Серед багаточисленних гостей я зустрів колишнього викладача училища з багаторічним стажем (1959-2011), у свій час директора згаданого музею (1966-1975) Івана Івановича Козирода – мистецького старійшини Одеси (нар. 1923). Нижче наводжу український переклад машинописного тексту спогадів колишнього учня цього закладу, кінорежисера Олександра Разумного, який мені запропонував опублікувати Іван Іванович. Очевидно знаний мистецтвознавець мав намір оприлюднити його зміст перед шанованою публікою на згаданому заході. Спогади Олександра Разумного, які наводяться нижче, відтворюють художньо-культурну атмосферу старої Одеси.

Володимир Кудлач

Олександр Разумний: спогади кінорежисера 

Той художній сезон (1908 р.) став для мене, певною мірою, переломним. Старші товариші, спостерігаючи за живописними вправами молодого декоратора (який працював, не завжди встигаючи змінити костюм якогось шекспірівського героя на свій щоденний робочий костюм), усе настійніше радили йому навчатися. І я дослухався – здав вступні іспити в Одеське художнє училище Товариства красних мистецтв на живописно-скульптурний відділ.

Цей найстаріший заклад був провідником кращих реалістичних традицій у мистецтві. Він давав своїм випускникам хорошу школу, тверді професійні навички з живопису і рисунку, солідну мистецтвознавчу підготовку. Чудові педагоги працювали з нами: скульптор Луїджі Іоріні, академік живопису Кіріак Костанді, аквареліст Геннадій Ладиженський. Вони виховали цілу плеяду художників і педагогів, багато з яких зробили немало для нашого мистецтва. Назву архітекторів Б. Іофана і М. Синявського, живописців М. Грекова, І. Бродського, А. Нюренберга, скульптора П. Сабсая.

Примітні деталі з історії училища мені випала нагода дізнатися пізніше, у 1916 році. Якось довелося мені спілкуватися із Сергієм Васильовичем Козловським, згодом чудовим художником радянського кіно, народного художника РРФСР, – як з’ясувалося, також вихованця Одеського художнього училища. Полинули у спогади, посипалися запитання… Ось тоді й розповів мені С.В. прецікаві речі.

Виявляється, у шістдесяті роки минулого століття (ХІХ-го) до Одеси прибули два політемігранта-гарібальдійця: активний послідовник Гарібальді, вихованець Міланської академії мистецтв скульптор Іоріні і архітектор Маронді (Моранді. – В.К.), згодом автора архітектурного проекту одеської біржі (нині міськрада). Їх здивувало й засмутило, що у милому їх серцю півдні Росії немає жодної рисувальної школи. Ефектно задрапірувавшись у чорні плащі, обидва вийшли на ріг Дерибасівської і Рішельєвської вулиць. Прохожих приголомшив вигляд двох колоритних фігур, які протягували їм шляпи, але не просили милостині. Усе пояснили дощечки на грудях: «Жертвуйте, панове, хто скільки зможе на створення рисувальної школи!». І вони досягли свого – вперше в Одесі художнє училище було створене.

P.S.
Заняття в училищі розпочиналися з восьмої ранку, як правило, з живопису – у К.Костанді, і продовжувались до другої години дня. З п’ятої до сьомої відбувалися заняття з рисунку.

(Текст спогадів друкується вперше)
За матеріалами газети «Чорноморські новини»