У першому панував Олександр Скрябін із раннім «Концертом для фортепіано з оркестром» (у якому сильні впливи Рахманінова) у виконанні знаного піаніста, нині художнього керівника Одеського національного театру опери та балету Борисом Блохом. Блискуча, віртуозна техніка, яка змушує забути форму, і дарує нам насолоду осягнення самого задуму автора. Як пояснив соліст, у цьому концерті він компенсував очікування публіки відразу за два вечора, виконавши «на біс» кілька творів – інтерпретації вальсів Шопена, вальс польського композитора «Хвилинка», і один із вальсів Чайковського, що, тим самим, забезпечив плавний перехід до чергової частини концерту. У той вечір за диригентським пультом був художній керівник і головний диригент НОФО, народний артист України Хобарт Ерл, який, як мені здалося, тримав себе надзвичайно скромно і підкреслено виказував повагу до свого колеги.

У другому звучала музика Чайковського, його доленосна Симфонія № 4. Повинен визнати, що з такою програмою не гріх і в міжнародне турне!..

Симфонія № 4 Чайковського, поряд з його «Дев’ятою» – мабуть один із найбільш сильних симфонічних творів композитора. У 1878 році автор визнавав: «Я відчуваю сьогодні велику насолоду від усвідомлення, що я закінчив два великі твори (опера «Євгеній Онєгін» і Четверта симфонія), у яких, мені здається, я зробив крок уперед, і значний».

Симфонія написана у період сильного особистого потрясіння Петра Ілліча – його невдалого одруження (1877), і водночас, періоду нового визнання з боку офіційних кіл та меценатів (знайомство з Надією фон Мекк – досить загадкове і платонічно пов’язане). Це був період, за словами вдови відомого російського критика Сєрова, «коли він (Чайковський) отримав життєве хрещення, коли вперше отримав удари тонких прутів долі, і зумів прийти до певного великого цілого, розпочати досить певно висловлювати власні погляди…» (тижневик «Фігаро», вересень 1918).

Провідна ідея згаданого твору викладена в одному із листів композитора до цієї видатної жінки: «Если ты в самом себе не находишь мотивов для радостей, смотри на других людей. Ступай в народ». Можливо тому у цій симфонії так багато тем народних – українського і російського мелосу. Таке поєднання логічне, адже Чайковський (Чайка) походив із українського козацького роду. Особливе потрясіння – її перша половина четвертої, фінальної частини (allegro confuoco), у якому поєднані фатальна тема долі (1-а ч.) і тема, «которая и является рефреном – это активный образ, полный силы и мощи, ассоциирующийся с народом» (О.Майкапар). Ось лише питання: з яким народом Петро Ілліч себе ототожнював? У контексті ХІХ ст. вибору не було. Це був один «братній народ». Як змінюється час…

Володимир Кудлач

П.С. Нагадаю ще один факт із музичного життя Одеси: коли у 1918 році тут створювалася філармонія, один із перших концертів був присвячений винятково музиці Петра Ілліча Чайковського. У той рік відзначалося 25-річчя його передчасної смерті.

На фото: М.Д. Кузнецов. Портрет Петра Чайковського. Створений в Одесі у 1893.
Меморіальна дошка композитору в Одесі у провулку Чайковського, 12.
Борис Блох і Хобарт Ерл під час концерту. Фото автора.