Концертна п’єса «Ханука» (свято відновлення Другого Храму) на біблійний сюжет написана Станковичем тринадцять років тому на замовлення оркестру в Лас-Вегасі (США), і є зразком модерної музики, основаної на єврейському фольклорі. Ідея чуда, відродження передана через колоритні єврейські мелодії специфічною музичною палітрою Станковича, яка являє нам складні, дисонансні гармонії. Психіка не підготовленого слухача не відразу може їх сприйняти. Мелодії розвиваються в святковому, невпинному плині, і завершуються піднесеною, розлогою бравадою з гумористичною кінцівкою, що викликає в пам’яті симфонічно-естрадні твори Бернстайна. «Ханука» став одним із перших відомих творів на єврейську тематику у творчості Станковича. Згодом був написаний Каддиш-реквієм, присвячений 70-річчю трагедії в Бабиному Яру (на слова Дмитра Павличка) – місці, у якому нацистами були замордовані тисячі євреїв, українських націоналістів та радянських воїнів.

Один із останніх творів Станковича – Концерт № 3 для скрипки й симфонічного оркестру (2014) є відгуком на події сьогодення. В Одесі його представлення стало прем’єрним, а, на загал, в Україні це вже третє виконання концерту після Києва і Харкова, звідки, до речі, родом соліст Валерій Соколов. На даний момент скрипаль є аспірантом Віденської консерваторії, і одним із найбільш затребуваних музикантів Європи. Цей концерт, де провідна роль відведена ліричному скрипковому соло, написаний композитором на прохання уславленого скрипаля. Концерт № 3 являє собою сповідь митця про наш драматичний час, про Майдан, війну, яку «транспортували» в Україну. Принаймні, саме так в контексті часу сприймаються виражені в ньому почуття. Твір вражає цілісністю. На Заході часом дивуються, чому музика Станковича така трагічна. А якою вона має бути в країні, яка вкотре рятує Європу від московсько-монгольського іга?

Шість днів тому маестро Станкович відзначив свою чергову річницю з дня народження. В Одесі знають і люблять нашого видатного композитора. Бездоганне виконання Валерієм провідної партії згаданого концерту – високотехнічне, емоційно-проникливе й щемливе, засвідчило, що ми пережили справжню мистецьку подію. Зал не відпускав музиканта, і змусив його зіграти «на біс».

Одесити також віддали належне диригенту Віктору Плоскіні, добре відомому одеській публіці. Плоскіна, як артист, має високу сценічну енергетичну зарядженість. «На біс» диригент запропонував знаменитий «Чардаш» Брамса, який викликав бурхливу реакцію залу.

Принагідно відзначу, що у ці дні головний диригент і художній керівник НОФО, народний артист України Хобарт Ерл, спільно з Михайлом Плетньовим дає концерти в Москві на ювілеї Національного оркестру Росії, тим самим заслужено підтверджуючи репутацію одного із кращих виконавців російського класичного репертуару. До речі, в Росії не люблять згадувати українських звань і статусу, типу «народний» чи «національний», якщо це стосується України. Даруйте за цей пасаж.

Коли Станкович виконував «Бабин Яр» в Єрусалимі, то просив зал не аплодувати на реквієм-панахиду, пояснюючи це наступним чином: «…Кожна людина, що живе на цьому світі, повинна знати, що ніхто не має права забирати чуже життя, інакше порушуються усі норми людської популяції».

Завершальним номером вечірньої програми, як було сказано, стала Симфонія № 3 з її божественно-чудною, солодко-тужливою мелодією в середній частині. Симфонія захоплює також красою інструментовки, і є рідкісним зразком твору подібного жанру, що розпочинається в мажорі, а закінчується в мінорній тональності.

Володимир КУДЛАЧ