Зазначу, що для гостя-диригента, на відміну від солістки, це була перша зустріч із одеською публікою. Скрипаль Марта Лелек вже мала концерт з НОФО 2010 р. Тоді солістка виконала один із творів М.Карловича. Тож ми мали можливість розширити своє уявлення про музикальну культуру Європи та познайомитися із молодими, але вже досить відомими польськими виконавцями.

Марта Лелек – вихованка Музичної академії в Катовіце та Гілдхольської школи музики і драми в Лондоні, нині гастролює по усьому світу як солістка симфонічних та камерних оркестрів. Бартош Жураковський належить до покоління молодих польських диригентів. Вихованець Національної академії музики в Варшаві та Лодзі, у свій час він став переможцем міжнародного конкурсу диригентів ім. В.Лютославського. Водночас має ступінь бізнес-адміністратора. Нині Жураковський є головним диригентом і керівником філармонії в польському місті Ополе.

Бенджамин Бріттен, «Концерт для скрипки з оркестром» (1939)… Спершу зазвучали вступні, близькі до естрадних оркестрові акорди, а згодом полилася світла та крихка у своїй нервовій невизначеності музична лінія сольної партії у виконанні Марти Лелек. Цей твір – яскравий зразок модернізму. При усій індивідуальності, в основі творчості Бріттена також англійська та шотландська музика XV-XVI ст. Стилістично вона близька до творів Шостаковича, який, до речі, присвятив свою 14-у симфонію британському колезі.

Вражала внутрішня сила виконавиці, її зосереджене й незворушне обличчя, внутрішня напруга й експресивне виконання, різноманіття технічних засобів у вилученні скрипкових звуків (виріб мадярського майстра Janos Spiegel, 1926). Музика Бріттена заворожувала поступовим розвитком лірико-драматичної теми, яка втягувала слухача в свою орбіту, інтригувала несподіваністю розвитку, багатством відтінків. Солістці в тандемі із оркестром вдалося донести аудиторії внутрішній драматизм вітіюватої бріттеновської мелодії. Під час виконання слухач перебував у невимовній напрузі. Хотілося, щоб це дійство ніколи не закінчувалося…

Якщо музика Бріттена в більшій мірі є яскравим взірцем гранично індивідуального вираження, посиленого сольною партією скрипки, то «Маленька сюїта для камерного оркестру» видатного польського модерніста Вітольда Лютославського – це поєднання індивідуального й колективного досвіду. Народна в своїй основі сюїта (в якій фольклор місцями вписаний у сучасний контекст, в жорсткі ритми індустріального суспільства), має кілька частин: в основі першої повільно-грайлива, сповнена зорових асоціацій «пастушка», яку змінюють «Полька» та пісенька, а на завершення – жвавий танок. Твір дає можливість проявитися різним інструментальним групам. Надзвичайно красиве соло скрипки (концертмейстер Євген Кострицький).

Для польської культури, значно більше, ніж української інтегрованої в західноєвропейську, також є актуальним питання просування свого національного культурного продукту в ширший світ.

«Чи присутня в гастрольному репертуарі польських виконавців вітчизняна музика, і на скільки вона затребувана?» – запитую диригента.

«Так, особисто я намагаюся при нагоді включати окремі твори польських композиторів, які сприймаються дуже добре, у чому мене переконали виступи в Китаї, Німеччині та інших країнах. Програма, яку ми представляємо в Одесі, не в останню чергу продиктована проханням нашого консульства популяризувати вітчизняне мистецтво на міжнародному рівні», - відповів пан Бартош. «Вперше бачу на афішах і прес-релізі своє ім’я, написане кирилицею», - зазначив із задоволенням Бартош Жураковський.

В житті й на сцені Бартош жвавий, оптимістичний. Його манера диригувати і поведінка на сцені сприймаються із симпатією: жести диригента енергійно-пружні та рафіновано-витончені як у жонглера, точні й стимулюючі та переконливо відображають музичну тканину твору.

Завершив концерт яскравий взірець польського неоромантичного симфонізму, програмний твір Мечислава Карловича – симфонія «Відродження» (1902). Її вважають першою симфонією в музикальній культурі Польщі.

«Відродження» - це монументальний твір, який триває понад 50 хв. У ньому вгадуються мелодизм Чайковського й гармонії Ріхарда Штрауса, - пояснює Бартош Жураковський. – На межі ХІХ-ХХ ст. це виглядало досить оригінально, як своєрідний постскриптум».

Основна частина – це боротьба й самоутвердження, які завершуються оптимістичним фіналом. В останній, четвертій частині симфонії (allegro maestoso) ця тема виллється в життєстверджуючий апофеоз. Друга частина (andante non troppo) дала проявити себе першій віолончелі (соло Сергія Шольца).

Карлович прожив коротке, але плідне життя – композитор, диригент, скрипаль, публіцист, він також захоплювався альпінізмом, що вартувало йому життя (Мечислав Карлович загинув у Татрах під час сходження лавини в 1909 р. у «віці Христа»).

Звичайно, польські виконавці не часто радують нас своєю присутністю, тож логічним було запитання: чи знають українську музику наші гості? На жаль, молодий диригент ще не мав можливості ознайомитися з музичною культурою нашої країни. В його репертуарі багато російської класики: Чайковський, Скрябін, Рахманінов, Шостакович. На противагу, його землячка, Марта Лелек, не лише обізнана із сучасною українською класикою (Скорик, Станкович), але й включає її у свій репертуар, зокрема, твори останнього.

Того вечора від Генерального консульства Республіки Польща в Одесі обом виконавцям були піднесені розкішні квіти.

P.S. Принагідно зазначимо про культурні зв’язки Польщі й України на прикладі Одеси: вчитель Вітольда Лютославського, Вітольд Малишевський, був одним із засновників і першим ректором Одеської консерваторії, яка цьогоріч відзначила свій столітній ювілей.

Володимир КУДЛАЧ