Хобарт Ерл приїхав як гастролер до Одеси із Відня, де керував інструментальним ансамблем, – приїхав у Радянський союз і попав у смугу турбулентності, опинившись зрештою у новій потенційно європейській країні… Депресивні 1990-ті роки: розпад системи,  хаос в економіці, екстрим у політиці, невизначеність у культурі, напівпусті концертні зали, – однак перспективному музиканту довірили високопрофесійний симфонічний колектив Одеси – міста з великими музичними традиціями. «Це був унікальний час... Не лише Україна, а й увесь світ дуже змінився – зазначив якось Хобарт Ерл. – У житті потрібно завжди дивитися вперед. Звичайно, можна було б бажати більшого, але, на жаль, міра наших прагнень і сподівань не завжди збігається з реальністю (неспіввідношення мрії та дійсності). Я не стверджую, що у мене були великі сподівання і що я збирався тут залишатися надовго. Адже нікому не дано передбачати хитросплетіння долі...»

Сьогодні у програмках ми з гордістю читаємо про здобутки колективу, який за три десятиліття став «першим українським симфонічним оркестром, який перетнув Атлантику і Екватор», та «єдиним творчим колективом, який двічі за час Незалежності України підвищив свій статус, ставши спочатку державним, а потім – національним». Ці переміни сталися протягом усього десяти років. Далі ми продовжимо розмову про творче обличчя колективу і його керівника, висловивши своє суб’єктивне бачення, на що автору статті дає право п’ятнадцятирічна увага до уславленого колективу.

Ця прелюдія до статті продиктована бажанням освіжити у нашій пам’яті деякі факти, які сьогодні актуальні, адже до звань і регалій звикаєш, як і до зовнішньої краси, а усталений стан речей нині порушено руйнівною силою пандемії з тією різницею, що концертні зали при першій ліпшій можливості вщент заповнюються спраглою музики публікою. Удар по системі витримали! Зрозуміло, що у квітні зустрітися не вдалося, і лише за місяць, 21-го травневого вечора в ознаменування події відбувся пам’ятний концерт «30 років разом» за участі нашої оперної Діви, народної артистки України Людмили Монастирської (Київ) – співачки, яка неодноразово виступала у тандемі з НОФО під орудою маестро Ерла, зокрема під час пам’ятних Black sea music fest. Монастирська нині одна із найбільш затребуваних співачок, яка на Батьківщині виступає переважно у перервах між контрактами, тому її присутність в Одесі багато про що говорить. Зміст концертної програми під назвою "Вечір в опері" визначив її репертуар як лірико-драматичного сопрано – звучали арії з творів італійських композиторів: Д. Верді, В. Белліні, Д. Пуччіні, Д. Россіні та П. Масканьї, які поперемінно змінювали інструментальні номери – увертюри, прелюдії й інтермецо до опер як названих композиторів, так і Р. Вагнера та М. Лисенка. Це дозволяло зосереджуватись і на виконавській майстерності оркестру та його провідника, а вокалістці давало бажану передишку. Увертюра до опери «Тарас Бульба» як завше ставила таку логічну фінальну точку у цій імпрезі, підкорюючи епічною масштабністю, експресією й національним колоритом, що зайвий раз нагадало про започатковану Ерлом добру традицію включати українську класику у загальний контекст європейської й світової культури. Для Монастирської це закон, тож «на біс» артистка виконала запальну українську народну пісню "Ой, я знаю, що гріх маю", чим остаточно заволоділа серцями слухачів – розкута, енергетична, експресивна в сценічній подачі, вона контрастувала з де-що академічним виконанням італійських речей. Один із найбільш яскравих номерів того вечора – це, безумовно, каватина віщунки Норми «Пресвята Діва» («Casta Diva») з опери «Норма» Вінченцо Белліні, яка після гучного успіху на Берлінському фестивалі стала свого роду візитною карткою Людмили Монастирської, як і згодом її «Аїда» (генеральний директор Метрополітен-опера Пітер Ґельб визнав її кращою Аїдою за останні чотири десятиліття). Суб'єктивна думка, але такі визнання спонукають до порівнянь, це складові успіху.  Захоплює красивого тембру і широкого діапазону соковитий голос Людмили Монастирської, яким вона бездоганно володіє, виконуючи без видимих зусиль найскладніші пасажі цієї арії. Звертає на себе увагу помітна пауза перед початком співу, яку робить артистка, вживаючись в образ, налаштовуючись взяти правильно першу ноту, особливо, коли це форте, як у Нормі, адже від цього залежить успіх виконання усієї партії. По концертній програмі в Одесі ми можемо судити і про вистави, яким останнім часом надає перевагу українська артистка, адже важливо в перервах між виступами тримати свій голос у режимі «звичних вібрацій». Нині, крім пані Монастирської ми маємо цілий ряд прекрасних артисток, які опанували бельканто: її старша колега Вікторія Лук’янець (Відень, Австрія), ще мало відома в Україні співачка, володарка широкого діапазону мецо-сопрано Інна Савченко (Лінц, Австрія), й інша мецо-сопрано, що теж вибудовує свою кар’єру закордоном – Олена Белкіна (Лейпциг, Німеччина).

Цей концерт вкотре нагадав і про існуючі проблеми, пов’язані з акустичними вадами залу – у стишених місцях сприйняття творів ускладнював надмірний вуличний шум.

Будемо сподіватися, що ми переживемо цю пандемічну смугу і подібні концерти відбуватимуться частіше, адже мистецтво – це завжди процес і «простої» паралізують розвій, завдають шкоди не лише професіоналізму, але й відкидають нас у культурному плані на десятиліття назад. Світ без культурного впливу стає більш приземленим, жорсткішим, породжує кризові явища у гуманітарній сфері. Здається, нині стабільні лише війни. «Сон розуму породжує чудовиськ» – згадаємо іспанського класика…   

Творче обличчя НОФО й нові ініціативи

Не претендуючи на повноту спробуємо у загальних рисах охарактеризувати певні досягнення Національного одеського філармонійного оркестру за ці роки. Як відомо, оркестр прослідковує свою наступність як філармонійний з попередніми колективами протягом останніх 84-х років, з 1937-го. Ним керували: Леонід Могилевський (1937-1941), Олександр Клімов (1947-1949), Олександр Пресич (1949-1964) та ін. Безпосереднім попередником пана Ерла був  Євген Шестаков (1990-1992). Таким чином Хобарт Ерл вже давно побив рекорд тривалості перебування у якості головного диригента та художнього керівника оркестру. Свого часу маестро згадував: «Мій перший виступ з оркестром  відбувся у квітні 1991 року і дебютували ми увертюрою-фантазією Петра Ілліча Чайковського «Ромео і Джульєтта». Крім Чайковського тоді виконувалися твори Прокоф’єва і Стравінського. Як музикант я виріс на записах Артура Рубінштейна, що здійснені у Чикаго у 1920-ті роки» (польський піаніст і композитор, учень М. Бруха, що у 1946 р. прийняв американське громадянство. – В.К.).

Динаміка розвитку оркестру та географія його гастролей вражають. Можливо повторюсь, але нагадаю, що Хобарт Ерл як диригент на обрії української культури унікальний у багатьох проявах і, перш за все, як носій традицій малотипових для східнослов’янського ареалу музичних шкіл — Прінстонської (США), Лондонської та Віденської. В Україні є чимало прекрасних диригентів, але лише одиниці можна назвати харизматичними. Ерл зарекомендував себе також як прекрасний менеджер.   

За роки незалежності оркестр побував у 15 країнах світу, здійснивши таким чином 23 поїздки у Західну Європу, США й Австралію. У цьому відношенні з ним може конкурувати тільки Національний академічний заслужений симфонічний оркестр України, який, зазначимо, на 20 років старший одеського. Сполучені Штати НОФО відвідав чотири рази, а у 1995 році побував з виступом на фестивалі в австралійському місті Перт. Під керівництвом Хобарта Ерла оркестр виступив на таких престижних концертних майданчиках, як віденський Мюзікферайн, Барбікен-Холл у Лондоні, Бетховен-Халлє у Бонні, Карнегі-Холл у  Нью-Йорку, Кеннеді-Центрі у Вашингтоні, Оркестра-Холл у Чикаго, Дейвіс-Холл у Сан-Франциско та Великому залі Московської консерваторії. У означений період наш колектив здійснив кілька аудіо-записів, зокрема на студіях «ASV» та «Naxos». У 1995 році ASV були зроблені записи творів Р. Глієра, Є. Станковича, згодом М. Колесси і М. Скорика. У репертуарі оркестру твори такого визначного українського композитора-модерніста, як Бориса Лятошинського.

Варто згадати, як оцінював свою роботу з оркестром Х. Ерл десять років тому в інтерв’ю, яке я брав у  маестро для газети «День» після успіху в Віденському Musikverein. Воно актуальне й досі: «Наш оркестр має досвід виконання віденської класики. Потрібно визнати, що створений нами образ і манера виконання подібного репертуару, безумовно, відрізняється від гри, наприклад, російських оркестрів, але ці нюанси помічають хіба що фахівці <…> Можна з упевненістю стверджувати, що наш колектив у цьому репертуарі має своє обличчя... Очевидно й те, що моє розуміння слов’янської музики теж змінилося. Тепер під час зарубіжних гастролей мене спеціально запрошують, аби диригувати виконання, перш за все, слов’янської музики. Це, як ви розумієте, багато в чому є результатом мого спілкування з Одеським симфонічним оркестром».

З 2014 року завдяки ініціативі пана Хобарта в Одесі відбувався масштабний музичний фестиваль, який об’єднує симфонічний і хорові колективи – Black sea music fest. Минулоріч з відомих причин цей фестиваль не було проведено, і ймовірно, цей прикрий прецедент може повторитися знову.

Не стану робити повний перелік творів, якими збагатився репертуар НОФО і свідками скількох одеських, всеукраїнських і світових прем`єр стали одесити за ці три десятиліття, чи називати яскравих солістів, що брали участь у концертах з оркестром – він солідний, як і показовий список запрошених диригентів, які співпрацювали з одеським оркестром у ці роки – з України, Західної і Східної Європи та Північної Америки. Про це можна дізнатися із публікацій у газеті «Чорноморські новини» та на моїй авторській сторінці (на сайті: odnb.odessa.ua), які здійснюють систематичну інформаційну підтримку діяльності Національного одеського філармонійного оркестру.  Обмежуся лише побіжним викладом. Своє диригентське мистецтво з числа зарубіжних демонстрували  такі майстри: Саулюс Сондецкіс (Литва), Марк Горенштейн, Павло Коган, Юрій Ткаченко і В'ячеслав Валеєв (РФ), Берислав Скендерович (Нові Сад, Сербія), Чарльз Ансбахер і Майкл Пратт (США), Валентин Реймонд (Швейцарія), Гюнтер Нойхольд (Австрія) і Кирило Карабиць (Борнемут, Англія). Важливо відзначити, що багато гастролюючих диригентів, які виступали в Одесі з філармонічним оркестром, визнають, що мають справу з колективом європейського рівня.

Серед вітчизняних такі відомі запрошені диригенти: Алін Власенко, Володимир Сіренко, Роман Кофман, Володимир Кожухар, Олексій Гуляницький, Наталія Пономарчук, Вікторія Жадько, Віталій Протасов (усі Київ); Юрій Луців, Олексій Юзефович і Андрій Юркевич (Львів); Ігор Шаврук (Одеса) та ін.

У період пандемії Ерл здійснив кілька онлайн-трансляцій (Live Webcast). Перша з них відбулася 31 травня 2020 року, а друга вже за п’ять місяців –  Live Webcast Verdi-gala. Третя пряма трансляція мала місце у передноворічний вечір, 31 грудня: було здійснено запис музики Штрауса.

Ще один концерт із записом фільму відбувся у серпні 2020 року і був присвячений 75-річчю створення ООН. Запис здійснювався на відкритому просторі перед будівлею Одеського оперного театру. Ця акція мала й політичне значення, адже привертала увагу до України, як миролюбної країни, проти якої ведеться неоголошена війна.

У жовтні Х. Ерл в онлайновому форматі здійснив постановку власної унікальної версії «Зігфрід ідилії» Р. Вагнера. А завершила цей складний у концертному відношенні рік груднева постановка «Carpe Diem» («Лови момент») нашого співвітчизника, композитора Олега Безбородька.

Насамкінець зробимо невеликий відступ і згадаємо цьогорічні передкарантинні ініціативи Хобарта Ерла як художнього керівника НОФО. За участі запрошених диригентів, вищезгаданих – В. Протасова, А. Юркевича та І. Шаврука відбулася серія березневих святкових концертів, під час яких ми відкрили багато творів, що не часто виконуються:  музика до драми «Тамос, цар єгипетський» В.-А. Моцарта (1756-1791), яка, зазначимо, за життя композитора була виконана лише один раз, у 1774 році. Його ж «Симфонія-кончертанте» для духового квартету взагалі за життя не виконувалася, і була відновлена і вперше виконана лише наприкінці ХІХ ст. Технічно складним, а отже і мало затребуваним є «Концерт для контрабасу з оркестром» італійського музѝки Дж. Бортезіні (1821-1889, – уродженця Мілана – титулованого за життя як «Паганіні контрабасу» (цьогоріч йому виповнюється 100 років від дня народження). Виконання іншого твору – «Увертюри з опери «Чарівна флейта» Ф. Шуберта за життя автора було скандально провалено з-за невдалої постановки опери. Збагатила програму Сюїта № 4 П. Чайковського, яка відома під назвою «Моцартіана» – один з перших романтичних зразків «старовинної музики у сучасній обробці», що являє собою цикл, побудований на популярних п’єсах австрійського композитора.  Неповторний характер одній із вечірніх програм святкового циклу надали твори сучасного італійського композитора Р. Маріно, написані спеціально для одеської саксофоністки Анни Степанової – «Латинська сюїта» і «Скерцо» для сопрано-саксофону та симфонічного оркестру. Включення у програму «Концерту для маримби з оркестром» сучасного французького композитора Е. Сежурне значно розширило наші уявлення про виконання творів на цьому ударному інструменті.

Діяльність Національного одеського філармонійного оркестру на чолі з народним артистом України, громадянином США Хобартом Ерлом забезпечує фахова і дружня підтримка злагодженої команди – адміністрації оркестру. Вітаємо Хобарта Ерла і увесь колектив з цієї подією і зичим нових досягнень на музичній ниві.

Володимир КУДЛАЧ

У публікації використані авторські матеріали, опубліковані на сторінках часописів «День» та «Чорноморські новини» за 2011-2014 роки.

На світлинах маестро Хобарт Ерл, Людмила Монастирська з НОФО під час концерту «30 років разом!»

Про цю подію читайте також:

Кудлач В.А. 30 років разом [Х. Ерл і НОФО] // Чорномор. новини. 2021. – 3-5 черв.