Зазначу, що самі головні винуватці концерту познайомилися лише напередодні під час репетиції. Під орудою гостя-диригента Національний одеський симфонічний оркестр виконав твори Моцарта, Прокоф’єва і Енеску. Програма різноманітна й цікава, охоплює різні епохи і національні школи. Цьому ми великою мірою зобов’язані художньому керівникові і головному диригентові НОФО Хобарту Ерлу, який настійно  урізноманітнює репертуар ввіреного йому колективу.

Перше відділення концерту було «моцартівське»: звучали радісно-піднесена, бравурно-запаморочлива Увертюра до опери «Весілля Фігаро» – тема шалено прожитого одного дня, і Концерт для фортепіано з оркестром (1786), у якому сольну партію виконав згадуваний Сергій Терентьєв. Можна припустити, що піаністу, у репертуарі якого переважають сольні джазові імпровізації, нелегко грати у супроводі оркестру, де чимало пауз. (Кількома днями раніше маестро дав концерт з Камерним оркестром Одеської філармонії). Терентьєв впроваджував гру вдумливо, як б сказав, академічно високоточно, шліфуючи кожну фразу, але без властивої йому розкутості. У другій частині концерту (adagio) подібне враження стало зникати. Це неймовірно красива партія, лірично-світла й гармонічна: під «оксамитовими пальцями» піаніста лилася просто божественна мелодія. Гарячий прийом залу стимулював виконання «на біс», і на завершення концерту соліст подарував ще кілька композицій у власній інтерпретації зі свого репертуару, зігравши «під завісу» п’єсу «My way» («Мій шлях») – відомий хіт Френка Сінатри. Цю річ в інструментальному супроводі виконували також Елвіс Преслі, Мірей Матьє, Муслім Магомаєв та ін. «Тепер вже близький кінець, і я стою біля фінальної завіси…». Пісня про пройдений життєвий шлях і підведення підсумків. Солодкий щем і біль у серці… Якщо хтось вперше бачив Сергія Терентьєва на сцені, то він запам’ятається саме таким натхненним і розкутим, до безтями захопленим грою. Хотілось би нагадати, що у ці березневі дні в Одесі відбуваються концерти в пам`ять геніального піаніста Святослава Ріхтера, сторіччя якого відзначає світова культурна громадськість.

Здавалось би після такого феєричного першого відділення вже важко буде заволодіти увагою залу, який переключав свій слуховий апарат з ясної музики віденського класика на примхливо-непередбачувані й темпераментні джазові імпровізації. Однак «Попелюшка» Сюїта № 1 для симфонічного оркестру (1946) Сергія Прокофьєва явила абсолютно нові, несподівані модерністичні гармонії, багату оркестровку, можливість проявити себе різним групам інструментів – першим скрипкам, альтам, флейтам, трубі, кларнетам і арфі. Чудове прочитання твору запрошеним диригентом, його грамотне, наскрізне впровадження грою оркестру залишили приємне враження. У фіналі Віталій Протасов підготував одеситам сюрприз, пообіцявши, що «заведе публіку»! Була обрана рідко виконувана класико-романтична річ композитора, скрипаля і диригента Джордже Енеску – «Румунська рапсодія» (1901). Побудована на народних танцювальних мелодіях, вона дійсно виявилася феєричною, захоплюючою, поставивши верхню точку у цій програмі.

Володимир Кудлач