Експозиція викликає піднесений настрій, будить радість від споглядання справжньої творчості: живопис, графіка, зразки декоративного мистецтва, скульптура, монументальні панно, у тому числі іконографія Шевченка.
У відкритті взяли участь голова спілки Анатолій Горбенко, заступник голови Сергій Савченко (куратор виставки), очільник живописної секції Микола Овсійко, поет, член НСПУ Олег Олійників, краєзнавець і колекціонер Тарас Максим`юк, архітектор, поет-аматор Олександр Циркун та інші.
На початку відкриття приємний і стимулюючий момент: голова спілки вручив відзнаку за кращий твір раніше експонованої Різдвяної виставки Наталії Лозі. Відкриття проходило в теплій, дружній і затишній атмосфері.
Виступаючі акцентували увагу на значенні постаті Шевченка для Одеси, на тих невидимих нитках, які пов’язували його з південним містом: тут свого часу проживали друзі Тараса Григоровича, які надавали моральну підтримку опальному поету – Андрій Лизогуб і княжна Варвара Репніна. Олег Олійників нагадав, що Шевченку подобалася Одеса, і після заслання, у разі, якщо йому відмовлять поселитися в Петербурзі, він називав Одесу як одне із міст, де він бажав би поселитися.
Цікавою є пропозиція Тараса Максим`юка, який запропонував художникам звернутися у своїй творчості до написання місць, які опосередковано пов’язані з Шевченком – зобразити будинки, в яких мешкали друзі поета (по вулиці Садовій і Льва Толстого).
Нагадаю, чи не вперше публічне вшанування пам’яті Шевченка в Одесі мало місце у 1878 році завдяки енергійній діяльності Олексія Андрієвського, про що йшлося в статті «Творчість Бориса Едуардса: український аспект» (див. ЧН за 16.02.2017).
Ці факти час від часу оприлюднюються на подібних заходах, тож резонною є думка, висловлена в розмові з іншим учасником виставки Віктором Маринюком: крім історико-біографічного аспекту охоплювати ширші проблеми, якими живе нині наше суспільство.

Непереривність традиції

Щодо іконографії Т.Г. Шевченка, безпосереднього звернення до його творчості, то хотілось би виділити експресивний по формі і динамічний ескіз пам’ятника Кобзареві роботи Миколи Худолія для міста Чорноморськ (2012). Це образ романтика, людини нескореної духом, яка перебуває у стані душевного неспокою. Він притис до грудей розкриту книгу – несе людству своє животворне слово. Незважаючи на малі розміри ескізу, робота справляє враження монументальної (як не згадати античну скульптуру, яка в малих формах досягала цієї якості).
Продовжують даний ряд медаль з профілем Шевченка за авторства Євгена Чумака, живописний портрет пензля Альберто Павлюка, і дві оригінальні колажні роботи: зображення Шевченка «Борітеся – поборете», образ якого складають фотопазли Майдану. Це робота відомого київського кінорежисера Володимира Савельєва. Робота молодої художниці Альони Дацьо-Расвєтної «Катерина» також виконана в колажній техніці. Це приклад того, що прочитання творчості Тараса Шевченка, його іконографія розвиваються у сучасному контексті. Раніше до цієї теми зверталися такі одеські майстри, як М. Жук, М. Божій, К. Філатов.
Виставка цікава живописом: камерне полотно Миколи Овсійка «Віконце в осінь» (2016) – це яскравий зразок південної, одеської школи: хата потопає у зелені, панує літня благодать, світло-повітряний простір переливається багатством відтінків зеленого. Овсійко – глибокий колорист! Робота Анатолія Горбенка «Зворушливий травень» тяжіє до епічності, панорамності. Це ідилія. В ній відчувається захоплення чарівною українською природою, прославлення життя, вираження його пульсуючої і лагідної сили. У кожному творі має бути свій акцент, і у даному разі це стеблини і листя рослин на передньому плані, які пронизані ранковим сонцем.
Вишукана пейзажна ретроспекція «Ранок. Судак» (2012) Юрія Валюка відтворює морське узбережжя у спекотний день. В ній тонко, колоритно передано дальній план, який на передньому оживляють золотисті розсипи тіл відпочиваючих. Від цього етюду, який попри свій невеличкий розмір увібрав широкий простір, віє розніженістю і спокоєм. Він явно написаний під впливом живопису Миколи Шелюто (1906-1984).
Серед портретів привертає увагу робота Миколи Потужного «Портрет Н». За своїм композиційним рішенням вона, можливо, «постановочна», але через нюанси в портретному образі передана самозаглибленість і рішучість характеру молодої особи. Твір мінорний за настроєм, стриманий і вишуканий за колоритом, виразний за своїм лінійним рішенням, і що показово – майстерно і з любов’ю написаний. Якщо образи Шевченка, представлені на виставці – це сучасні портретні інтерпретації, то згаданий портрет приваблює своєю безпосередністю, і це єдиний в експозиції зразок натурного зображення у цьому жанрі.
Рамки статті не дозволяють охопити усе розмаїття творів, які формують дану виставку. Цікаві своїм підходом алегорична скульптура «Феміда» Клима Степанова (яка апелює до моральних християнських цінностей); живописна, настроєва, музично-ритмічна напівабстракція Марини Яндоленко «Мрійниця з Остенде» (2017); вишукана пастель «Весна» Віктора Гоманюка; язичницька по своїй суті однофігурна декоративна композиція «Берегиня. Молитва за мир» Зої Пасічної: в ній відчувається торжество і нескінченність життя. Цікаві твори представили Олена Аль-Хадж, Людмила Богайчук, Неллі Княжковська, Олександр Кіртока, Олександр Стовбур, Сергій Савченко, Олександр Шелюто та ін.
Принагідно хочу згадати про інший самодостатній проект – виставку «З Шевченкової криниці», яка відбулася в рамках традиційних «Шевченківських читань» в Одеській національній науковій бібліотеці. Її підготували у співавторстві завідувач відділу зв’язків з громадськістю та реклами книгозбірні Тамара Кухарук та члени НСХУ, вищезгадуваний Віктор Гоманюк.
На дражливе питання, яким впродовж десятиліть задаються багато науковців: чи був Тарас Григорович Шевченко в Одесі, можна відповісти наступним чином – Одеса завжди відчувала духовну єдність з українським генієм і надихалася його творчістю.

Володимир КУДЛАЧ