру опери і балету Ігор Царьков (бас). Нагадаємо, останній є переможцем конкурсу молодих виконавців «Солов’їний ярмарок» ім. А. Солов’яненка (Донецьк, 2013).
Гра оркестру захоплювала. Хобарт — мудрий провідник. Якщо наша берлінська гостя Хулькар Сабірова зачарувала своїм переливчастим і пластичним голосом у ролі Цариці ночі, то Тетяна Мельниченко стала справжньою оперною царицею того вечора! Мабуть, найсильніше враження у її виконанні справили арії Єлизавети з опери «Дон Карлос» і Леонори з опери «Сила долі» Верді. Драматизм виконання, здатність перевтілюватися й осягати образ, бездоганне управління красивим і сильним сопрано свідчили: на сцені — велика артистка. Ще один виконавець творів Верді — Валентин Дитюк (зокрема, арії Альфреда із опери «Травіата») — вкотре переконав одеситів, що маємо справу з перспективним артистом. Його лірико-драматичний тенор приваблює глибиною і красою тембру. Переконливим був Ігор Царьков, який, з-поміж іншого, з великим почуттям виконав арію Кривоноса з опери Данькевича «Богдан Хмельницький». Якщо на минулорічній опера-гала переважали молоді виконавці, то нинішній фестиваль, поряд з молодими і вже відомими, дав можливість познайомитися меломанам із вокалістами світового рівня.
23 червня черговий концертний раунд переніс фестиваль у широкий міський простір, в серцевину міста – на Приморський бульвар біля пам’ятника Дюку. На цьому місці оркестр грав уперше. На скільки відомо, їх виступу не передувало ніяких репетицій у досить специфічних вуличних умовах, де природно виникали проблеми з акустикою. Для багатьох одеситів це місце символізує дух європейської відкритості їхнього міста.
Мультинаціональна музична програма другого фестивального дня, у якій переважали танцювальні мелодії, викликала піднесений настрій. Виконувалися твори Петра Чайковського, Миколи Лисенка, Арама Хачатуряна, Нікоса Скалкоттаса, Ісака Дунаєвського, Ісака Шварца, Зекінья Абреу, Альберто Хінастери. На одеситів чекало кілька сюрпризів – рідко виконувана музика американських композиторів Вільяма Джонсона і Джона Сюза, а також грузинського класика Захара Паліашвіллі. Грузинський танець із фіналу його опери «Даісі» («Сутінки») – став прем’єрним виконання в Одесі. Це стало однією з інтриг другого фестивального дня.
Якби хтось міг глянути з висоти на цей імпровізований музичний майданчик, то побачив би в плані коло, яке утворювали архітектура напівциркульної будівлі площі й щільне напівколо слухачів. Серед них було багато дітей і молоді, на що під час конферансу звернув увагу маестро Ерл. Музика об’єднує, і того теплого літнього вечора вона линула далі, у простори Чорного моря, берегові абриси якого (якщо абстрагуватися) утворюють символічне географічне коло, що включає в себе і об’єднує різні народи і культури. Там, у Приазов’ї, це коло розірвала неоголошена, підступна війна. Чи з’єднає музика це коло? Принаймні як застереження більшість присутніх сприйняли демонстрацію документального кінофільму режисера Малькольма Кларка «Жінка № 6: Музика врятувала моє життя» (Оскар, 2014) про піаністку і педагога, родом із Праги Алісу Херц-Зоммер. Це ще одна інтрига другого фестивального дня. Ми стали свідками схвильованої й щирої сповіді людини, яка пережила концентраційні табори, і не зломилася, не озлобилася, зберегла любов до життя і людей, до одного із найвищих виражень людського духу – музики. Інтерв’ю Зоммер давала в Лондоні за рік до своєї кончини у віці 109 років. Не стало найстарішої жінки планети, яка пережила Голокост. Показ фільму у рамках фестивалю став прем’єрою на східноєвропейських теренах завдяки зусиллям Хобарта Ерла і добрій волі одного із продюсерів фільму Ніка Ріда. Проведення концерту під відкритим небом стало можливим завдяки підтримці Одеської міської ради, яка вперше взяла участь у даному проекті.
Яскравою подією третього, завершального дня фестивалю, який мав місце 26 червня, була участь спеціального гостя, провідного піаніста, представника російської виконавської школи і добре відомого одеситам Бориса Березовського (Бельгія). У його виконанні звучали «Концерт для фортепіано з оркестром» (1936) Арама Хачатуряна і «Рапсодія у стилі блюз» Джорджа Гершвіна (1924). Якщо останній із названих творів є в репертуарі багатьох колективів, то концерт Хачатуряна став справжнім відкриттям для одеської публіки. «Рапсодію», як це не дивно, НОФО ще не виконував, хоча інший популярний твір (що свого часу закріпив успіх «Рапсодії») – «Американець в Парижі» (1928) є в основному репертуарі нашого симфонічного оркестру. Приємною несподіванкою для слухачів стало також включення в програму концерту мажорної й експресивної «Вітальної увертюри» (1958) Хачатуряна – твору, яким розпочався концерт. 
«Концерт для фортепіано з оркестром» Хачатуряна захоплюючий, із багатою ритмікою і широкою амплітудою почуттів та емоцій: від ніжних, з «повітряним» піано, до темпераментних і драматичних. У плані стилістичному концерт поєднує пізньоромантичну школу, імпресіонізм і модерністські підходи. Під час роботи над концертом консультантом тоді молодого композитора був Сергій Прокоф’єв. Єдиний у творчому доробку Хачатуряна подібного плану концерт належить до вершин творчості композитора і вважається найбільш складним у виконавському сенсі серед творів цього жанру. Включенню його у програму фестивалю ми зобов’язані, перш за все, Борису Березовському, який в черговий раз продемонстрував високу музикальність і технічність. Це було довершене (в академічному сенсі) виконання соліста і оркестру, де змагальність оркестрової і фортепіанної партій захоплювала з особливою силою. 
Як зазначила перед початком концерту ведуча фестивалю, музикознавець Людмила Сергійчук, «Одеса зберігає мир і спокій, і може дозволити собі таку розкіш, як проведення фестивалю». «Black sea music fest» матиме своє продовження, у чому запевнив присутніх у своєму вітальному слові меценат Сергій Гриневецький. Підготовка до проведення чергового, третього розпочнеться відразу ж після завершення цьогорічного.

Володимир Кудлач