Концерт відбувся 11 квітня у Великій залі обласної філармонії. У програмі – твори В.-А. Моцарта, С. Франка і М. Глуза. Співорганізатором концерту виступив «Альянс Франсез» в Одесі. Нагадаємо, що у ці дні в семи містах України проходить традиційний фестиваль «Французька весна».

Інтрига в тім, що обидва гастролери мають одеські коріння. Юліан Мілкіс – одесит за народженням. Коли йому було лише три тижні, сімя обрала осідком Ленінград. Юліан жартує: «Моя мама говорила, що приїхала народжувати мене в Одесу лише з однієї причини – щоб я всотав знаменитий, природній гумор цього міста!»

Схильність бачити світлу сторону життя загострює сприйняття зла. Під час прес-конференції, яка відбулася напередодні концерту, Юліану нагадали один достатньо відомий епізод з його біографії: після введення радянських військ в Чехословаччину, наступного, 1969 року чотирнадцятирічний Юлік зустрівся з чеськими музикантами, які розповіли йому як танки совєтів давили на вулицях Праги жінок і дітей. Тоді в знак протесту він … спалив свій піонерський галстук. «З тих часів я так і залишився «октябренком», – іронізує Мілкіс.

Долі обох музикантів на новому витку спіралі переплелися так само, як і долі їх батьків, адже Мілкіс-старший виступав з колективом, що очолював батько Михайла, Леонід Кац. (Яків Мілкіс залишив дуже цікаві спогади про Петра Столярського, Костянтина Данькевича, Євгена Мравинського, Дмитра Шостаковича та ін.). Готуючи статтю, натрапив на рецензію російського поета-дисидента Віктора Некрасова на виступ Юліана Яковича у далекі 1980-ті, з якої дізнався, що Юлік Мілкіс і Міша Кац давали спільні камерні концерти в Канаді. Останній в якості віолончеліста. Михайло Кац, до речі, навчався свого часу в Мстислава Ростроповича.

Юліан Мілкіс по праву пишається тим, що був єдиним учнем «короля свінгу» Бенні Гудмена, мав щастя познайомитися з видатним грузинським композитором Гією Канчеллі. Принагідно зазначимо, що геніальну П’яту симфонію Канчеллі наш оркестр минулоріч виконував під орудою гостя-диригента Володимира Рунчака (Київ). «Це одна із вершин творчості Канчеллі», – зауважив відомий кларнетист. У побуті Юліан справляє враження людини самозаглибленої, інтровертивної. Під час музичного виконання він стає грайливим промовцем, що прагне діалогу. Природно, навіть потішно, виглядає його контактність під час гри, коли корпусом і поглядом кларнетист робить випади до диригента. Ці емоційні порухи вмотивовані музикою, і посилюють враження від виконання. Того вечора кларнетист виконав надзвичайно красивий, повітряно-легкий Концерт для кларнета з оркестром Моцарта і Симфонічну поему «Надія» Михайла Глуза (світова прем’єра). Виконання в Одесі нового твору Глуза – це збіг дивовижних, не випадкових обставин, які Міша Кац коментує з вродженим одеським гумором: «Розумієте, чому на цій сцені відбудеться світова прем’єра симфонічної поеми «Надія»? Бабуся Міши Глуза Ціна жила на вулиці Подбельського, 30, а моя бабця, теж Ціна – на вулиці Подбельського, 29...»

В історію музики цей твір, побудований на єврейських народних мелодіях у виконанні НОФО увійде в інтерпретації саме Михайла Каца і соло Юліана Мілкіса, у якого бездоганна інтонація. На її запис вже мусять рівнятися усі інші виконавці. Одна показова деталь: у той вечір на сцені у групі духових перебував лише один кларнетист оркестру, концертмейстер Юрій Гаяц, чий інструмент в знак пошани до видатного колеги стояв нерухомо біля його ніг.

Якщо Юліана Мілкіса одесити мали можливість слухати з великими інтервалами (останній раз у 2007 р.), то Михайла Леонідовича в Одесі не було щонайменше… чотири десятиліття, і це перший його виступ тут в якості диригента. Даний концерт для Михайла Каца – особлива емоція, адже в передвоєнні роки в одеському філармонійному оркестрі у якості концертмейстера був задіяний його батько. Саме він відіграв вирішальну роль у професійному становленні сина. Цей концертний тур у рамках проекту «Культура без кордонів» (автор і продюсер – композитор Михайло Глуз, РФ) для запрошеного диригента є своєрідним слідуванням стежками батька. Наступний концерт – в російському місті Єкатеринбурзі, де тепер вже на Юліана Мілкіса чекає дебютний виступ.

Серед українських музичних центрів, які особливо приваблюють музикантів, згадувався Львів – місто великих музичних традицій, у якому, як нагадав гість-диригент, за часів Габсбургів жив син В.-А. Моцарта, композитор і педагог Франц К.-В. Моцарт. Заснований Моцартом-молодшим гурток «Св. Цецилії» склав ядро майбутньої Львівської філармонії.

За словами Михайла Каца, основний месседж проекту «Культура без кордонів» – єднати людей через музику, пробуджувати в них любов і терпимість.

Михайло Кац вважає, що йому з Юліаном репетиції не обов’язкові, бо «у нас спільна вібрація». За психологічним типом він протилежний кларнетисту – це, швидше, екстраверт. Він елегантно-манірний і розкутий, артистичний на сцені та невимушений у спілкуванні. У Михайла Каца, до речі, учня знаменитого Леонарда Бернстайна, своя життєва філософія, своя естетика, своя програма і ключ до розуміння мистецтва. Музика як тонка духовна матерія, на переконання нашого гостя, є стремлінням до ідеалу, це духовне покликання, єднання з Абсолютом, і аж ніяк не рутинна робота, чи професія, якщо розуміти її банально. В ній має бути місце натхненню, поезії. «У тиші, паузі часом таїться більше глибокого змісту, ніж в просторових музичних пасажах», - наголошує Михайло Кац. – Диригент, перш за все, провідник. Те, що йде від нас – це катастрофа. Те, що через нас – це божественно. Задача диригента – відкрити свої «чакри», збагнути певну вібрацію, щоб передати її музикантам і публіці. Музиканти, у свою чергу, повинні бути настільки відкритими, щоб прийняти цю вібрацію зовні, і передати цю енергію слухачам. Зрозуміло, що технологія при цьому повинна бути бездоганною… Оркестр – це своєрідна модель суспільства, і достатньо однієї особи з негативною енергетикою, щоб усе зіпсувати. Ваш оркестр в чудовій формі, у нього прекрасна енергетика, з ним легко працювати».

Ці слова з особливою силою підтвердило й фінальне виконання Симфонії ре-мінор Сезара Франка – вершини французького симфонізму пізньоромантичного періоду (1888). Це вже не перше виконання знаменитого твору франко-бельгійського композитора нашими музикантами. Достатньо нагадати, що у 2013 р. симфонія Франка звучала в Одесі під орудою запрошеного київського диригента Алліна Власенка, і кожен провідник відкриває в ній якісь нові грані. В одному випадку вона місцями звучить більш драматично, в іншому – меланхолійніше. Міша Кац своїми жестами й мімікою, артистичною поставою домінував на сцені, втілюючи зримо музичну суть твору.

Володимир КУДЛАЧ

П.С. Поза програмою Мілкіс у супроводі оркестру виконав сповнене світлої печалі Andante з Концерту № 23 Моцарта в аранжуванні львівського композитора Олександра Левковича. У цьому фрагменті надзвичайно проникливо звучали кларнет і скрипки. Музикант звернувся до присутніх вшанувати таким чином пам'ять Героя України Бориса Литвака, який 9 квітня залишив цей світ. Музика єднає.