Достатньо назвати найбільш знакові твори цього майстра, зокрема відомі скульптури «Дівчина і дельфін», «Оберіг часу», «Аркадія» (Гран-Прі симпозіуму по каменю), пам’ятник Тарасу Шевченку для м. Теплодара; потішний сюжетний комплекс скульптур з фонтаном «Коти і голуби»; пам’ятник засновнику українського регбі Леоніду Шелестовичу, а ще велична бронзова статуя Івана Хрестителя для м. Дніпра (малої батьківщини митця). Серед інших – конкурсні проекти жертвам Голодомору, «Героям Небесної сотні» для Одеси та інших міст.

Худолій є також автором камерних творів («Дафна», «Юність»), меморіальних дощок відомим діячам культури: бібліофілу і громадському діячеві Михайлу Комарову, скрипалю Давиду Ойстраху, композитору і диригенту Йозефу Прібіку, артисту Миколі Сльозькі, балетмейстеру і хореографу Павлу Вірському, художнику Юрію Коваленку, скульптору Олексію Копйову та ін.

Монументальна скульптура має ту особливість, що взаємодіє з широким простором і вимагає враховувати ландшафт, архітектуру, тож скульптор великих форм повинен мати мислення й архітектора. До речі, в останні роки до проектів Миколи Худолія підключилася у якості архітектора його талановита донька Анастасія, вихованка «Греківки» і Архітектурно-художнього інституту ОДАБА. 

Твори-Фенікси

За більш, ніж сорокарічний творчий шлях Микола Худолій втілив у життя десятки яскравих монументальних проектів, але є кілька особливо натхненних, які в художньому плані надзвичайно виразні, актуальні, і які так і залишаються в макетному варіанті. Один із них створений ще у період Чорнобильської трагедії, що має великий гуманістичний смисл – крізь руїни стіни виростає, як конвалія крізь шлаковий ґрунт, могутня у своїй життєдайності жінка. Нещодавно цей твір був відправлений у Кропивницький, де оголошено конкурс на кращий пам’ятник Героям Небесної Сотні. Його підсумки будуть підведені 25 серпня (на момент написання статті результати конкурсу ще не відомі). У ньому лаконічно й переконливо виражена ідея торжества життя.

Інший твір, ще не втілений саме в одеському просторі, є образ самої Одеси – теж персоніфікований жіночий. На цю тему скульптор протягом багатьох літ виконав близько десятка скульптурних варіантів. Один з останніх, у світлі нового проекту, підтриманого міськрадою, міг би цілком успішно реалізуватися. Йдеться про «Город скульптур», згідно якого Одесу заполонить садово-паркова скульптура, яка б «надала місту більшої душевності». «Одеса» Миколи Худолія прекрасно сприймається на тлі моря, і могла би, на нашу думку, прикрасити беріг Лонжерону. Чи буде в керівництва міста достатня зацікавленість і колективна воля, щоб дати згаданій роботі нове життя?

Стилізація як наступність

Худолій – стиліст (що взагалі притаманно постмодерну) чия художня стилістика внутрішньо вмотивована ідеєю і змістом задуманого твору. Діапазон його творчих зацікавлень – від архаїки, навіть до трипільської епохи, до класичного мистецтва античності й Ренесансу, а також мистецтва ХІХ-ХХ ст. – особливо Бурдель, Мур, Манцу, Мессіна, чиї виставки відбулися у свій час на теренах колишнього Союзу.

На Дніпропетровщині, звідки, як було сказано, Микола Савелійович родом, ще збереглися артефакти доісторичних епох: дошумерські, кіммерійські, скіфські, половецькі, а також пізніші, козацькі, – що не може не бентежити уяву художника. Козацький дух, відвага, мужність і суворість особливо яскраво виражені в його пам’ятнику засновку смт. Біляївки отаману Білому, хоч це й не портрет, а образ войовничого і грізного воїна.

У цій талановитій людині особисто мене вражає його скромність у поводженні і спілкуванні з людьми, душевна лагідність, м’якість, відкритість людям.

Фізична сила і духовна велич, драматизм – характерна ознака багатьох монументальних творів скульптора. (Ловлю себе на думці, що визначення «скульптор» ніби наголошує на ремісничій стороні діяльності у цьому виді мистецтва. Краще – «художник» в широкому розумінні цього слова).

Окремі роботи майстра говорять на користь того, що він може інтерпретувати твори залежно від теми, чи то в дусі італійця Берніні, чи француза, який творив на два століття пізніше – Бурделя, при цьому залишаючись самим собою – якість, яка так цінується в кожному художнику. Щодо роботи в необароковій традиції, то надзвичайно досконалою є авторська мармурова копія одного з римських фонтанів із зображенням путті, що купаються. В ній (в чаші) Микола вперше застосував свою авторську технологію, що імітує граніт. Серед інших мармурових, монументальних скульптур, які продовжують вже ренесансні традиції, привертає увагу своєю довершеністю зображення Божої Матері з дитям для каплиці в Кілії. В ній любов і повага до материнства.

Перша монументальна робота Миколи – «Подвиг», що встановлена у с. Миколаївка-Новоросійське, мала ідеологічний підтекст, але скульптор зумів створити образ героя в усій його універсальній трагічній красі. Тоді Худолій, що тяжів до форм архаїчно-брутальних, захопився творчістю згадуваного Бурделя з його переосмисленням традиційних форм, і звернувся до форм фактурних, енергійних, майже футуристичних, які трансформує потужна внутрішня енергія, ніби сприйнята в четвертому вимірі. Не забуваймо, що подібна свобода у ті часи не дуже віталася в офіційних колах.

Багато монументальної скульптури створено у техніці кованої міді. Серед таких монумент для села Кам’янка у Чернівецькій області, присвячений загиблим односельчанам у Другій світовій війні. Це зображення матері з піднятими руками. В цьому жесті протест і відчай. Художнє рішення віддалено нагадує роботи згадуваного Д. Манцу.

Щодо дебюту у виставці вихованця училища, то першим твором у бронзі став образ дівчини, що уособлює соняшник (1972). Згадаймо цей незабутній, запаморочливий запах соняшникова поля! Спогади дитинства мали й інші творчі вираження, наприклад, камерна робота, що зображує хлопчика з кавуном. Такий, майже не підйомний кавун, дарунок східноукраїнського степу, він, дитиною, ніс додому у далекому минулому. Тема дитинства завжди в нас викликає душевний щем.

Підготовчі, ескізні рисунки Миколи Худолія архітектонічні, а окремі – живописні. У цьому плані представляє інтерес замальовок для меморіальної дошки В’ячеславу Чорноволу, встановленої на будинку на вулиці Великій Арнаутській.

Географічно монументи за авторства Худолія прикрашають простір від Туркменістану, Росії, України до Молдови, і у більшості вони відображають національний колорит цих країн: легкий і поетичний жіночий образ «Молдови», загадковий у «Туркменії». Усі у відповідному архітектурному оздобленні. «Різними пластично-композиційними прийомами я прагнув вивести рельєф із площини, зробити його активнішим», – пояснює автор.

Микола гордий тим, що працював пліч-опліч з таким талановитим скульптором-модерністом, як Миколою Степановим, з яким створив п’ятнадцятиметрову в довжині багатофігурну скульптурну композицію «Народження колеса». Ця замовна робота виросла до рівня філософського – осмислення витоків цивілізації. 

«Крилатий» Іван Хреститель

Твори митця відрізняються оригінальним пластичним і сюжетним рішенням, і попри вмотивовану декоративність, досить помірну, вони монументальні незалежно від розміру. У них є художній відбір у формальному розумінні, пошуки досконалості через варіативність. Мислити монументально, хоч би в якому виді з суміжних мистецтв – це ознака потужного таланту.

Одна із найбільш сильних робіт художника – це п’ятиметрова фігура Івана Хрестителя (сім метрів разом з хрестом) для храму в м. Дніпрі. Вона вінчає купол храму Собору Предтечі і Хрестителя Господнього Івана. Здавалось би, на такій висоті (більше 30 м), потрібно було б враховувати спотворення пропорцій. «Я полюбляю готику, мені подобається подовженість фігур, – говорить автор. – Цей храм робили під скульптуру, адже набережну Дніпра поблизу центра прикрашає комплекс скульптур. Це свого роду храм-пам’ятник».

Було декілька варіантів фігури Івана Хрестителя, і коли вже одеський скульптор впевнився, що переміг у конкурсі, то переробив скульптуру на інший лад. «У моєму розумінні Іван Предтеча – це ангел, але не міг же я його зображувати з крилами! Тоді я обіграв складки його плаща, що розвіваються на вітрі, і асоціюються з крилами. Я також виконав ескіз головних дверей для собору, але замовлення віддали іншому. Шкода – позмагався б з Джакомо Манцу…» (сміється). Ще один зменшений варіант Івана Хрестителя, більш класичний, мармуровий, встановлений в інтер’єрі цього ж храму. 

 Володимир КУДЛАЧ 

Див. також:

Кудлач В.А. Відкритий простір натхнення [виставка родини Кравченків в ОННБ] // Чорномор. новини. – 2017. – 31 серп.